Варшавська українська громада не нинішня. Початки її сягають ще часів, коли було своє військо та велись збройні змагання. Першими могіканами були члени нашої дипльоматії, ранені вояки, опісля наша політична еміґрація.
До сьогоднішньої війни громада числила біля тисячі душ, разом з близчими околицями Варшави. Нині буде тут не менше трьох тисяч, а пройшло через Варшаву та зареєструвалось у її українському осередку ще стільки. Перша громада була виключно наддніпрянського походження.
Нині обєднані в ній всі вітки народу. До війни в кольонії було чимало усяких наших установ, орґанізацій та навіть видавництв, але так якось силилося було життя, що всі громадські потреби спиратись на Головній Управі УЦК. Очолював її від багатьох років незмінно п. Микола Ковальський. Прийшла війна і Головна Управа замовкла, а помешкання її обернулося в сховище для тих наших людей, що їм бомби чи ґранати знищили домівку й вони опинились без даху над головою.
Скінчилася польсько-німецька війна, а Головна Управа УЦК не вийшла зі стану мовчанки чи то сплячки. Тому взялося за діло кількох активних наших старшин. Вони заклали нову громадську орґанізацію, яку очолив наш відомий молодий письменник і відомий тутешній лікар, Юрій Липа. Ці, доволі молоді ще люди, повели енерґійно орґанізаційну працю, навязуючи контакт з новою владою. З її допомогою дістали 4-поверховий будинок по московській бурсі для дітей духовенства і там примістився цей "штаб д-ра Липи". Там найшли захист і ці бездомні з самої Варшави і ті наші втікачі, що стали напливати до Варшави з усіх усюдів. Хутко цей доволі великий будинок заповнився ущерть, а збігців все прибувало. Прийшлось шукати за іншим приміщенням. І тут знову прийшла з допомогою німецька влада, віддаючи Комітетові Француський готель при вул. Маршалківській ч. 11. Приміщено й там багато втікачів та хвиля їх не спинюється. Виринають що-раз то нові труднощі, нові потреби. Давню московську бурсу перейменовано на Український Дім. В ньому відчинено харчівню з видаччю безплатних обідів для найбідніших. Зладжено сцену, з якої майже що-суботи зорґанізована трупа дає українські вистави. Відкрито амбуляторію зі щоденним прийомом хорих. Засновано українську кооперативу, що час від часу добуваючи нові продукти розподіляє її між нашу кольонію. Поновлено істнуючу від 6-ох років 7-му клясову прилюдну школу ім. Лесі Українки з українською викладовою мовою. Є своя бібліотека, орхестра (дута і смичкова) під орудою капельм. Олександра Головка й хор під проводом молодого, талановитого дириґента Володимира Божика. Врешті в цьому ж домі примістилась наша національна українська православна церква, в якій нормально відбуваються Служби Божі.
Провід кольонії веде Український Комітет у Варшаві з 6-ох осіб. Головою проводу підполковник М. Поготовко, і полковник М. Садовський, діловий керманич, його заступником. При них референти: пастор Демчишин, пп. Поліщук, Чернецький та упр. школи Рогозінський. Члени кольонії згуртувались для праці в тісніші гуртки, що спершу звались корпораціями, а нині секціями. Вони такі: старшинська, інвалідська, інжинірів і техніків, економістів, педаґоґів і письменників, жіноча (Союз Українок), шоферів та ін.
При допомозі Комітету чимало наших людей дістало вже працю у Варшаві або на її периферіях; дві партії фізичних робітників виїхало на працю до Німеччини.
Оце в скороченню перебіг нашого тутешнього життя. Треба ще згадати, що в міжчасі, між проводом д-ра Липи й підполк. Поготовка, був комісарський провідник, підполк. Дмитро Дідченко.
[Краківські вісті]
13.06.1940