Ми вже кілька разів згадували, що на сегорічній виставі господарско-промисловій у Відни і наш домашний промисл єсть поважно заступлений. На виставу вислали предмети промислу домашного: ґр. Володимир Дїдушицкій, пп. Тадей Федорович з Клебанівки і Володислав Федорович з Вікна, ґр. Потоцкій з Бучача, школа кошикарска з Ярославля, директор Людвик Вербицкій, п. Пшибиславскій і школа слюсарска з Свйонтник. Предмети промислу суть подїлені на вісїм громад. Перше місце займають вироби ткацкі, именно виріб килимів з різних сторін краю, відтак гончарскі з Товстого та різнородні вироби різбарскі родини Скрибляків з повіта коссівского.
О промислї домашнім взагалї видав брошуру совітник двору, д-р Вільгельм Екснер, надписану: "Die Hausindustrie Oesterreichs". В брошурі тій помістив ґр. Володимир Дїдушицкій цїнну моноґрафію о промислї домашнім в Галичинї. І думаємо, не буде від річи, наколи і ми познайомимось з основою сеї моноґрафії, котра на ґенезу промислу галицкого кидає богато світла. Ґр. Вол. Дѣдушицкій каже:
Селянин галицкій виробляв все майже сам аж до послїдних часів. Именно виробляє він по нинї все, що єму і єго родинї потрібне в тих околицях, котрі більше віддалені від міст і зелїзниць. Матеріял до виробів бере він з власних плодів свого господарства. В часї, свобіднім від господарства хлїборобного, приспособлює вів ті плоди враз з родиною. В осени приспособлює коноплї, лен і вовну до пряжі і збирає зїлє до закрашеня сих матеріялів. Вечери зимові сходять єму на пряденю, тканю полотна і матерій вовняних; шитю біля і уборів для всеї родини, підготовленю матеріялу будівляного і матеріялу до приборів домашних, господарских і полевих рільничих. Тут перероблюєсь шкіра на кожухи, на чоботи і т. д., тут плетуть ся вся кі предмети з соломи, очерету, верболози, коріня і т. д. Де було наручно, там копано глину, ставляно після старого звичаю печі гончарскі і випалювано всяку посудину.
З того, бачимо, — каже ґр. Вол. Дїдушицкій — що хата селянина була завсїгди варстатом всїлякого промислу. В богато сторонах удержав ся сей промисл по нинї, де-инде подїленось працею чи то в однім селї, чи в околици. Одні виробляли то, другі друге, після того, до чого єсть більша охота і спосібність. В кождім селї єсть ткачі, кравцї, шевцї, ковалї, колодїї, кошикарі, теслї і др. Всякій з них заспокоює власні потреби, потреби родини своєї та сусїдів. Матеріял бере ся або свій, або сусїдний. Лише сіль і зелїзо спроваджувано і куповано. Околицї, де виріб одного і того самого предмету єсть значнїйшій, відступають вироби свої сторонам, в котрих того виробу нема, а беруть з відтам то, чого им не достає.
Торговля обміночна була давнїйше загальною. Нинї удержалась она ще в деяких околицях. В Брідщинї, Золочівскім та Каменеччинї єсть богато глини. То-ж гончарі тамошні вивозять що-найменше два рази в рік вироби свої власними возами і кіньми на Поділє. Они заїздять під хати своїх покупнїв, жінки беруть собі потрібну посудину і всипують після угоди до тої посудини власні плоди: кашу, горох, фасолю яко цїну купна. Хто взяв більше, дає більше осипу.
Довгі лїта продавано вироби промислу домашного на тиждневих торгах в сусїдних найблизших місточках і в тім треба глядїти за причиною, що нераз тяжко приходило набути вироби якоїсь околицї подальшим консументам. На нещастє, послїдними часами появились посередники (фактори), котрі купуючого і продаючого визискують.
