(Промова виголошена українською мовою)
Товариші депутати! 28 червня 1940 року — день торжества могутності Радянського Союзу, день торжества мирної політики Радянського Союзу, день торжества вільного народу Бесарабії і Північної Буковини.
Радянський Союз зробив все необхідне для того, щоб кричуща несправедливість, якою було насильницьке відторгнення Бесарабії, була усунена мирним шляхом.
Досягнута угода між СРСР і Румунією розв'язала не тільки питання про повернення Радянському Союзові Бесарабії, але й тісно зв'язане з цим питання про передачу Радянському Союзові Північної Буковини, населення якої в своїй величезній більшості зв'язане з Радянською Україною як спільністю історичної долі, так і спільністю мови і національного складу.
Повернення Бесарабії Радянському Союзові — є актом відновлення історичної справедливості, нової перемоги мирної політики СРСР. Радянський уряд підкреслив свої прагнення врегулювати радянсько-румунський конфлікт в питанні про Бесарабію і Північну Буковину мирним шляхом.
В 1918 році Румунія, користуючись воєнною слабістю нашої країни, по-насильницькому відторгла від молодої радянської держави Бесарабію і тим порушила вікову єдність українського і молдавського народів Бесарабії з нашим великим радянським народом.
За роки окупації Румунією народи Бесарабії і Північної Буковини були приречені на економічне розорення, злидні, темряву, безправність і виродження. Народи Бесарабії і Північної Буковини були позбавлені не тільки прав на розвиток своєї культури, але й права говорити на своїй, рідній мові.
В Бесарабії і Північній Буковині панували колоніальне гноблення і експлуатація. В результаті загального економічного розорення різко зменшилась кількість міського населення. Румунський уряд проводив політику перетворення Бесарабії в напівколоніальну господарсько-відсталу область.
Промисловість Бесарабії не розвивалась, та те, що було, вивозилося вглиб Румунії. Різко скорочувалась кількість робітників, сотні тисяч бесарабців змушені були кидати рідну землю і йти шукати роботи в інші країни. Тяжке колоніальне гноблення і експлуатація вели до виродження бесарабського народу. Винятково велика була дитяча смертність. Навіть румунська преса неспроможна була приховати винятково тяжкого становища трудящих мас Бесарабії під ярмом румунських загарбників. Навіть за офіціальними румунськими даними, в результаті злиднів щороку вмирало в селах з 94.699 новонароджених — 59.131. Про те, яких розмірів досягло виродження населення і його вимирання, яскраво свідчить той факт, що румунський уряд змушений був видати закон про податок на нежонатих, але цей закон не дав бажаних результатів румунському урядові, а становище трудящих не покращало, а погіршало.
Стан охорони здоров'я Бесарабії характеризується тим, що медична допомога в лікарнях і амбулаторіях подавалась в основному за плату. Хворі ділились на три класи. Тільки першому, привілейованому класові поміщиків, капіталістів і крупним чиновникам надавались кращі палати й окремі ліжка, а іншим двом класам надавалось одне ліжко на двох хворих.
Стан охорони здоров'я Бесарабії яскраво характеризується лікарем Володимиром Домонкош в статті, опублікованій 1 січня 1938 року в газеті "Лумя романяска":
"Вмирають сотні тисяч громадян, стаючи жертвами виліковних хвороб, а лікарня підносить тільки проносне. Селянські хатини набиті хворими. Медик є рідким гостем на селі. В минулому році в Бесарабії вмерло від висипного тифу 5.918 чоловік".
Становище робітничого класу в Бесарабії було винятково тяжким. На багатьох підприємствах тривалість робочого дня досягала 13—14 годин. Зарплата була надто низькою. В селі бесарабського селянина грабували поміщики й капіталісти, селян душили податками.
Переважна більшість землі знаходилась в руках незначної кількості поміщиків, а переважна більшість селян володіла мізерними ділянками землі і меншим, за питомою вагою, загальним земельним масивом.
Аграрна реформа, що проводилась, була використана для збагачення чиновників і насадження нових поміщиків. В результаті цієї реформи становище селян не змінилось. Боргові зобов'язання селян становили в середньому 50 процентів вартості продукованої ними продукції.
У 8 повітах Бесарабії, які зазнали вибіркового обслідування, 1.128 селянських господарств заборгували 17.869 тис. лей (661.153 карбованці), при чому ці господарства платили 5.092 тисячі лей (188,394 карбованці) процентів, що становило 29 процентів їх боргу.
Становище селянства Бесарабії, що зубожіло і голодувало, змушена була визнати навіть сама румунська газета "Аргус" (офіціоз в економічних питаннях) від 17 лютого 1940 року. Газета дає таку характеристику стану робочої худоби в бесарабському селі:
"На тисячу коней не можна знайти більше 40—50 хороших. В Бесарабії є села, які налічують 1—2 пари здорових волів, вся ж решта одні скелети, негодящі ні для тяги, ні для забою".
