У Львові, дня 12 (24) липня 1890.
Ще перед кінцем сего року шкільного з двох більших міст всхідної Галичини, Станіславова і Тернополя, прийшли вісти о видаленю учеників Русинів в більшом числї (7 і 3) з тамошних середних шкіл. Факт той викликав в декотрих польских часописях певного роду злорадість, а в польских і непольских часописях всїлякі коментарі.
Ми причин і обставин, викликавших то видаленє, не знаємо так докладно, щоби могли о нїм видати певний суд. Длятого ми не хочемо і не гадаємо тут критикувати розпоряджень властей шкільних, не маючи до такої критики достаточного субстрату. Все ж таки уважаємо сю справу занадто важною для нас, як щоби ми мали збути єї лиш короткою згадкою.
Для кождого народу молодїж єго, а передовсїм молодїж интеліґентна, шкільна, має первостепенну вагу. Таж се будучі проводирі народу, се сам нарід в найблизшій будучности. Нам, Русинам, шкільна наша молодїж єсть тим дорожша, що она білшу і тяжшу задачу має сповнити, як молодїж у инших народів, і що єї маємо так мало, так дуже мало і в порівнаню до наших потреб і в порівнаню до числа шкільної молодежи инших народів нашего краю.
На всякій спосіб знаємо, що руских учеників станіславівских і тернопільских видалено не за які неморальні — підлі та мерзкі дїла, котрі би свідчили о гидкім их характері; отже родичі тих учеників не потребують ще за них дуже встидати ся. Се-ж значна потіха не тілько для них, але і для Русинів взагалї. В нинїшній порі середня школи — тай се не тілько в самій Галичинї — не конче можуть похвалити ся анї доброю дисципліною, анї великою моральностію, чистотою і благородностію обичаїв і характерів своєї молодежи. Коли давнїйше мало в котрій середній школї уживана була кара видалюваня учеників, нинї відай мало котра школа не уживає того средства. Але коли під взглядом обичаїв і характеру порівнаємо молодїж руску з молодежію польскою і жидівскою, то таки нашій молодежи мусимо віддати першеньство. Тож нехай польскі часописи пильнують радше молодежи своєї, як римско-католицкої так мойсеєвої віри, котру они-ж таки за свою рахують, і нехай почислять, кілько тої их молодежи за неморальні і погані дїла видалює ся з середних шкіл!...
Рускі ученики станіславівскі і тернопільскі мали провинити ся особливо против дисципліни шкільної, маючи якісь свої (законами шкільними заборонені) кружки і сходини, читаючи недозволені книжки і т. и. Говорять також, що у видалених молодцїв мав проявити ся соціялістичний і противреліґійний дух. Отже розуміємо і узнаємо вповни потребу дисципліни, карности, в кождім заведеню, а спеціяльно в середній школї; але гадаємо, що границї тої дисципліни не треба за-надто далеко потягати. Звичайно власне молодїж найживійша і нераз найспосібнїйша найменше потрафить удержати ся строго в границях приписів шкільних; розуміємо, що заведенє мусить захованє тих приписів конче вимагати і на их виконуванє всїми способами наставати, без того школа не могла би сповнити своєї дидактично-педаґоґічної цїли; — але позбавляти таку молодїж, скоро впрочім не єсть морально зіпсована, можности дальшого образованя, або хоч-би лише значно утрудняти їй тоту можність, — се не можемо уважати за дїло добре і хосенне.