Хто побіжно бодай, немов з вікна ваґону, кине оком на край наш, той провірить, що у нас околицї і люде з их звичаями і убором дуже зміняють ся. Убори ті суть инші коло Освіцима, Кракова, наші в околицї Львова, Тернополя, Підволочиск, инші коло Живця, Нового Санча, Ясла, Стрия, Станіславова та Гусятина. Різнородність та виявить ся ще більше, наколи слїдитель знає язики краєві і стане помічати убраня, селитьби, звичаї і обичаї кождої сторони. Він пересвідчить ся, що поселенцї краю не суть одного походженя і що их предки переживали різну долю. Суть тут останки різних племен і народів. Не можна і на те забувати, що Галичина була колись окрайним краєм Польщі та що ви сусїдами були Турки, Татаре, Волохи і др. Над деякими частинами краю панували навіть ті сусїди, скрізь по Галичинї гуляли орди, тут приходило нераз до кровавих боїв, межи Заходом а Всходом. Цїлею тих боїв була добич, именно полон людей, так звані бранцї. Цїлі села брано в ясир. Спосібних до працї продавано відтак на торгах і базарах яко невольників. Деякі ишли до Азії і північної Африки. По таких боях пустїли деякі околицї і треба було оглядатись за новими поселенцями. Поселювано тут або мародерів з орд музулманьских, або захожих з других провінцій польских. В Галичинї можна подибати осади литовскі, мазурски, козацкі і др., тож не можна чудуватись, що населенє теперішнє краю єсть так різнородне, що звичаї і обичаї враз з уборами суть найрізнороднійші, та що в різних сторонах находимо різні вироби промислу домашного. Старі і нові поселенцї берегли пильно давні своя традиції, а виробляли то, що виробляти научились в первістній вітчинї своїй.
Виробами промислу домашного селяньского заспокоювала потреби свої також по части і интеліґентна верства жителїв. Головним занятєм жінок на всїх степенях суспільних було господарство домашне. Добра ґаздиня славилась тим, що всякі потреби домашні заспокоювала власними виробами по можности. Жінки найвисших достойників хвалились тим, наколи білє на віно донькам було дома зроблене, пошите і погафтоване найчастїйше руками сїльских дївчат. Слово "дім" мало тогдї велике значінє. Цїле село, всї посїлости свої в селї називано своїм домом, своїм ґаздівством, а в наслїдок того пан дому того заспокоював потреби свої майже виключно виробами власними. Близькі відносини з Всходом, чи то мирні чи воєнні, впливали знов на то, що убори, зброя а навіть знаряди мали нераз вдачу того Всходу.
Шляхта, що сидїла в оборонних замках, городах або під соломяною кришею, а найчастїйше пробувала по-за хатою, на ловах або в походах воєнних, потребувала богато килимів і кожухів. З того і вийшло, і то дасть ся провірити, що ткачі (килимкарі) приміром та кушнірі жиють ще нинї громадно в Збаражи, Залізцях, Старім і Новім Санчи і т. д. Бувало і так, що взяті в полон невольники по якімсь часї викуплені вертали назад на вітчину. За такими вернувшими дуже пошукувано, бо они виучились в неволи звичайно якогось промислу. Их осаджувано всюди з великою охотою. Заполонені жінки приучувались звичайно всяких гафтів орієнтальних, а вернувши, впроваджували звичай гафтованих уборв у себе. Тим то і Покутє так богате на всякі гафти. Неодин гафт орбитальний, що находить ся нинї в церквах та костелах, походив зі школи орієнтальної, а принесено єго в жертві Богови за щасливе спасенє.
Найбільше різнородними поселенцями Галичини сугь жителї підкарпатскі від Буковини аж на Шлеско. Перше місце межи ними займають Гуцули в Косівщинї, котрі мають свої окремі звичаї і господарства. В повітї стрийскім сидять Бойки, дальше на захід Горалї. З зростом средств комунікаційних счезає у селян давна традиція, зміняєсь матерія уборів, чужа вовна витискає свою, бавовна наші коноплї та лен, а навіть і рослинні краски уступають перед аніліною.
