Довга декомунізація

На найближчому засіданні Львівської міської ради депутати знову повернуться до питання декомунізації. Точніше, депутати хочуть порушити питання про комісію, яка мала би провадити інвентаризацію об'єктів, що містять комуністичну символіку, і яка й досі не запрацювала. Здавалося б, у Галичині такій комісії і робити вже не буде чого, однак це не зовсім так. Для Львова дискусійним було і залишається питання доцільності збереження (чи демонтажу) Монументу слави на Стрийській. Тепер заговорили про барельєфні зірки, серпи та молоти на фасадах будиків на вулиці Городоцькій…

Фасад кам'яниці на розі вулиць Городоцької та Озаркевича

Пакет законів України про декомунізацію для Галичини не такий актуальний, як для інших реґіонів країни. Більшість комуністичної символіки тут зникла ще 20 років тому. Прощання з комуністичним минулим у громадському просторі Львів та Львівщина відбули у перші роки незалежності — саме на долю перших скликань рад Львівщини припало масове перейменування вулиць, населених пунктів і демонтаж комуністичних та радянських символів.

Однак саме Львівська міська рада вже на другий день після набуття чинності закону про декомунізацію проголосувала за ухвалу, згідно з якою на облік та демонтаж комуністичних символів (сумнівно, щоб у місті десь знайшли нацистську символіку) виконавчим органам дали шість місяців.

Водночас співрозмовники «Z» наголошують на тому, що сама заборона комуністичної ідеології не дасть бажаного результату без створення нової ідеологічної матриці, яка задовольнятиме більшість громадян України і зможе замінити поширені міфи.

Останній цвях у домовину комуністичного минулого

Голова фракції «Свобода» у Львівській міській раді Любомир Мельничук зазначає три етапи остаточного прощання зі залишками тоталітарного минулого: ухвала ЛМР від 2011 року про заборону комуністичної та нацистської символіки; травневий закон ВРУ та,  власне, оця нещодавня ухвала ЛМР, яка зобов'язує виконавчі органи виконати закон протягом півроку.

Пам'ятник Леніну у Львові культурно демонтували ще у 1990 році. Згодом бронзову скульптуру розплавили і використали метал для спорудження пам'ятника Жертвам злочинів комуністичного режиму, встановленого у 1997 році на площі Шашкевича

«Ця ухвала має бути останнім цвяхом у домовину. Щоби не було жодного натяку, жодного сліду у місті Львові. Я переконаний, що всі ті залишки мають бути в музеї терору, де передбачена відповідно ілюстрація та демонстрація радянських та нацистських символів. Місце для всіх цих зірочок та серпів з молотами має бути виключно в таких музеях», — каже пан Мельничук.

Депутат повідомив, що на початку осені міська рада вимагатиме від виконавчих органів звіту. А сьогодні районні адміністрації та управління охорони історичного середовища (вони відповідають за виконання ухвали) провадять інвентаризацію, яка, на думку Любомира Мельничука, не є аж також важкою справою.

«Упродовж кількох останніх років свободівці реґулярно зверталися із запитами та пропозиціями до міського голови Львова щодо демонтажу тих чи інших об'єктів — йшлося як про пам'ятник на Стрийській, так і про менші об'єкти з комуністичною символікою, як-от серпи та молоти на будівлі по вулиці Городоцькій чи залишки наочної аґітації із зображеннями Володимира Уляьнова-Леніна, котрі ще кілька років тому можна було знайти в будівлях колишнього Інструментального заводу», — пояснив депутат.

«Пагорб слави» у Львові — це могили вояків з І та ІІ світових воєн. Демонтажу не підлягає

Водночас свободівець турбується, що ухвала міської ради не стосується до військових поховань. «Закон передбачає, що під його дію не підпадають військові поховання. На цьому будуть спекулювати. Надгробки ніхто не збирається руйнувати, але є могили і є радянські символи, які все ще залишилися. Я, до прикладу, не розумію, для чого витрачати щороку по кілька разів десятки тисяч гривень на так званий вічний вогонь», — каже Мельничук.

Як стало відомо «Z» із власних джерел, тема інвентаризації тоталітарних і комуністичних символів та об'єктів може стати предметом обговорення на найближчому засіданні міської ради. Точніше, депутати хочуть порушити питання про комісію, яка мала би провадити інвентаризацію таких об'єктів і яка й досі не запрацювала.

Комуністичне VS високомистецьке

Ще однією причиною, яка змусить депутатів ЛМР повертатися до теми декомунізації, може стати відповідь міської виконавчої влади на звернення депутата Івана Лещишиша. Пан Лещишин турбувався щодо демонтажу радянських символів на будинках на вулиці Городоцькій. У відповіді з покликом на думку фахівців-архітекторів вказано, що декоративне оздоблення цих будівель виконано на дуже високому рівні, тож «доцільно зберегти автентичне вирішення фасадів даних будинків та не допустити будь-якого демонтажу їх скульптурного рельєфу».

Фасад кам'яниці на розі вулиць Ярослава Мудрого і Городоцької

Ця тема підводить до ще одного аспекту проблеми: чи варто демонтувати твори монументального образотворчого мистецтва прокомуністичного змісту, якщо вони мають художню цінність.

Одразу ж після ухвалення цього закону Україною прокотилася хвиля звернень від різних середовищ про те, що не варто огульно все демонтувати чи нищити, бо це частина історії України і декотрі з цих об'єктів мають високу мистецьку вартість, тому їх не можна вважати звичайними атрибутами комуністичної пропаґанди.

