Польський розвиток ініціативи Фірташа

Фірташівська афера з Аґентством модернізації України (АМУ) несподівано набула польського розвитку. Двоє колишніх прем'єрів Польщі висловили бажання співпрацювати з опальним українським олігархом. Отже, Дмитро Фірташ не має наміру складати зброю в боротьбі за Україну.

 

 

 

Аґентство модернізації України заявило про своє існування 3 березня цього року. В люксусовій віденській концертній залі Palais Ferstel відбувся вельми представницький форум «Україна завтра», оплачений, звісно, з кишені Фірташа і його ж таки стараннями організований.

 

Хто брав у форумі участь? Головним пропаґандистом і промоутером заходу став французький громадський діяч, філософ і публіцист Бернар-Анрі Леві, відомий своїми виразно проукраїнськими висловлюваннями. Також там був член Палати лордів британського парламенту лорд Річард Різбі. Варто ще згадати залучення до справи «порятунку України» колишнього єврокомісара з питань розширення Ґюнтера Фергойґена, колишнього віце-канцлера Австрії Міхаеля Шпінделєґера, екс-міністра закордонних справ Франції Бернара Кушнера і колишнього міністра фінансів ФРН Пеєра Штайнбрюка. Тобто Фірташ міг без зайвої скромності заявити, що зібрав навколо себе цвіт європейської політики, хай навіть і головно на емеритурі.

 

На форумі й було створено АМУ. Його творці пообіцяли протягом 200 днів репрезентувати чіткий план виходу України з кризи. Оскільки, як пролунало на заході, за попередніми оцінками, для відновлення та модернізації української економіки потрібні 300 мільярдів доларів інвестицій, то очевидно цей план мав би передбачити й залучення такої суми. Для цього Федерація роботодавців України, головою якої і є Фірташ, профспілки та представники європейської бізнес-еліти мали б провадити перемовини з потенційними інвесторами.


Декларативно все виглядало нібито дуже правильно. «План Маршалла для України», інвестиції, організаційна й консультативна допомога — просто супер. Лише один пункт у декларації форуму викликав принаймні здивування: «Ініціатори створення Аґентства з модернізації України також хочуть зробити свій внесок у нормалізацію відносин з Росією. Меморандум першого круглого столу у Відні затвердив, що стабілізація ситуації в Україні та реформи є спільним інтересом ЄУ і Росії. Для успішного економічного розвитку України, своєю чергою, необхідна тісна співпраця з обома економічними зонами — Європейським Союзом та Євразійським економічним союзом». Сумнівна теза, чи не так? Навіть складно зрозуміти, чого в ній більше: спроби учасників форуму видати себе за миротворців чи виходу назовні реальних намірів «організаторів бенкету».

 

Найвеселіше в усій історії було те, що відбувалася вона через рік після арешту Фірташа австрійською поліцією і за півтора місяці перед судовим засіданням, на якому мало вирішитися питання: буде екстрадовано Фірташа з Відня до Сполучених Штатів чи ні. Можемо припустити, що олігарх з Тернопільщини, який тримав увесь процес під контролем і в адвокатах якого ходив колишній міністр юстиції Австрії, а в речниках — екс-прес-секретар австрійського уряду, апріорі знав, що хвилюватися йому немає за що.

 

Пригадаймо, як вправно рік тому Фірташ виборсався, здавалося б, зі складних тарапат, перебуваючи за ґратами. Віденський суд призначив йому найвищу в історії Австрії заставу для виходу на волю — 125 мільйонів євро. І гроші було знайдено. Причому заплатив їх якийсь не надто знаний російський підприємець Васілій Анісімов. Звідки у нього такі суми на кишенькові витрати для порятунку ув'язнених олігархів? Загадка стає зрозумілою, щойно звернеш увагу на те, що Анісімов є ще й президентом Федерації дзюдо Росії, тобто того спорту, який цілковито перебуває під егідою російського президента Володимира Путіна.

 

Тож і походження грошей також стає зрозумілим. Адже не просто так американці намагалися запопасти Фірташа для допиту, а передовсім — щоб змусити його відкрити чорні газові схеми Кремля, рух капіталів Путіна і його найближчого оточення. Чи міг російський лідер допустити такий витік інформації?

