Франко і світова література

Тільки після приходу Червоної Армії на західно-українські землі постать Івана Франка можна показати у всій її величі, у повному і правдивому світлі.

 

І. Франко був передвісником того могутнього літературного руху, який на Україні почався тільки за радянської влади. Він перший дав почин до засвоєння українською літературою кращих зразків світової літератури у перекладах, переробках, переспівах і різних організованих ним виданнях. Цей невтомний борець хотів використати багату культурну спадщину інших народів, що розвивалися в умовах капіталістичного ладу, щоб підготувати грунт під нову добу — добу соціалізму.

 

Тільки завдяки піклуванню радянської влади могли українські письменники повести систематичну цілеспрямовану працю для народження літератури, національної формою, соціалістичної змістом. Радянські українські письменники мають повне право вважати великого каменяра за свого вчителя.

 

У так званій Галичині, де австрійський уряд і місцева польська влада робили все, щоб нацьковувати трудящих проти російського народу, син бідного дрогобичського коваля поширював нові прогресивні ідеї російських демократів-революціонерів. Вихований з атмосфері сентиментальної народницької романтики, він все ж пройшов під впливом російської літератури першу школу реалізму і до смерті лишився вірним животворному принципові наближення літератури до дійсності.

 

Ще 23-літнім юнаком, в 1879 році, Франко видає збірку "Думи й пісні найзнатніших європейських поетів", де вміщені здебільшого твори революційного змісту Гете, Гейне, Шеллі, Лермонтова, Томаса Мура, Р. Гуда, Фрейліграта та Гервега. Тоді ж він захоплюється творами Еміля Золя, що поставив собі завданням дати широку картину розкладу буржуазного суспільства Франції. За прикладом великого французького романіста молодий український письменник пробує у своїх повістях вказати на дошкульні болячки соціального ладу на західно-українських землях, де робітники і селяни стали предметом немилосердної експлуатації з боку поміщиків. Сам він перекладає з Е. Золя твори "Злочинець Сальва", "Міщанин і селянин", "Напад на млин", "Правда", "Повінь", "Жаба" і інші.

 

У збірці поезій "Зів'яле листя" Франко дає у зовсім новій формі образ романтичного героя, використавши славний у світовій літературі мотив Вертера Гете; у збірці "Мій ізмарагд" він добуває з пам'яток староруської та східної літератури ідеї високого гуманізму. Франко не проходить мимо жодного шедевру, залишених у спадщину старовинними та новітніми народами, щоб не зупинити на них свою увагу, його цікавлять старо-індійські гімни, старо-арабська лірика, вавілонські пісні, грецький драматург Софокл і комедієписець Менандер; грецькі поети Піндар і Сапфо, латинські поети Овідій, Віргілій і Горацій, середньовічна епопея Данте "Божественна комедія", Сервантеса "Дон Кіхот", поеми великого революціонера і вченого Джордано Бруно, трагедії та сонети Шекспіра, "Фауст" і "Лис Микита" Гете, поеми Байрона, драматичні твори Пушкіна.

 

Один перелік прізвищ тих поетів, яких перекладав Франко, вже може дати уявлення про те, як він розумів культурне братство народів. У його літературній спадщині поруч великого народного шотландського поета Роберта Бернса стоять англійці Мільтон і Теннісон, поруч Віктора Гюго, Верлена, Мореаса, Рішпена — бельгієць Роденбах, німецькі поети Лессінг, Грюн, Ленау, Келлер, Маєр, Ліліенкрон чергуються з норвежцем Ібсеном, Пушкін, Некрасов і Соловйов стоять поряд з чеськими на чолі з Врхліцьким та Гавлічком-Боровським; за польськими на чолі з Міцкевичем та Асником йдуть єврейські, далі переклади сербських і болгарських народних пісень, румунських народніх легенд і власні Франкові переклади Шевченка та Некрасова на німецьку мову.

 

Навіть в найбільшій газетній статті не було б можливості дати огляду зроблених Франком прозових перекладів. Редагований ним "Літературно-Науковий Вістник" вміщав щомісячно таку силу його власного матеріалу, що цей матеріал кількісно і якісно часто перевищав твори всіх інших письменників у цьому журналі. Бібліотека Української Видавничої Спілки за редакцією І. Франка здійснювала ту саму ідею, яку він проводив у всій своїй літературній праці: вона давала у перекладах кращі зразки світової творчості, а оригінальними творами намагалась поширити вузькі рамки української побутової та народницької літератури.

 

В довгій низці студій і статтей Франко протягом 40 років своєї діяльності знайомив своїх читачів з важливішими досягненнями світової літератури. Він весь час боровся з поняттям абстрактної краси, нагадуючи письменникам, що вони повинні спрямувати всі свої сили на змалювання реальної дійсності і живих типів, взятих безпосередньо з життя. Франко був письменник, що наполегливо і повсякчасно боровся за підвищення рівня освіти українських письменників і читачів. Він боровся за те, щоб освіту придбали якнайширші маси трудового народу — того народу, з якого він сам вийшов, життя якого так дооре знав, так яскраво змальовував.

 

Ніхто з українських письменників так глибоко, як Франко не зрозумів вагу ідеї, яку згодом так просто і геніально з'ясував у своїй розмові з англійським письменником Г. Д. Уеллсом товариш Сталін, коли казав, що "освіта — це зброя, ефект якої залежить від того, хто її тримає в своїх руках, кого цією зброєю хочуть ударити".

 

Кращі зразки світової літератури мали бути, за програмою праці Франка, тією зброєю, якою можна розбивати ту скалу, що гальмує шлях до розвитку всього людства. На кінці ж того шляху Франко бачив величний ідеал усіх визволених народів завдяки ідеям соціалізму. Немає найменшого сумніву, що якби він був живий до наших днів, то працював би у перших радах більшовицьких письменників і вітав би перемогу соціалістичних ідей в радянській державі з таким самим захопленням, з яким сьогодні згадують його світлу пам'ять радянські громадяни.

 

[Вільна Україна, 29.05.1940]

29.05.1940