«Бацька» звільняє політвязнів

Президент Білорусі полюбляє робити неочікувані ходи. Таким можна назвати, його рішення звільнити з-га ґрат шістьох політв'язнів. Хоча й тут Олександр Лукашенко застерігся: про всяк випадок випустив опозиціонерів точнісінько наступного дня після завершення реєстрації кандидатів на президентські вибори – 22 серпня.

Народний депутат України, екс-журналіст Мустафа Найєм так прокоментував рішення «білоруського бацьки» на своїй сторінці у Facebook’у: «Сьогодні Олександр Лукашенко помилував шістьох політв'язнів, у тому числі, колишнього кандидата в президенти Миколи Статкевича. У 2010 році в рамках президентської кампанії я проїхав з паном Статкевичем не один десяток кілометрів на одній машині. У ніч виборів, 20 грудня 2010 року, коли спецназ по-звірячому розігнав акцію протесту на площі (Незалежності – Z) в Мінську, Статкевич, прагнучи уникнути арешту, намагався сісти в таксі, але його затримали, жорстоко побили і засудили на шість років тюремного ув'язнення. У загалом Статкевич просидів у в'язниці чотири роки і вісім месяців. Я щиро дуже радий звільненню Миколи Статкевича і передаю йому найтепліші слова.

А ту ніч на Площі в Мінську я досі згадую з тремтінням. Через чотири роки нам, в Україні – так, дуже дорогою ціною! - Але все ж вдалося уникнути долі вічно загнаного, скиглячого народу, тримтячого перед будь-яким проявом влади.

Але ще більше я радий тому, що через п'ять років у мене є можливість прикласти всі свої зусилля, щоб створити в Україні поліцію і правоохоронні органи, які ніколи не будуть діяти так, як вони діяли на Майдані, і як раніше я це спостерігали в Мінську».

Отже, окрім згаданого Статевича, під «лікашенківську амністію» потрапили: Микола Дєдок, Ігор Олінєвіч, Євгеній Васькович, Артем Прокопенко та Юрій Рубцов.

Екс-кандидат у президенти Микола Статкевич, як вже зазначалося, був арештований 20 грудня 2010. Того ж дня, як у часи «сталінських трійок» суд Ленінського району Мінська засудив його до шести років позбавлення волі в умовах посиленого режиму за ч. 1 ст. 293 Кримінального кодексу (організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна та збройним опором представникам влади).

Микола Дєдок був узятий під варту 3 вересня 2010 року. За кілька днів суд Заводського району Мінська засудив його до 4,5 років позбавлення волі в умовах посиленого режиму за ч.2 ст. 339 КК (злісне хуліганство). У листопада 2014 року на Дєдка завели нову кримінальну справу – за ст. 411 (злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи), продовживши ув’язнення ще на один рік.

Ігор Олінєвіч був узятий під варту 29 листопада 2010 і в травні 2011-го – засуджений судом Заводського району Мінська на вісім років позбавлення волі в умовах посиленого режиму за ч.2 ст. 339 КК (злісне хуліганство) та ч.2 та ч.3 ст.218 КК (пошкодження майна загальнонебезпечним способом і в особливо великому розмірі).

У провину юним активістам анархістського руху Дєдку і Олінєвічу ставилися низка нападів на будівлі й підпали, зокрема проведення несанкціонованої антивоєнної акції біля будівлі Міноборони в 2009 році. Дєдок і його товариші організували тоді мирну демонстрацію протесту проти спільних російсько-білоруських військових навчань. Окрім того Дєдкові інкримінували закидання пляшками із запальною сумішшю території посольства Росії у Мінську і будівлі в'язниці на вулиці Окрестіна в 2010 році.

Євгена Васьковича і Артема Прокопенка арештували в січні 2011 року. У травні того ж року суд Бобруйського району засудив їх до семи років позбавлення волі в умовах посиленого режиму за ч.2 ст.339 КК (злісне хуліганство) та ч.3 ст.218 КК (пошкодження майна в особливо великому розмірі) . Суд вирішив, що їхню провину в спробі підпалу будівлі КДБ у Бобруйську в ніч на 17 жовтня 2010 року доведено.

