Після «Паризьких віршів»

після «Паризьких віршів» і після стін

після будинку з кривим дашком

вітер в моїх кишенях свистів

і дощ сідав за порожній стіл

або плив собі медом і молоком

я стояв під отим дашком – я застряг

я вчепився чомусь за листи й повітря:

за повітря молочного білий стяг

за Нью-Йорк який мене перетяг

під своє небо і на своє подвір'я

і якщо присягав я не часові а королю

королевому цвіту його двору

то дверний замок серця яке люблю

і кривий дашок під яким стою

поділились порівну – і стали поруч

я дивлюся як ринви іржавий рукав

саксофон який басом дощу туркоче

серце своє до вуха мого приклав

щоби я те серце своїм тримав 

і чув як воно дихає і як тріпоче

я нічого не вдію – серцевий м'яз

витирає сліди на серці на склі на пульсі

після «Паризьких віршів» твоє ім'я

на відомих нам дамах і королях

замкнеться на ключ – 

кульчиком в вусі

Автор світлини: Олександр Фразе-Фразенко