Палкий ненависник чиновницько-поміщицького гніту і організатор народних селянських повстань на Буковині в 1843—1850 р. р. Лук'ян Кобилиця народився на початку XIX віку в с. Плоска так званого русько-кімполунського округу поблизу містечка Путилова-Сторонця. Це були роки найлютішого австрійського абсолютизму на Буковині. Закріпачені селяни гнули свої спини під непосильним тягарем панщини і чиновницько-поміщицьких данин та чиншів. Особливо люто гнобили селян поміщики Джурджован і Ромашкан, які володіли десятками буковинських сіл. Довгі роки селяни ще надіялися на цісарську "справедливість", і 1803—1825 рр. на Буковині були характерні безконечною чергою селянських судових процесів з поміщиками за різні тягарі і данини. Коли ж виявилось, що цісарська судова "справедливість" завжди була на боці поміщиків і чиновників, вкрай пригноблені селяни почали повставати проти такого ладу.
Згодом на чолі цих стихійних селянських повстань на Буковині став Лук'ян Кобилиця. "Це був гуцул, — писав про нього Іван Франко на основі спогадів сучасників, — розумний, повний енергії, вся його постать свідчила про щось незвичайне. Він скидався на людину, що привикла розказувати". Про незвичайність вдачі, характеру і велику популярність Кобилиці серед народу свідчить і те, що, коли одного разу було засуджено його в Путилові прилюдно відшмагати буками, то комісари, ставши перед ним, відмовилися це зробити.
Перші масові бунти селян проти поміщиків та державних урядників вибухнули в 1843 році в Путилові та околиці. Їх організував Лук'ян Кобилиця. Селяни рішуче виступили проти поміщиків і їх псів — гайдуків. Перелякані поміщики повідомили про бунт у горах черновецького старосту і той негайно вислав в ці села 900 чоловік війська. Путилівський бунт селян був жорстоко придушений. Староста кожного десятого селянина наказав відшмагати різками. Селян так били, "що коло лавки пси людську кров хлептали", згадують очевидці. Військо нищило і без того мізерне селянське майно. Народна пісня згадує цей час словами:
...Ой ріжуть сірі воли, жовніри ся ділют, ся ділют,
А Джурджован, то славний пан, нічо му не вдіют.
Звоювали Путилову в велике говінє,
Та забрали барабольки, нема й на насінє.
Заарештовано було тоді і Кобилицю. В народній пісні говориться, що його зв'язаного пани пригнали до Стороння і:
...Ймили ж вони Кобилицю, супліку читали,
Катували біле тіло, водов відливали.
Після Путилівського бунту Кобилицю ув'язнено в тюрму.
Тим часом меттерніхівська Австрія доживала свої останні дні. Це був час, коли найсильніше розмалювалися соціальні і національні пристрасті. Навесні 1846 року спалахнуло грізне селянське протипоміщицьке повстання в Західній Галичині під керівництвом Шелі, і вісті про нього блискавкою рознеслися по селах Галичини і Буковини. Деякі старости навіть урядовими "циркулярами" забороняли поширювати ці вісті, але це нічого не помагало. Селяни всюди почали насторожуватись і прислухатися. За спогадами сучасників, весною 1846 року буковинські селяни потай збиралися в лісах на наради, обговорюючи болючу справу панщини і поміщицької сваволі. На цих нарадах вирішено було написати до цісаря лист-скаргу на поміщиків і надіслати Кобилицею. Гроші на дорогу до Відня селяни збирали по селах навіть і на "лядському боці", тобто в Галичині. Це було на Великдень і збірщики брали коло церков "по леву від паски" і все зібране несли до Кобилиці.
Куди їздив Кобилиця з листом — невідомо. Вернувся аж восени 1846 року. Він почепив у хаті на стіні якийсь великий друкований папір і сказав селянам, що це є даний йому цісарський патент, яким цісар повертає селянам усі давні права, землі, полонини та касує панщину і панські суди. Звістка про патент швидко облетіла всі гори. Селяни сотнями приходили до Плоскої, щоб почути правду від Кобилиці. Одержавши від нього підтвердження про правдивість вигаданого ним самим "цісарського патенту", селяни верталися в села і всюди самовільно захоплювали панські ліси і полонини та рішуче виступали проти поміщиків і урядників. Панів охопила тривога. До Черновецького "крайсамту" посипались скарги на хлопські бунти і їх головного натхненника Кобилицю. Черновецький староста наказав Кобилицю арештувати, і влітку 1847 року його схопили жандарми на ярмарку в Путилові. Панський суд запроторив його в черновецьку тюрму.
