І.
Під таким заголовком вийшла сими днями безименна брошурка в Бережанах на 12 сторонах друку. Можна догадуватись, що автором єї єсть видавець "Посланника". Тенденція брошури виходить виразно из єї змісту. А зміст брошури ось якій:
Русини, єсли доси не винародовлені, мають за те дякувати передовсїм свому обрядови. Було так в исторії з шляхтою рускою і нинї так дїєсь, що хто покине обряд рускій, перестає бути Русином. Длятого було се явище природне, що в роцї 1848, коли в Австрії порушено питанє народностей, Русини сконцентрувались коло своєї єрархії, коло святоюрскої гори, і свому князеви владицї вручили судьбу свою і цїле верховодство справами народними. Священьство і нарід слухали голосу свого князя владики і з Русинами числило ся правительство, числили ся Поляки. Правительство покровительствовало Русинів, може бути держалось засади divide et impera. Оно бачило, що тогдїшні Поляки безустанно носили ся з гадкою відбудованя Польщі в давних границях, а Русини тому противні, то й старало ся все удержати рівновагу між Поляками і Русинами. "Маючи так користні условія, — каже автор — були би Русини дотепер сильним народом, єсли би були поступали дорогою, яку витичили собі були в р. 1848. Но они збочили з тої дороги, подїлили ся на дві партії, на партію старих і молодих Русинів, на партію названу москальофильску і україньску." Поляки зачали підпирати партію україньску в тій мисли, що будуть колись мати союзників против Россії, а противну, консервативну партію святоюрцїв назвали "москалями, москальофилами". До того ще обі партії почали від себе відходити що до язика: партія україньска "утворила якійсь дивоглядний язик"... досить перечитати "твори руско-україньских писаків"; друга-ж партія, святоюрска утворила язик, котрий дістав в Россії назву "язик бродскій", — і обі партії пишуть иншими язиками, "якими никто в світі не говорить". В додатку повстало ще тогдї питанє обрядове. Оно не було викликане нїякими россійскими аґітаціями, а повстало цїлком природно. Латинізму в обрядї рускім не було, а була тілько різнородність, така, що аж утворено пословицю: "що дєк, то типик". "Нїкоторі загорілцї" почали заводити у себе такі новости, як запусканє бороди, причащанє стоячи і т. п., а се дало причину до поговору на священиків, що они заводять шизму. Того було вже досить, щоби здискредитувати Русинів у Відни і в Римі. "Від того часу зачало чимраз холоднїти довіріє правительства к Русинам; от того часу почали взносити ся Поляки, бо правительство зачало их покровительствовати; от того часу датують Поляки свою силу."
Правительство старає ся мати більшість в радї державній. Єму не ходить о то, чи послом буде Русин чи Поляк, лиш аби єго підпирав. Централістично-нїмецке правительство (1873—1879) постаралося, що аж 16 Русинів увійшло до ради державної і "они так отвдячилися правительству, що коли прийшла устава конфесійна, то они, хотяй по більшій части священники голосовали за тою уставою піддаючою священника під власть старости". Русини все йшли з правительством, доперва від 1879 р., від часів міністерства ґp. Таффого котре поставило собі за девізу: погодити всї народности, виступили в часописях против правительства. А длячого? Бо Поляки сказали, що будуть правительство підпирати. То авторови пригадує факт, що коли 1873 р. внїс був один Поляк в соймі, щоби домагатись від правительства побільшеня дотацій духовеньства, особливо руского, то против того виступили Русини, бо "Поляки мусять в тім мати якусь укриту цїль". "Всегда отже та недовірчивість!" восклицає автор брошури. Так було і з правительством ґр. Таффого. "Коли Поляки з правительством, то ми станемо в опозиції. І які з того наслїдства? Ото Поляки всюда верховодять, а с Русинами никто даже не числится"... "Перед тим стояли на чолї Русинів