 

Це питання риторичне, але задумаймося над іншим: невже всі ці пікантні, м'яко кажучи, обставини не хвилювали причетних до форуму? От, приміром, вже згаданий французький філософ Бернар-Анрі Леві. Невже він не знав, з ким має справу? Добре знав, але в одному інтерв'ю заявив: «У такому починанні, як оце, усяка добра воля радо вітається, розумієте! Усяка! Особливо коли йдеться про голову Федерації роботодавців України, чиїм впливом на громадянське суспільство, як ви знаєте, не можна знехтувати».

 

Що це? Надмірна довіра, неперебірливість? Назвімо це політичною гнучкістю. Адже Леві дуже легко за минулі роки змінював свої політичні преференції. Раз він антикомуніст, раз антифашист, потім соціаліст, потім антиамериканіст, далі антипутініст тощо. Був президентом Франції консерватор Ніколя Саркозі — Леві підтримував його. Став соціаліст Франсуа Олланд –— що ж, теж не погано. Але така надмірна гнучкість вже набридла французам, які його вже серйозно не сприймають.

 

А всі ці екс-політики та екс-урядовці з Австрії, Німеччини, Франції й Великої Британії, напевно, просто скучили за увагою. Тому, припускаю, так легко пішли у світло рампи під руку з одіозним олігархом.

 

Хоча згодом до декого приходило протверезіння. Так, наприклад, Пеєр Штайнбрюк несподівано заявив, що виходить з гри. А він же, за задумом Фірташа, мав би очолювати в АМУ напрямок фінансів та податків.

 

Довелося терміново шукати заміну. І вдалося її знайти доволі оперативно. Причому за одного битого Фірташ взяв двох небитих. Штайнбрюк заявив, що вмиває руки 9 червня, а вже 12 червня польські ЗМІ повідомили, що до фірташівського клубу висловили згоду долучитися Вальдемар Павляк і Влодзімєж Цімошевич.

 

 

Павляк є членом Польської селянської партії, він очолював уряд від 1993 до 1995 року, коли до влади повернулися екс-комуністи під машкарою новоствореного Союзу лівих демократів на чолі з майбутнім президентом Александром Кваснєвським. Влодзімєж Цімошевич був і донині залишається чинним членом СЛД, він обіймав прем'єрську посаду в 1996–1997 роках.

 
У своїй співпраці з Фірташем ні один, ні другий не вбачають нічого ганебного. Наприклад, Цімошевич у коментарі для Gazety Wyborczej пояснює: «Мене попросила австрійська неурядова організація надати рекомендації щодо ефективної боротьби з корупцією в Україні. Я погодився то зробити, оскільки вважаю, що це, окрім оборони країни від аґресії, є найважливішим завданням для України. Ніхто не впливає на те, що я роблю, і на результати моєї роботи. Випереджаючи свій звіт, можу повідомити, що одна з рекомендацій стосуватиметься деолігархізації України».

 

Весело, чи не так? Цімошевіч радитиме одному з наймогутніших олігархів України деолігархізувати Україну. Перепрошую за каламбур.

 

Вальдемар Павляк теж стверджує, що не вбачає жодної проблеми з тим, що йому доведеться долучитися до ініціативи, спонсорованої Фірташем. «АМУ — це незалежна організація, створена французьким філософом Бернаром-Анрі Леві, німецьким депутатом Карлом-Ґеорґом Вельманом та лордом Різбі. Вона ґрунтується на порозумінні українських працедавців та професійних спілок. Я був у Києві 2 червня на Х Конґресі українських працедавців і почув багато голосів про необхідність співпраці працедавців та профспілок з урядом та президентом у ключових для України реформах», — так пояснив він свою позицію.

 

І що це: наївність чи лицемірство? Невже такий досвідчений політик, як Павляк не розуміє всіх підводних течій, не знає, хто такий Фірташ? Не думаю.

 

У будь-якому разі польський прецедент засвідчує, що справа Фірташа «живе й перемагає». Його ініціатива навіть на тлі гучних судових скандалів не лише не згортається, а й активно розвивається. А отже, десь наприкінці літа чи на початку осені цього року ми принаймні почуємо звіт АМУ з рекомендаціями для України про те, як провадити реформи й боротися з олігархами.  

17.06.2015