Народи Бесарабії і Північної Буковини прагнули до свого визволення і возз'єднання в єдиній великій радянській сім'ї. Про це красномовно говорять факти повстань проти румунського насильства, факти жорстоких розправ за боротьбу, на яку підіймався народ, борючись за своє визволення.
В перші ж дні окупації румунами Бесарабії в ряді повітів був піднятий народний протест проти окупантів. Така ж хвиля протестів прокотилась і по Буковині. В листопаді 1918 року в місті Чернівцях відбулись грандіозні збори представників майже всіх населених пунктів Буковини, на яких була ухвалена постанова про приєднання до Радянської України. Такі ж збори пройшли по селах і містечках Хотинського повіту, на яких ухвалювались постанови про приєднання до Радянської України.
Бесарабський народ виражав свою волю, де й коли тільки це було можливо, до визволення спід гніту Румунії і до відновлення в єдиній радянській сім'ї.
Тяжкого почуття зазнавав народ УРСР, бачачи, як живуть їх брати, насильно захоплені румунськими окупантами. Народи Бесарабії і Північної Буковини чекали й вірили, що прийде година визволення і возз'єднання. Народ Радянської України знав і вірив, що прийде бажана година, вона настане, тому, що нами керує наймудріший з мудрих, великий, рідний товариш Сталін. (Бурхливі, довго не стихаючі оплески, овація. Всі встають).
Сталінське рішення нашого радянського уряду про Бесарабію і Північну Буковину з особливим почуттям радості і вдячності нашому урядові було зустрінуте народами УРСР, Молдавської АРСР, Бесарабії і Північної Буковини.
Вступ частин нашої доблесної Червоної Армії на територію Бесарабії і Північної Буковини населення цих районів зустріло, як величезне свято, як своїх братів. Наші бійці прийшли не як завойовники, а як друзі, як рідні брати народів, що населяють ці області, силою відторгнутих від батьківщини.
Зітхнувши вільно, народи Бесарабії і Північної Буковини почали своє вільне, щасливе і радісне життя. Після визволення Бесарабії від гніту румунської окупації Раднарком Молдавської АРСР і Молдавський обком КП(б)У внесли в РНК СРСР і ЦК ВКП(б) пропозицію про возз'єднання молдавського населення Бесарабії з молдавським населенням Молдавської Автономної Республіки і про утворення Союзної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. Раднарком СРСР і ЦК ВКП(б) підтримали просьбу молдавських організацій і вирішили ввійти у Верховну Раду СРСР з відповідною пропозицією.
Це повідомлення з особливою радістю було зустрінуте трудящими Молдавської АРСР, Бесарабії і народами УРСР.
Я впевнений, що це клопотання буде задоволене Верховною Радою СРСР і буде створена нова братська союзна республіка великої сім'ї народів Радянського Союзу.
Товариші депутати! Я цілком і повністю приєднуюсь до того, що сказав у своїй промові депутат Константінов. У питаннях кордонів між Молдавією і Радянською Україною і про те, що відходять до УРСР повіти Аккерманський, Ізмаїльський, Хотинський і Північна Буковина, які переважно населені українцями, — у нас є повна договореність. У встановленні кордонів ми керувались одним прагненням і бажанням — дати повну можливість для господарського і економічного розквіту, а також розквіту національної по формі і соціалістичної по змісту культури молдавського і українського народів Бесарабії і Північної Буковини.
Я прошу Сьому Сесію Верховної Ради СРСР возз'єднати населення Ізмаїльського, Аккерманського і Хотинського повітів і народи Північної Буковини в єдиній Українській Радянській державі, в єдиному великому українському народі, і на території, що відходить до Української РСР, утворити дві нові області: Чернівецьку з центром в м. Чернівці і Аккерманську з центром в м. Аккерман.
Темний час колоніального гноблення і жорстокої експлуатації ніколи вже не повернеться на вільну землю Бесарабії і Північної Буковини. Цьому запорука 193-міліонний могутній народ великого Радянського Союзу, цьому запорука могутня славна Червона Армія, в цьому запорука — керівництво нашої комуністичної партії Леніна — Сталіна. (Бурхливі, довго не стихаючі оплески, що переходять в овацію).
Відійшло назавжди в історію минулого 22-річне страждання і страхіття народів Бесарабії і Північної Буковини. Сьогодні народ Бесарабії і Північної Буковини — це вільний народ, це громадяни і громадянки великого, могутнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
Розквіт вільного, щасливого життя трудящих можливий тільки при радянській владі, тільки під керівництвом комуністичної партії більшовиків.
Я закликаю і впевнений, що народи Бесарабії і Північної Буковини під прапором Сталінської Конституції любовно, міцно згуртують свої ряди навколо нашого славного радянського уряду, навколо нашої комуністичної партії, навколо великого визволителя народів, нашого великого, рідного товариша Сталіна, разом з усіма народами великого Радянського Союзу сміливо підуть вперед до нових перемог! (Бурхливі, тривалі оплески, що переходять в овацію. Всі встають).
[Вільна Україна]
06.08.1940