владики, митрополит. Русь горнулась до святоюрскої гори і з святоюрцями числилося правительство. Но коли Русини стали в опозиції до правительства, а само собою розуміє ся, що митрополит не буде виступати против правительства, бо не може, та і не видить потреби, то тим самим упали і святоюрцї. О них тепер ни диху, ни слиху. Не стало святоюрцїв, не стало і природних провідників народа, котрі могли би заступати наш народ і с ким висші сфери могли би числити ся." "Руска Рада" завмерла, ледви єї збудили, взяла ся до переведеня виборів до сойму і вибрано ледви 5 Русинів. Прийшли потім вибори до ради державної. Народовцї, видячи упадок Русинів, завязують "Народну Раду". На око лучать ся оба товариства до переведеня виборів, а забувають на головну силу нашого народу, на св. Юр. В однім домі проводирі молодої партії піднесли були питанє, чи не зірвати би цїлком з священьством, а самим вести руску політику, але один відповів, що ще не на часї. "Митрополит, пізнавши, до чого стремят, хотів их опамятати, і дати им пізнати, що они без священьства ничого не значать і що слово єго єсть могуче, поставив кількох кандидатів своїх. І що дїєся? Всї они виходять яко посли, а поставлені руским комітетом перепадають..." "Гороїжили ся, написали ся", а перед виборами до сойму комітет таки удав ся з просьбою до митрополита, щоби дїлав спільно з комітетом. Митрополит вислав двох делеґатів до комітету, а сам був пасивний, бо анї обіжника не пустив, анї нїякої вказівки для священьства не дав. І добре стало ся. Яка би то була компромітація для него, як би був поручив тих послів, котрі підписали интерпеляцію до правительства, длячого власти перешкаджают нашим людям ходити на відпусти до Почаєва. Досить уже для него, як побачив підписи трех священиків католицких..
Від того часу, як Русини відтягнули ся від природного свого предводителя митрополита а зачали "вести политику на свою руку", правдиві рускі патріоти єсли не відтягнули ся цїлком з поля політичного, то остигли сильно — і повстала трета партія межи Русинами, котра "хотяй найчисленнїйша і найсельнїйша, не оказує ниякого житя, вижидає отповідної хвилї, щоби голос свій піднести", а тота хвиля наступить тогдї, коли і "тверді" і "мягкі" пізнають, що блукають по бездорожах. Перші величають православіє, славлять правительство россійске, їздять до Россії на торжества, — другі-ж суть в справах віри индиферентні і лиш до часу мусять тримати з священиками, бо нарід ще не приготований до відкиненя віри і священьства. Газети тих партій подають народови "трутизну", длятого правдиві патріоти рускі "приняли с радостію Посланника, єдину для народа газету". Ті патріоти привязані до династії Габсбургів і до віри католицкої і свого греко-руского обряду, а кождий Русин, котрий инакше мислить і думає, стає ся предателем свого обряду, церкви і предателем народу.
Представивши все те, автор взиває всїх здорово мислячих Русинів: "Соберімся на святоюрской горі, окружім нашого князя владику, отдаймо єму верховодство над нашими народними справами" і т. д., а тогдї і висші сфери не будуть Русинів легковажити.
Під конець автор брошури виступає ще против гадки подїлу Галичини, бо борба межи Поляками і Русинами через те не перестане, а може ще і збільшить ся. Русини і Поляки нехай старають ся винайти modus vivendi межи собою, без всякої геґемонії. "Ті безпрестанні дорікання Поляків на Русинів, Русинів на Поляків най устанут" — кличе автор. "Шануймо перед всїм оба народні язики (?!), их звичаї і обичаї, а до згоди легко прійде без подїлу Галичини. Не допускаймо до того, щоби нас якій чужинець мав годити. Приведїт раз братя Поляки в дїйстність тії то так часто в исторії польскій повтаряючії ся девизи: Wolni z wolnymi, równi z równymi! — Concordia parvae res crescunt, discordia maximae dilabuntur."
