після «Паризьких віршів» і після стін
після будинку з кривим дашком
вітер в моїх кишенях свистів
і дощ сідав за порожній стіл
або плив собі медом і молоком
я стояв під отим дашком – я застряг
я вчепився чомусь за листи й повітря:
за повітря молочного білий стяг
за Нью-Йорк який мене перетяг
під своє небо і на своє подвір'я
і якщо присягав я не часові а королю
королевому цвіту його двору
то дверний замок серця яке люблю
і кривий дашок під яким стою
поділились порівну – і стали поруч
я дивлюся як ринви іржавий рукав
саксофон який басом дощу туркоче
серце своє до вуха мого приклав
щоби я те серце своїм тримав
і чув як воно дихає і як тріпоче
я нічого не вдію – серцевий м'яз
витирає сліди на серці на склі на пульсі
після «Паризьких віршів» твоє ім'я
на відомих нам дамах і королях
замкнеться на ключ –
кульчиком в вусі
Автор світлини: Олександр Фразе-Фразенко
08.08.2015