Юрій Рубцов шостого жовтня 2014 був засуджений судом Центрального району Мінська за ст.391 Кримінального кодексу (образа судді або народного засідателя) до одного року і шести місяців обмеження волі. Образою суд визнав те, що Рубцов вбрав на процес футболку з написом: «Лукашенко, сыходзь» (Лукашенку, йди геть»).  Нову кримінальну справу проти Рубцова порушили у березні того ж року за статтею 415 КК (Ухилення від відбування покарання у вигляді обмеження волі). Під варту гомельський активіст опозиції був узятий шостого квітня. 28 травня суд Пружанського району засудив Рубцова до двох років колонії загального режиму з урахуванням невідбутого терміну.

Чому ж білоруський бацька вдався до такого неординарного кроку? «Виходячи з принципу гуманізму, президент Білорусі сьогодні ухвалив рішення про помилування та звільнення з місць позбавлення волі…» , - стверджується в повідомленні прес-служби президента Білорусі. Зрозуміло, що таке пояснення може викликати хіба що іронічну посмішку.

За словами експертів, Лукашенко таки активно шукає шляхів тіснішої співпраці зі Заходом. А головна вимога і Європейської Унії і Сполучених Штатів до Мінська – припинити цькувати опозицію і випустити з в’язниць політв’язнів. Погляньмо, яку реакцію викликало у Європі несподіване звільнення опозиціонерів.

«Вітаю звістку про звільнення шістьох політичних ув'язнених, у тому числі екс-кандидата в президента Миколу Статкевича», - написав у своєму мікроблозі Twitter голова Європейського Парламенту Мартін Шульц. Водночас Шульца зауважує, що «це запізнілий крок, а ці люди взагалі не повинні були опинитися в ув'язненні».

Генеральний секретар Ради Європи Турбьорн Яґланда зазначає: «Рішення президента Лукашенка йде у правильному напрямку». За його словами, політичні в'язні і в'язні сумління повинні зникнути з історії Європи.

Верховний представник Європейської Унії із зовнішньої і безпекової політики Федеріка Моґеріні і Єврокомісар з питань розширення Унії та політики добросусідства Йоганнес Ган в спільній заяві назвали звільнення політв'язнів «поступом у зусиллях, спрямованих на поліпшення відносин між ЄУ та Білоруссю». Вони також висловили надію на те, що влада в Мінську зніме всі обмеження на «повну реалізацію громадянських і політичних прав звільнених». «Я натхнений звільненням політичних в'язнів у Білорусі», - написав у своєму Twitter’і Ган. За його словами, зроблено «важливий крок, який просуне вперед відносини з ЄУ».

Попри зовнішньополітичні чинники вчинок Лукашенка мотивувався й внутрішньополітичними. Не треба забувати, що 11 жовтня цього року у Білорусі відбудуться президентські вибори. Лукашенко знову має всі шанси перемогти й піти на наступну каденцію. Серйозних конкурентів у нього фактично немає.

Лідери опозиційних партій – Сергій Калякін (Партія лівих «Справедливий світ» і Анатолій Лебедько (Об’єднана громадянська партія) – припинили свою участь у президентських перегонах, оскільки їм не вдалося зібрати по 100 тисяч підписів виборців.

Термін подачі підписів завершився 21 серпня, якраз за день до звільнення білоруських політв’язнів. Тож вони вже не мають ні найменшого шансу позмагатися за президентську посаду. Але добре вже й те, що вони, принаймні, зможуть жити на волі й продовжити політичну діяльність.

P.S. Микола Статкевич прибув до Мінська в ніч на 23 серпня, повідомляє інтернет-видання «Білоруський партизан». «Я не писав жодного прохання про помилування і ніколи б цього не зробив», - заявив він своїм прихильникам, котрі  зустрічали його на вокзалі.  Статкевич зазначив, що помилування стало для нього несподіванкою. Він обіцяв продовжити політичну «боротьбу за нормальне життя».

Також прибули до Мінська інші звільнені – Артем Прокопенко, Ігор Олінєвіч, Микола Дєдок. Юрій Рубцов повернувся в Гомель з Бобруйської колонії, передає агентство БелаПАН. Євген Васькович зустрівся з родичами в Бобруйську, повідомляє інтернет-видання Naviny.by.