Oтсe зміст брошури. Розберемо ж єї в слїдуючім числї.
[Дѣло, 04.06.1890]
ІІ.
Оногди подали ми зміст безименної брошури під повисшим заголовком, що вийшла в Бережанах, безперечно з кузнї "Посланникової".
Тенденцію брошури могли зміркувати читателї, бо она виходить виразно з усего єї змісту. Автор намагає ся здискредитувати обі партії рускі, які нинї суть в краю, а видвигнути нову партію, під проводом нинїшного св. Юра, котра би стояла за modus-ом vivendi з Поляками, як wolni z wolnymi, równi z równymi, і котра би підпирала правительство.
Чи се оріґінальна гадка автора брошури, котру може приходить ся нам чути в-перве?
Зовсїм нї! Тота гадка була вже раз піднесена, именно перед остатними виборами до ради державної, і то не лиш теоретично, до якоїсь міри пробовано переводити єї і практично. Прецїнь правительственно-митрополичій орґан "Мир" ставив таку саму проґраму, яку чуємо тепер від автора брошури, і старав ся сотворити тоту нову партію, а митрополит поставив навіть, в порозуміню з ґр. Альфредом Потоцким, своїх кандидатів на послів до ради державної против кандидатів головного руского комітету. Однакож гадка не осущилась. "Мир" упав, не сотворивши нїякої нової партії рускої, а цїлий слїд по гадцї і пробі остав ся в послованю пралата о. Сїнгалевича в радї державній...
Від тої пори, т. є. від часу перед остатними виборами до ради державної, не зайшло серед галицких Русинів нїчого такого, що би радикально змінило відносини рускі, то-ж не можна зміркувати, длячого би власне тепер мала бути рація поновлювати пробу, котра не удала ся. Арґументи, які подибуємо в брошурцї бережаньскій, були підношені і в "Мирі": партії москвофільскій закидувано так само "величанє православія і правительства россійского", а народовцям "индиферентизм в справах віри", ба навіть в справі язика "Мир" старав ся стати на становище нове, бо для кандидатів на нову партію не уживав язика анї "Дѣла", анї тогдїшного "Пролома", а писав ново-змайстрованим язиком ad hoc. Отже з якої рації тепер мали би шанси сотвореня нової партії рускої стояти лучше, як перед остатними виборами до ради державної? Нїякої рації ми не бачимо, а поява брошури бережаньскої хиба тим може звернути на себе увагу Русинів, що появила ся в часї перед новими виборами до ради державної.
Що перед сими виборами противники Русинів старатись будуть, так само як перед виборами попередними, каламутити межи Русинами, щоби перешкодити виборови до ради державної правдивих заступників Руси, а вислати туди Русинів від паради, о тім нема сумнїву. О тім свідчить не тілько брошура бережаньска, але ще в більшій мірі вість подана зі Львова до петербурского Kraj-у, що "небавом зачне виходити нова щоденна часопись руска, opґaн инспірований правительством, під управою о. Бобровича, бувшого редактора "Руси". О тім остаточно свідчить подекуди і оногдашний тоаст намістника в честь нашого митрополита в Буску.
З цїлого представленя річи в брошуpi бережаньскій виходить, ніби то Русини відсунули від дїяльности політичнои нинїшний св. Юр, понизили нинїшну єрархію, особливо-ж митрополита, і се причина, що правительство з Русинами не числить ся. Автор спекулює навіть на викликанє роздору межи світскою а духовною интеліґенцією, видумуючи, що нїби-то світскі Русини, индиферентисти, намагають зірвати з священьством і т. п.