А європейські ліві навіть заявили про намір викупити частину демонтованих пам'ятників Леніну та іншим комуністичним лідерам, натомість процеси декомунізації назвали відмовою від власної історії. Водночас російський парламентар Лісіцин звернувся до міської ради Львова з проханням розглянути питання про передання в РФ пам'ятника космонавтці Людмилі Терешковій, встановленого на вулиці, що колись носила її ім'я (тепер вулиця Виговського). Російський депутат певен, що цей монумент уже внесено до списку об'єктів, які підлягають демонтажу згідно із законами про декомунізацію.

Генеральний директор національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий, коментуючи цю проблему для «Z», зауважив, що свого часу ні в кого не виникало сумнівів щодо того, чи треба демонтувати скульптури або монументи, які створив найвідоміший нацистський скульптор та архітектор Альфред Шпеєр.

«Чи треба зберігати пам'ятники тільки тому, щоби знати, хто був скульптором та архітектором? У нацистській Німеччині жив відомий скульптор і архітектор Альфред Шпеєр. Він був причетний до нацистських злочинів. Крім того, він консультував радянських фахівців з  будівництва. Однак у нас не виникає питань про те, що спадщина Шпеєра чи якихось інших архітекторів, скульпторів, які встановлювали пам'ятники (у нацистській Німеччині. — Ред.), має бути збережена у європейському просторі», — зазначив історик.

«Монумент слави» у Львові пропонували знести ще минулого року. Однак і досі це питання занадто дискусійне, щоб його вирішувати кардинально

З його слів, більшість пам'ятників з радянсько-комуністичного минулого в Україні не мають художньої вартості, тож їх спокійно можна демонтувати і забути. Що ж до тих творів мистецтва, які мають велику мистецьку вартість, то їх варто звезти у спеціальний музей, присвячений тоталітарному минулому.

«Я не вважаю, що тоталітарна спадщина у вигляді пам'ятників, які не несуть жодного мистецького навантаження, має бути збережена. Вони виконували зовсім іншу функцію — це була пропаґанда радянської тоталітарної ідеології і не більше. Звичайно, коли мова йде про пам'ятники, виконані на високому мистецькому рівні іменитими радянськими скульпторами, то такі речі мають бути збережені, їх слід звезти в одне місце», — зазначає пан Забілий. При тому історик наголошує, що, на його думку, у Львівській області пам'яток мистецтва з радянського минулого, які мали б високу мистецьку вартість, просто немає.

Водночас міський голова Львова Андрій Садовий одразу ж після появи згаданої ухвали зазначив, що міська влада виважено підходитиме до цього питання, і в кожному випадку, який викликатиме дискусії, обіцяв широкі обговорення з громадськістю.

Чи так воно вийде на практиці, сказати складно. Всі пам'ятають минулорічну хвилю за негайний демонтаж монумента слави радянської армії на вулиці Стрийській під час першого серйозного загострення українсько-російських стосунків та зусилля, якими вдалося збити градус напруги в суспільстві.

Вичавити по краплі совка

Досвід інших країн, що здійснювали декомунізацію, як і досвід поствоєнної Німеччини, показує, що демонтаж видимих знаків тоталітарного режиму є дуже важливим, але тільки першим кроком у складному процесі декомунізації, де найголовнішим процесом є декомунізація/денацифікація свідомості людей. Не штука замінити вулиці Леніна на Степана Бандери чи Івана Мазепи, однак щоб вичавити зі себе радянську людину, звиклу до патерналізму та халяви, цього явно замало.

Пам'ятник кінній армії Будьоного у Буському районі тишком демонтують «мисливці за металом». Вони акуратно «з'їли» вже цілого коня та частину червоного кавалериста. А тимчасом цей скульптурно-архітектурний комплекс вважається унікальним — аналога немає ніде у світі

Культуролог Юрій Кучерявий у коментарі  «Z» зауважив, що  декомунізацію у головах можна здійснити через заміну комуністичного міфу іншим, привабливішим.

«Як вичленувати совка? Дати іншу матрицю, дати інший чіткий міф. Щоби відбулася декомунізація у головах, люди, котрі були носіями цієї комуністичної матриці, повинні увірувати у щось зовсім-зовсім інше, та увірувати сильніше, адже це колосальна ментальна залежність», — наголошує він.

На його думку, для старшого покоління більшості території України радянський період є своєрідною золотою добою, коли ці люди були молоді, всі мали роботу і їм було комфортно попри репресії, побутовий дискомфорт та особисту несвободу. Так само для мешканців Галичини такою золотою добою є часи «бабці Австрії».

«Львів'яни й досі називають проспект Шевченка вулицею Академічною, бо йдеться про міф золотого Львова. Там, на сході України, є міф про добру радянську владу. Як цей міф знищити? Міфи не знищуються, міфи замінюються. Міфу, здатного замінити цю пам'ять, цю цукерку, немає і він не розроблений», — наголошує культуролог.

Декомунізація в Галичині, каже він, частково замінила стару матрицю, однак минуло ще надто мало часу, щоб відбулася повна заміна, — для цього потрібно, щоб відійшли покоління, що сформувалися за тоталітарних часів. На переконання Юрія Кучерявого, це забере ще кілька десятків років.