Те, що перерозподіл стимулює ріст економіки не підтверджено фактами
Нерівність прибутку — це водночас перевага і недолік. Перевага, що полягає в отриманні нагороди за зусилля та створенні сприятливих умов для економічного зростання, повинна урівноважувати недолік очевидно несправедливої нерівності. Багатства, здобуті завдяки добрій вдачі, заможним батькам чи народженню у сприятливий час не так вже й легко зберегти. Проблема суспільства й уряду полягає у визначенні прийнятної міри перерозподілу, яка мала б збалансовувати нерівність, що зберігається, за допомогою прямих пільг з доходів від підвищених податків та прибутків. Чи принаймні ми так думали.
За останні два роки в економічній галузі спостерігається величезне зростання академічних досліджень, які відкидають цей компроміс. Їхні автори стверджують, що ріст економіки стимулює невелика нерівність, то ж країни справді можуть мати більший перерозподіл, менший розрив між багатими і бідними, а разом з тим і стабільніше економічний розвиток.
Найбільше лобіюють новий консенсус дві до певної міри несподівані інституції — Міжнародний валютний фонд та Організація економічного співробітництва та розвитку. Чи ці традиційні бастіони ортодоксальності залучають до своїх політичних приписів найсучасніші емпіричні дані чи лише слідують за модою?
Немає сумніву, що нових ідей твердо дотримуються. Анхель Ґурріа, голова ОЕСР, переконаний у новій дійсності. “Звертання до великої і зростаючої нерівності є вирішальним для сприяння сильному і стійкому зростанню”, — каже він, а перевершує його риторичну впевненість лише Крістін Лаґард, директор-розпорядник МВФ. Вона вважає, що багаті повинні дякувати бідним. “Всупереч загальноприйнятій мудрості, вигоди від вищого прибутку капають вгору, а не вниз”, — каже вона.
Незважаючи на захоплення цих нечисленних глобальних еліт, результати дослідження — звичні. Економічні показники сильно відрізняються як і з плином часу, так і в залежності від кожної окремо взятої країни, а дані свідчать про те, що нерівність пояснює лише крихітну частку цих відмінностей. Який би вплив не мав би розрив між багатими і бідними на розвиток, переважають інші сили, і тому ми не повинні розглядати перерозподіл як новий двигун розвитку.
Згідно з результатами, які майже повністю ґрунтуються на міждержавних кореляціях, між цими установами також є тривожні непорозуміння. Лаґард вважає — а також про це свідчать дослідження МВФ — що вищий прибуток розподілений між багатими шкодить економічним показникам, в той час як ОЕСР каже, що має значення лише нерівність між найбіднішими та середнім класом. Базована в Парижі міжнародна організація (ОЕСР — Z) робить висновок, що відсутність доступу до кваліфікацій серед бідних — це механізм, через який велика нерівність вдаряє по економічному розвитку в той час, коли в його рівняннях не знаходиться жодної ролі для кваліфікацій в економічному рості.
Якщо глобальні результати є слабкими, у них також є близькі до нуля політичні приписи для багатих країн, де результати спричинили найбільше захоплення — зокрема, у США та Об’єднаному Королівстві. Будучи далеко не прикладами найгірших крайнощів капіталізму, ці англо-саксонські країни, згідно з даними МВФ, виявилися країнами з відносно сталим розвитком, низькою нерівністю та значним перерозподілом.
Найбільше, що ми можемо сказати, зважаючи на ці глобальні кореляції, — це те, що успішні економіки тяжіють до відносно швидкого розвитку, а більшість людей у країнах з успішною економікою мають помірні чисті доходи і довшу тривалість життя, що спричиняє значний перерозподіл. Ми знаємо про це вже десятиліттями. Однак вони нічого не кажуть нам про те, що потрібно робити з найзаможнішим 1% — а це дискусія про нерівність, яка домінує у політиці.
Завжди є потенційні політичні стратегії, які дають можливість стимулювати економічний розвиток і зменшити нерівність. Енергійне заохочення конкуренції було лівоцентристською історією успіху 1990-их, яке водночас підвищувало продуктивність і зберігало справедливість.
Уряди Тоні Блера в Об’єднаному Королівстві та Біла Клінтона у США зазнали невдачі через те, що не надали значення рентам у фінансовому секторі. Ренти використовували непрямі урядові субсидії та взяли на себе надмірний ризик з катастрофічними наслідками. Крім того, критика закріплених майнових прав та економічних рент, які дозволяють кільком щасливчикам заробляти за рахунок інших, — результативний засіб у політиці. Звісно, усунення економічної ренти звучить наче нудний посібник з економіки. Існують ще й інші подібні прийоми, на які впливові політики повинні звернути більше уваги.
Країни, що розвиваються повинні подолати корупцію та розширити право власності; південна Європа повинна скоротити трудові права старших працівників і зрівняти їх з молодшими; а Британія повинна послабити абсурдні обмеження житлобудівництва, що концентрує гроші у руках вже існуючих землевласників.
Безумовно досі існує можливість зосередитися на перерозподілі, та чи США й інші, які побачили зростання нерівності, повинні відповідати на неї більш обтяжливим оподаткуванням заможних людей?
Однак традиційні дебати є набагато більш складною розмовою, аніж просто підтримка нового консенсусу про те, що перерозподіл обов’язково добре впливає на розвиток економіки. На жаль, це й досі невирішена дискусія.
Chris Giles
Inequality is unjust, not bad for growth
The Financial Times, 18.08.2015
Зреферувала Леся Стахнів
27.08.2015