В тюрмі просидів Кобилиця до травня 1848 року, коли під натиском революційних подій державний абсолютизм Австрії зазнав краху і цісар мусів скасувати панщину. На Буковині, однак, панщину скасовано було через три місяці і селяни всюди почали бунтуватись проти поміщиків і урядників, які, мовляв, втаїли від народу "цісарський декрет".
В такій атмосфері відбувалися на Буковині перші вибори до Віденського парламенту. Депутатом у парламент селяни одностайно обрали свого любимця Кобилицю. Поміщики були перелякані. Вони всіма силами намагалися скомпрометувати депутатський мандат "другого Шелі", як вони висловлювались про Кобилицю. В парламенті Лук'ян Кобилиця приєднався до лівої демократично-радикальної групи і разом з нею голосував за скасування панщини без відшкодування поміщикам.
У Відні Кобилиця був свідком облоги міста в жовтні того ж року. Він вперше побачив, що значить боротьба за народні права і що таке громадянська війна. Дивлячись на криваві пожежі у місті в наслідок бомбардування, захоплений Кобилиця сказав тоді до депутата, галицького поміщика Федоровича: "А що, панцю, як би ми таке саме в наших горах зробили".
Повернувшись з Відня на Буковину Кобилиця зразу почав розпалювати серед селян революційну пожежу. Він їздив по селах, скликав селян на збори і радив усім не слухати поміщиків та урядників. Він говорив: — "Всі ліси, полонини і пасовиська будуть ваші". Радив не боятися панів, бо цісар, мовляв, його приятель і, коли потрібно буде, він навіть військо йому вишле на допомогу. Популярність Кобилиці була така велика, що завербовані гуцули в державну поліцію в Путилові покинули свого начальника і пристали до бунтівників. Народ усюди зустрічав Кобилицю радісно, святково, били в церковні дзвони, стріляли з пістолів.
В наслідок агітації Кобилиці, селяни десятків буковинських і галицьких місцевостей масою повставали проти поміщиків та урядників. Сам Кобилиця був так захоплений протипоміщицькими заворушеннями, що навіть не поїхав на сесію парламенту до Відня в наступному 1849 році. Він роз'їжджав по горах і виголошував бунтівничі промови до селян.
Ясно, що уряд позбавив бунтаря депутатського мандату і негайно вислав проти повстанців і Кобилиці військо. Справа була ще тим грізніша, що в той час в сусідній Угорщині вибухнуло повстання Кошута і поміщики боялися з'єднання селян-бунтарів з повстанцями Кошута. Вони й назвали Кобилицю агентом Кошута, хоч він ним ніколи не був. Кобилиця мав свої цілі — насамперед організувати селян проти поміщиків та п'явок-чиновників і добитися хоч якоїсь невиразної гуцульської автономії.
Більше двох років ганялися австрійські військові загони по горах за Кобилицею. Вони всюди "усмирювали" селян, але свого любимого ватажка повстання — Кобилицю селяни раз-у-раз охороняли і переховували.
В 1850 році зрадницьки заманив його до себе жаб'євський пан Вишнєвський та віддав у руки жандармів. Кобилицю знову зачинено в черновецьку тюрму. В 1851 році його випустили з тюрми і приставили в с. Сольці, до тієї самої хати, в якій тимчасово був поселений ватажок протипоміщицького повстання польських селян Якуб Шеля. Під суворим наглядом жандармів жив тут Кобилиця кілька місяців. Але того ж року поміщики, боячись нових селянських бунтів, отруїли Кобилицю.
Вдячну пам'ять про безстрашного героя в визвольній боротьбі селян з поміщиками навіки записали трудящі Буковини в своїх піснях і переказах.
[Вільна Україна]
17.07.1940