Лейбористська партія конає від спраги в пустелі політики, і воскресіння ідей Карла Маркса не може бути дієвим засобом, аби повернути її до життя
Карл Маркс написав свої великі твори під дахом Британського музею в Лондоні і через півстоліття перетворився на формоутворюючий авторитет в розвитку британського соціалізму. Керівники нової Лейбористської партії – серед них Кір Гарді – значної мірою залежали від Маркса через свої ідеї, і впродовж усього століття марксизм залишався основною течією в розвитку соціалістичних ідей в Об’єднаному Королівстві. Але починаючи з прем’єра Тоні Блера, і внаслідок краху марксизму в цілій Європі, Лейбористська партія відкинула марксистські принципи й натомість перетворилася на реформістську партію. Проте зараз поразка, що її зазнали лейбористи на загальних виборах, які відбулися в травні цього року, надихнула декого з керівництва партією вимагати повернення класичних принципів марксистського соціалізму.
У ці літні місяці, які більшість громадян Старого континенту використовують, аби відпочити і насолодитися щорічними вакаціями, британці змушені протистояти неймовірному нагромадженню різноманітних криз. І криза, яка може закінчитися ліквідацією Лейбористської партії, не є найменш важливою. 14 серпня партія розіслала всім своїм активним членам бюлетені, аби вони проголосували за кандидата, якого вважають найбільш підхожим для того, аби стати наступним лідером британських лейбористів. Результати стануть відомі у вересні. Але чи існуватиме ще Лейбористська партія, яка потребуватиме лідера?
Фаворитом на даний момент, схоже, є член парламенту Джеремі Корбін, який може розраховувати на явну підтримку деяких профспілок і багатьох членів партії, розчарованих існуючим на даний момент лідерством. Та дивно: він не має підтримки більшості його колег в парламенті і став центром атаки усіх секторів британської преси, яка, схоже, зійшлася у тому, що перемога Корбіна призведе до зникнення Лейбористської партії.
Причиною цієї неприязні, схоже, є те, що Корбін просуває ідеї марксистського штибу, які датуються минулим поколінням. Відвертий шанувальник марксистських лідерів, які на даний момент контролюють грецький уряд, Корбін вважає, що режим жорсткої економії є помилкою і що держава повинна збільшити свій борг, якщо хоче допомогти людям. Судячи з його публічних заяв, він виступає за «загальну і безплатну» систему дитячих садків, «загальну і безплатну» освіту включно з університетом, обмеження рівня орендної плати, яку платять квартиронаймачі, вихід країни з НАТО, зменшення військових витрат і заборону ядерної зброї, купівлю (тобто ренаціоналізацію) усієї британської мережі залізниць і всіх енергетичних компаній (електрика, газ тощо). Колосальні видатки, які потягло б за собою все це, були б покриті за рахунок підвищення податків на «багатих» і на підприємства.
Як можна було очікувати, ці пропозиції стали причиною відчаю в середині Лейбористської партії і глузувань за її межами. Лідери партії в парламенті заявили, що запропонована політична програма є попросту нереальною. Утім, їхні погляди не поділяють багато виборців-лейбористів, які цими днями провели запальні публічні зібрання, на яких Корбіна трактували так, наче він є кінозіркою. Деякі жінки-лейбористки навіть вважають, що він є дуже сексі. Легко зрозуміти, чому склалася така ситуація. Через поразку партії на виборах і негайний вихід у відставку її лідера партія залишилась як корабель без стерна під час шторму, без капітана і без явної цілі.
Іспанські читачі, можливо, думають, що впізнають деякі симптоми проблеми в Англії, але у цьому випадку вони помиляються. В Іспанії електорат висловив свої симпатії, зовсім не переймаючись політичними ідеями. По суті, деякі партії, які зараз отримали підтримку виборців – особливо «Подемос», – зовсім не мають політичної програми, яку можна було б означити. І більшість громадян, які голосують за Артура Маса в Каталонії, не мають жодного поняття про те, якою є його політична лінія.
В Англії ситуація є дуже відмінною. Британські виборці прагнуть ідей та емоцій, і Джеремі Корбін пропонує і перше, і друге. Його ідеї датуються позаминулим століттям, але це реальні ідеї, які завжди надихали рух робітничого класу в Об’єднаному Королівстві. Так само джерелом емоцій, які вони пробуджують, є ті, хто сподівається знайти вихід з матеріалістичної та гнітючої культури нинішньої суспільної системи. Ці сподівання, звісно, можуть виявитися безрезультатними; а ідеї можуть бути непрактичними. У цьому випадку вибір Корбіна як лідера партії був би помилкою. Поставити такого капітана за стерно судна означало би приректи його на кораблетрощу. Про це чітко заявила The Times: «Через смертоносне поєднання легкодумності, некомпетентності та ідеологічної зашкарублості головна опозиційна партія у Великій Британії прирікає сама себе на відставання від життя і можливе зникнення. Це зрада її виборців та її історії, яку ось-ось зробить Лейбористська партія, обираючи Джеремі Корбіна як лідера».
Впродовж більшої частини свого політичного життя я був членом Лейбористської партії і поділяв радощі і прикрощі її траєкторії. Багато років я був членом місцевої ради, висувався кандидатом в члени парламенту. Знав Майкла Фута, видатного лівого інтелектуала, якого партія вибрала, аби він був її лідером у 1980-1983 рр. У той період лейбористи перебували в опозиції, відчайдушно шукаючи спосіб повернутися у владу і шукаючи ідеї, аби надихнути своїх виборців. Прийняття ідеї лівих здавалося рішенням проблеми, і Фут тоді здавався найчеснішим і найщирішим кандидатом. Утім, експеримент лівих провалився. Фут не мав крутої вдачі, яка необхідна для того, аби керувати політичною партією, і робітничий рух розвалився на шматки. Єдиним лідером, який згодом, вже у 1997 р., порятував партію, був Тоні Блер.
Та після цьогорічних загальних виборів лейбористів майже повністю змели в Шотландії і остаточно розгромили в Англії. Профспілки були основною опорою партії, та вони вже не є важливою діючою силою в політичному житті, а фінансова допомога, яку вони надавали лейбористам, значно скоротилася. Також нинішній уряд торі заявив, що збирається перевірити спосіб, в який профспілки надають політичну допомогу. Це не надто багатообіцяючий момент для лейбористів. Партія, яка прийшла до влади в 1924 р., конає від спраги в пустелі політики, і воскресіння ідей Карла Маркса не може бути дієвим засобом, аби повернути її до життя. За кілька днів ми дізнаємося, чи вирішено підтримувати Корбіна як лідера. Та якщо це станеться, ми можемо бути певні, що партія остаточно зробить собі харакірі.
Генрі Кеймен, британський історик
Henry Kamen
El suicidio del Partido Laborista
El Mundo, 24/08/2015
Зреферувала Галина Грабовська