Все те очевидна неправда. Не Русини відсунули від політичної дїяльности нинїшний св. Юр і єрархію церковну, але св. Юр і єрархія церковна відсунулись самі. Автор брошури зовсїм невірно висказує ся, що нинї "не стало святоюрцїв". "Святоюрцї" нинї суть, як були давнїйше, тілько замість Куземских, Малиновских, Жуковских сидять в св. Юрі Сїнгалевичі, Готеровскі, Кобиляньскі... Хто "святоюрцям" боронить дїлати? Противно, Русини світскі ще накликують их до дїяльности, а они відсувають ся, мовлячи: "Дїлайте ви, світскі, ми не можемо, маємо звязані руки..." і т. п. "Святоюрцї" нинїшні боять ся своєї тїни: до головного заряду kółek rolniczych львівска консисторія і обі другі консисторії наші призначують крилошанина на свого делеґата, а о порученє свому духовеньству, щоби помагало основувати читальнї рускі, не можна допросити ся. Так само не можна казати, мов би то Русини відсували або понижували своїх владик. Пригадуємо, що пo именованю Впр. Сильвестра митрополитом, а Пр. Юліяна епископом станіславівским, Русини в своїх привітах горячо запрошували их до всесторонної дїяльнocти народної... і зовсїм не Русинів вина, коли потому стало ся инакше, почавши від хвилї, як рускій комітет ставив кандидатом до ради державної епископа Пелеша, а митрополит Сембратович піддержував кандидатуру о. Мандичевского. Впрочім і то треба сказати, що автор брошури перецінює силу і вплив владик наших серед нинїшних обставин. Правда, як ишло о то, щоби в р. 1885 митрополит своїми кандидатами до ради державної зробив диверзію центральному рускому комітетови, то по части був успіх (н. пр. Романчук перепав в Калуши против о. Сїнгалевича), але як де йде о виборотє якого права для Русинів, там сила і вплив владик наших не домагає. Пригадуємо справу окремої рускої ґімназії трактованої в соймі. Графи й князї по руках цїлували еп. Пелеша за єго бесїду против бл. п. Cт. Качали на темат унії, але як прийшло до голосованя над ґімназією, то більшість польска таки голосувала против того, за чим дуже горячо, в имя святої унїї, промовляв еп. Пелеш. І так буває все, коли ходить о якійсь реальний здобуток Русинів.
Автор брошури бережаньскої медвежу прислугу робить самій єpapxiї рускій, коли стаючи в роли єї (може і непрошеного) адвоката спекулює на роздор межи духовеньством а світскою интеліґенцією, бунтуючи — za panią, matka, т. є. з одної сторони за клеветливою "Червоною Русею" я з другої за хитрима станьчиками, — духовеньство против світскої интеліґенції народовцїв. Медвежа то, кажемо, прислуга, — гра небезпечна! Були часи, що Русини галицкі не мали майже нїякої більше интеліґенції, як одно духовеньство, і тогдї то духовеньство просило Бога, щоби як найскорше і як найбільше діждатись світскої интеліґенції рускої, будувало "Дім народний", заводило бурси... А нинї тая интеліґенція духовеньству мала би бути на зaвадї? Чим? Тим хиба, що нинї вороги Руси не можуть казати, що Русь — то лише chłopi i popi!
Кілько разів чужі люде від часу до часу (коли им пoтрібно) підхлїблюють нашим єрархам, що єдино они держать долю Руси в своїх руках, а що світскі Русини роблять, се узурпація на шкоду их поваги яко князїв церкви, — то ми собі зараз пригадуємо, як тії-ж самі чужі люде говорять тогдї, коли йде о якісь національні права для Русинів! Ось і недавно, коли правительство дало почин до згоди Чехів з Нїмцями, а "Дѣло" візвало правительство, щоби заглянуло і в відносини Галичини положило конець геґемонії польскій, — то станьчиківскій Czas написав, що Русинів не можна трактувати яко нарід, але яко спільність теократичну. А автор брошури бережаньскої в виду того бунтує духовеньство против світскої интеліґенції. О, sancta simplicitas!
[Дѣло, 11.06.1890]
11.06.1890