Спеціяльно що-до читаня недозволених книжок і письм теперішне міністерство просвіти видало строгі розпорядженя, щоби шкільні бібліотеки для молодежи очистити з всяких невідповідних для неї книжок і щоби пильно бачити, аби молодїж нїяких шкідливих для неї творів не діставала до рук. Що лиха а навіть невідповідна для молодежи книжка може немалу шкоду нанести души молодця, се мусить признати кождий педаґоґ; так як шкідлива або невідповідна до віку страва і напиток можуть значно пошкодити тїлу. Длятого прямо несовістно єсть давати нерозвитому ще молодцеви або дївчинї такі письма, хоч-би розвитий вже интелектуально чоловік міг их без шкоди читати. Але з другої сторони шкідливість лихої лектури дуже часто перецінює ся; можемо тут покликати ся на Ґетого, котрий в однім своїм поетичнім листї з гумором і иронією говорить о пересадних понятях тої шкідливости. Будь-що-будь читаню недозволених книжок треба більше запобігати і перешкаджати, нїж за те карати. Як кождого живійшого і цїкавійшого чоловіка, так і ученика принаджує именно то, що єсть заборонене, закрите; природна-ж цїкавість, жажда знаня не єсть ще так великою провиною. Пригадаймо собі тілько ми, старші, кілько ми заборонених книжок начитали ся, бувши учениками! Як би нас були за те виганяли зі шкіл, було би небогато, і ненайспосібнїйші, покінчили школи. — Так само тайні сходини учеників, закладані ними тайні товариства, громади, кружки — єсли не мають прямо неморального або з инших взглядів шкідливого характеру, суть переважно невинною играшкою і тілько формальним нарушенєм шкільної дисципліни.
Найбільше закидів дістає ся тепер шкільній молодежи, особливо рускій, що она перенята духом соціялістичним і противреліґійним. Се й не диво: соціялістична справа интересує тепер всїх, ученик згадку о нїй чує всюди: дома, на улици, в товаристві; годї єї отже перед ним закрити, навіть коли-б єму нїяке соціялістичне письмо не дістало ся до рук. І противреліґійність запустила широко і глубоко коренї в нинїшній суспільности; нею перенятий скрито не оден навіть з тих, що голосно в своїм чи партійнім интересї кричать против неї. Отже і у молодежи дух той промине аж тогдї, коли промине у суспільности. Взагалї чим більше схолястична, скучна і суха наука подає ся молодежи, чим більше усуває ся з-перед неї инші идеали, — тим більше буде она прилягати до идолів, котрі їй, нерозвитій ще вповни интелектуально, представлять ся яко боги. За далеко посунене закриванє і заслонюванє тут не поможе; нехай тілько молодїж має правдивих пророків, то не буде так слухати лжепророків. Однакож закиди о соціялістичнім і противреліґійнім дусї серед рускої молодежи спеціяльно суть пересадні. Анї не єсть той дух так дуже вкорінений, анї не єсть він серед самої тілько рускої молодежи розширений, анї не треба єго занадто лякати ся. Ми знаємо примірних священиків (правда, що далеких від реліґійного фанатизму або вузкоглядности клерикальної), котрих за их ґімназіяльних часів посуджувано о — противреліґійність!
Головним мотором до видаленя руских учеників станіславівских мав бути латиньскій катихит ґімназіяльний кс. Домбровскій, знаний зі свого ультрамонтаньско-инквізіторского духа. На нещастє дух той, далеко не идентичний з правдивою реліґійностію, проявляє ся тепер у більше катихитів латиньскої реліґії, а світскі учителї не завсїгди мають досить сили або і волї єго загонистість повздержувати. В Тернополи видаленє руских учеників споводували тайні доноси самих их товаришів, також Русинів. Се і найсумнїйша проява в цїлій тій справі. Се ознака великої деморалізації, се свідчить о поганім характері, о моральнім зіпсутю. На нещастє, се не перша проява межи рускою молодежію. Ще в другій половинї 1870-их років, коли у Львові і на провінції була велика соціялістична нагінка, повід до декотрих ревізій давали тайній денунціяції, виходячі таки з-посеред одної частини рускої молодежи задля партійної ненависти. Поодинокі партійні денунціяції трафляли ся і опісля, бо не знайшли рішучого і острого осудженя в цїлій рускій прасї. Противно, часть рускої журналістики бавила ся і бавить ся в доноси явні, деморалізуючи тим суспільність а передовсїм молодїж. А вже-ж денунціяторство єсть таким огидним дїлом, що против него всї честні люде всїх партій однодушно повинні виступити без взгляду на те, хто ж кого денуяціював.
Нехай сі видаленя рускої молодежи шкільної будуть спасенною пересторогою і для молодежи самої і упімненєм для старших.
[Дѣло]
24.07.1890