Бучач дня 10 н. ст. червня.
Дня 31 н. ст. мая відбула ся в ц. к. повітовім судї бучацкім розправа против тамошного ц. к. старости Шута, обжалованого о. Петрицким, руским сотрудником в Бучачи, о оскорбу чести. Розправу провадив адюнкт Милашевскій (хоч справа була спершу в бюрі авскультанта Сосновского). Старосту заступав комісар Марцїнкевич.
Перше слово дав судья оскорбленому о. Петрицкому і він почав так річ представляти: Дуже менї прикро ставати першій раз перед судом та жадати укараня п. старости після закона карного за дізнану від него оскорбу, бо нїякій судья не в селї дати менї повної сатисфакції. Но я не чиню то також з мести, а бажаю лише, щоби та кара була для п. старости осторогою на будуще против подібного поступованя не лишу зі мною, але і з кождим инчим горожанином, і то в канцелярії, куда кождому вступ вільний.
Судья: Як же то властиво було?
О. Петрицкій: Дня 21 цвітня прийшов я до староства в справі урядовій. П. староста ще не вспів вислухати моєї просьби, а вже поспішив з відповідію відмовною. Потім почав різкими словами закидати менї, що нїби-то я виламую ся з-під права і послуху для місцевого пароха (о. Теляковского). Я був обиджений тим, що некомпетентна власть чинить менї докори, до того зовсїм неоправдані, але я вислухав спокійно, а поступаючи після тої справедливої засади: audiatur et altera pars — почав я наводити факти збиваючі той мнимий непослух мій парохови. За то удостоїв ся я від п. старости такого поступованя зі мною, яке оскорбило би навіть жебрака, не то священика, а именно: п. староста випросив мене з канцелярії словами: Marsz! idź mi precz z oczu! Ті слова, по мисли §.496. закона карного становлять оскорбу чести, длятого світлий суд зволить, по переведеню поступованя доказового, укарати п. старосту після того-ж параґрафу.
Ком. Марцїнкевич (По польски): О. Петрицкій непотрібно боїть ся, щоби п. староста знов з священиком або з ким инчим поступив так само. А що до самої річи, то ц. к. староста, з свого урядового становища, має право наглядати над священиком і робити єму заміти за єго поведенє, бо староство видає свідоцтва о поведеню священиків. То-ж і в сїм случаю, коли поведенє о. катихита (Петрицкого) не годить ся з достоїньством стану духовного, годило ся п. старостї звернути на се увагу священика. Коли-ж о. катихит почав говорити импертіненції, випросив єго п. староста з канцелярії.
Судья: Чи п. староста ужив наведених о. катихитом слів?
Ком. Марцїнкевич: То не правда. Що могло би п. старосту спонукати ужити таких слів? Розуміє ся, як о. катихит почав єму говорити импертіненції, то випросив єго. До того все те дїялось в чотири очи.
О. Петрицкій: По перше, я протестую, щоби власть політична мала право мішати ся і до того, чи сотрудник слухає пароха, чи нї; се належить виключно до власти духовної, котра, на дотичну жалобу пароха, могла би мене потягнути до одвічальности, удїлити менї нагану, але до тепер сего не було, бо не було причини до жалоби пароха на мене. По друге: єсли п. комісар твердить, що моє поведенє єсть несхідне з достоїньством стану духовного, то я буду просити п. комісаря, доказати те, що сказав, очевидно иншим разом, бо тепер на се не пора. По третє: я не говорив п. старостї нїяких импертиненцій; можу, на жаданє суду, під присягою пивторити цїлу мою з п. старостою розмову, в котрій не ужив я нї одного слова обиджаючого п. старосту. Що обида мене була явною, на те покликав я свідків, котрих світлий суд зволить переслухати, а єсли би тих свідков було за мало, то я позволю собі просити, щоби суд покликав ще селянина і паню, котрі стояли коло самих дверей і все чули. Слово: "марш!" (до того ще ужите з словом "ти", котрим не годить ся власти трактувати сторони, не тілько священика, але і кого-небудь з горожан) уважаю рішучо за обиду чести. А що оно було ужите перед більше особами, то підпадає під §.496. Длятого ще раз прошу світлий суд о переслуханє свідків.
Ком. Марцїнкевич: Але-ж прошу, о. катихите, п. староста такій флеґматик, а єго такт не допустив би до чогось подібного. Чому-ж він від разу вас, отче, не випросив, але аж по чверть-годинній розмові, як ви єму наговорили импертіненцій? Прецїнь нїхто доси не жалував ся на щось такого, аж отсе ви, о. катехите!
О. Петрицкій: Оріґінально ви справи бороните, пане комісарю! Говорите, що п. староста флеґматик, хвалите єго такт, а я ж наводжу свідків! Нехай свідки зізнають, а тогдї ви, п. комісарю, порівняєте факт, котрий єсть нинї предметом розправи, з тим, що ви говорите. На висказ ваш, що "нїхто доси не жалував ся на щось такого, аж я першій", то може п. комісареви буде відомо, що таке поступованє п. старости стрітило не мене першого. (Торік на засїданю окружної ради шкільної подібно п. староста випросив п. Венґжиньского, инспектора чортківского і бучацкого.)
Ком. Марцїнкевич: То не належить сюда.
О. Петрицкій: Не належало би, коли-б ви, пане комісарю, не були висказали в оборонї п. старости твердженя, що аж я першій жалуюсь на поступованє п. старости.
Судья: Жаданю о. Петрицкого, щоби переслухати свідків для потвердженя висказу п. старостою слів: Marsz, idź mi precz z oczu! — відмовляє ся.
O. Петрицкій: Прошу занотувати до протоколу!
Судья: Добре, добре. Все буде занотоване. Суд не може вам, отче, дати сатисфакції. Того можете доходити в дорозї дисциплінарній в ц. в. намістництві. П. старосту суд увільняє.
О. Петрицкій: Я зголошую відклик до висшого суду і прошу о виданє вироку.
На тім розправа скінчила ся.
***
О. Петрицкій, небавом по тій розправі, дістав від епископского ординаріяту в Станіславові наказ, щоби без проволоки подав ся на инчу посаду.
[Дѣло]
12.06.1890