внесена до ради державної о допущенє женщин до студій університетских і о основанє бодай одної женьскої ґімназії в Галичинї в перекладї з стеноґрафічних протоколів палати послів ради державної звучить:
Висока палато послів ради державної!
До найважнїйших змагань нашого столїтя належить безперечно жіноче питанє. Коли рухи відносять ся лиш до якоїсь одної части суспільности, то се питанє дотикає цїлої половини роду людского.
Теперішна орґанізація суспільна викликала цїлковитий роздїл межи мужчиною а женщиною на ровени духової і економічної роботи, і як-раз через той подїл настали окремі понятя і погляди що-до интересів загального і приватного житя, именно в публичнім житю, де мужчина верховодить, і в кругах родинних, котрі репрезентує женщина, а з того виходить, що і найсправедливійші бажаня і потреби женщин не знаходять дуже часто нїякого признаня у мужчин, що суть панами публичного положеня.
Хто-ж кине уважним оком на обопільні відносини, той мусить прийти до пересвідченя, що всї змаганя мужчин на ровени суспільної поправи не можуть доти довести до побажаного результату, доки кожда одиниця не дійде до самостійности, і що теперішний устрій державний буде і дальше истнувати длятого, бо всї члени орґанізму державного не допускають ся до рівних прав, як то тепер дїє ся, коли женщина, що-до свого истнованя в житю, зависима зовсїм від мужчини.
Але, щоби тоту аномалію усунути з суспільної орґанізації, стремлять до того навіть пануючі тепер обставини, а передо всїм виступила робітниця з найнизшої верстви, спонукана до того обставинами, і оперла свою самостійність на роботї.
Хоч женщини зуміли пізнїйше присвоїти собі і другі низші роботи професійні, то все-таки тим не загоєно ще пороблених ран, бо доки женщини не будуть допущені до свобідної конкуренції у всїх галузях суспільної роботи, то они в поодиноких, до котрих их допущено, будуть все творити недостаточну більшість, а при тім ще і робітницям будуть відбирати роботу, хоч платня не вистає на удержанє житя. То число збільшають по найбільшій части женщини з середних верств суспільности, що жиють переважно з роботи мужчин, де то муж удержує цїлу родину. Коли ж то, що муж заробить, вистає ледви на удержанє родини, то що-ж дїє ся по єго смерти, коли пенсія вдовицї виносить лиш одну третину того, що діставав муж, та й несталі додатки на образованє сиріт? Але і то ще щастє, бо більша часть женщин з середних верств суспільности мусить вдоволяти ся лиш дарами з ласки.
Коли-ж поглянемо на буджети державні, то побачимо, що держави, котрі жадають міліони на войско, вставляють лиш незначну суму в етат пенсійний для вдовиць і сиріт, хоч все чуємо, що родина творить основу суспільности. Таким способом пильнуєсь родини лиш тогдї, коли єї стереже мужчина, а не звертаєсь на ню уваги, коли женщина сама мусить єї удержувати.
Ми не жадаємо запомоги, — то лишаємо калїкам і жебракам, — ми хочемо лиш добитись свобідної працї на великій аренї світа, бо доки конкуренція творить загальне право до удержаня житя, то було би дуже несправедливо, виключати половину людей здібних до тої конкуренції. Всї, що доросли до самостійности, мають право жадати тої працї для себе, до котрої суть здібні.
Нїякій законодавець не в силї здержати чоловіка від єго природних здібностей та потреб і ставити им перешкоди, а коли женщини дали дїйстно доказ, що они в силї станути на рівни з мужчинами, то не повинно нїяке правительство тому противитись. Коли-б женщина з природи не була здібна до тих звань, до яких добиває ся, а від котрих здержують єї установлені для неї опікуни, то мали би ми нинї богато фахів образованих женщин, як нам представляє Америка в виднім числї. Заморена держава не стратила нїчого і не захиталась економічно через те, що допустила женщин до всїх галузей знаня в суспільній роботї, бо не можна того припустити, щоби суспільність потерпіла через збільшенє робочої сили, сполучаючи всї свої сили до могучости і богатства; скорше стратить она через то, як буде виключувати здібні одиницї і не буде им дозволяти приносити свої природні здібности в користь тої суспільности.
То міркують майже всї держави европейскі, бо мало-що не у всїх більших державах Европи допущено женщини до університетских студій, з виїмкою Австрії, що представляєсь яко аномалії при єї конституційнім устрою.
Майже що року старають ся женщини о то, щоби их допущено до університетских студій, бодай яко надзвичайні слухательки, але им все того відмовляють. Межи такими убігательками була також три року тому назад і женщина рускої народности з Галичини, але сї стрітила така сама судьба і она мусїла по-за границями Австрії віддаватись медициньским студіям. Розуміє ся, що великі перешкоди для університетских студій за границею може лише мало людей побороти, а богато других глядить на то, як на цїль, котру годї осягнути, бо студії за границею вимагають не лиш великих видатків, але також приневолюють до добровільного заточеня, бо — се річ загально звістна — таки заграничні студії не дають женщинам в Австрії нїякого реального права.
Щоби отже всїм тим бажаням і потребам на підставі наведених мотивів вдоволено, позволять ссбі підписані поставити просьбу:
Висока рада державна зволить старати ся о то, щоби женщинами був дозволений законний вступ до студій університетских і бодай одна ґімназія була для них в Галичинї основана, бо без шкіл середних було би женщинам також неможливо користати з студій університетских.
В місяци маю 1890.
Рускі женщини з Галичини і Буковини.
(Підписи.)
[Дѣло]
24.05.1890