Дробленє ґрунтів селяньских вплинуло також на промисл домашний. Родина, що посїдає малий кусень землї, не годна з него вижити, тож промисл стаєсь для неї конечним і средством удержаня. Як де за яким предметом єсть більшій попит, а члени родини не суть в силї вистатчити з своєю роботою, то они приймають учеників або челядь, ограничають ся на огородову господарку, а сами віддають ся лише промислови. Тим способом витворюєсь навіть дрібний промисл в краю нашім (Kleingewerbe).
Про килими пише ґр. Дїдушицкій:
"Звичай ткати килими і уживати их зайшов до нас зі Всходу, а розширив ся головно там, де поселились бранцї зі Всходу, отже в околицях замків: Збаража, Залозець, Токів і др., понайбільше на Поділю. Варстати ткацкі до тих килимів суть устроєні на давний лад.
Килимки можна ткати лише до певної міри широкі. Довгі можуть бути, як завгодно. В сторонах де вирабляють ті килимки, потворили ся деякі характеристичні их типи. І так коло Збаража вирабляють килимки о великих взірцях, переважно фіґури ґеометричні, окружені берегом такого самого змісту. Килимки від Залозець суть зовсїм инакші, а взірцї доходять до краю без берегів. Кождий ткач придержуєсь взагалї прототипу своєї сторони, але має і свої взірцї і свій окремий спосіб укладаня тих взірцїв і добираня красок.
Ті взірцї і цїлий рисунок переходять з батька на сина і мають свої назви місцеві.
Хто замавляє килим, мусить сам доставити крашеної вовни і може вибрати собі взірцї та рисунок або вибір і взагалї цїлий уклад оставити килимкареви.
Наші килимкарі уміють дуже добре наслїдувати і длятого буває дуже часто, що замовляючій відкидає традиційний селяньскій взірець і подає ткачеви свій власний взірець. В тім і причина, що тепер можна побачити килимки з модними але зовсїм невідповідними взірцями. Селяне уживають килимків на постїль, до украшеня стїн а також на жертви до церков. Тим то дасть ся пояснити, що килимків так трудно дістати.
Наші килимки відзначають ся тревалостію, правдивостію і гармонією красок. В послїдних часах починають у нас селяне уживати чим раз більше анілінових красок. За-для того, що тих красок можна лекше і дешевше роздобути, закидають у нас старі і значно лїпші краски а беругь ся до анілінових. Нїхто не розуміє того, що ті краски суть майже завсїгди найгіршого рода, що ослабляють волокно і що на дощи і вохкости половіють.
Велику заслугу около вироблюваня килимів положили пп. Тадей Федорович з Клебанівки, Володислав Федорович з Вікна і ґр. Оскар Потоцкій з Бучача. Они заняли ся з цїлою енерґією нашим промислом домовим, стараються удержати давні взірцї і краски і заводять лїпші варштати ткацкі, щоби улекшити виріб і збільшити заробок."
В подібний спосіб описує ґр. Дїдушицкій і инши ґрупи нашого промислу домового. Галицкі виставцї скористали пильно з визначеного для них місця на виставі і виставило дуже богато красних річей. При самім входї до павільону впадають передовсїм в очи красні килими виробу килимкарскої школи в Вікнї, в добрах п. Волод. Федоровича, котру він удержує своїм коштом а так само притягає до себе цїкавих вистава школи гончарскої в Товстім, також в добрах п. Волод. Федоровича, де можна побачити декораційні тарілки стїнні та мисочки на попіл. Дальше виставив ґр. Дїдушицкій різьбарскі вироби Шкриблаків з Яворова в косівскім повітї, зброю, топірцї і палицї та люльки ручної роботи наших селян. Наші вироби гончарскі і кошикарскі найшли у Відни навіть богато любителїв а не менше красно представляють ся також прекрасні майоліки, вишиваня, крашанки і писанки виставлені п. Людв. Вербицким та ґердани п. Пшебиславского.
От і коротенькій образ вистави галицкого промислу домового у Відни.
[Дѣло]
25.06.1890