Дня 1 с. м. покінчено в нїмецкім парляментї розправи над книгою законів цивільних, що буде обовязувати всю Нїмеччину. Було се дїло величезне, обіймаюче близько 3.000 параґрафів, то і розправи тревали довго і борба сторонництв зазначала ся нераз то слабше то завзятїйше. Між иншим замітна була розправа над становиском жінки в подружу. Після внесень комісії чоловік має право рішати у всїх справах, що дотикають спільного житя подружа, і так само чоловік має право управляти майном, внесеним жінкою, та уживати єго. Отже ті дві точки подали нагоду до замітних промов в оборонї рівноправности жінок.
В першій справі промавляв п. Треґер і домагав ся пропущеня того параґрафу. Він указував на те, що анї слова чоловік уходить за голову подружа; але запитував заразом, кілько найде ся таких подруж, де справдї чоловік є головою і де рішає єго постанова в кождій спільній справі? Часи змінили ся; жінки тепер цїлком инакші, нїж були в давнину, коли то за найлїпшу уходила та жінка, про котру як найменше говорено, — і котра, можна би додати, саме говорила як найменше. Тогдї не уходило, щоби жінка занимала ся публичними справами; а вже за щось цїлком незвичайного уважало ся, коли жінка заняла якесь самостійне становиско. А таки і тогдї бувало, що поодинокі жінки визначали ся на декотрих полях, що навіть в високій політицї здобували собі важний, ба і рішаючій вплив, хоч се бувало тілько рідкими виїмками. Але тепер инакше. Жінки здобули собі майже всї поля: в штуцї, науцї, в техніцї, словом, всюди оказали жінки ті самі змаганя і ту саму вартість, що і бридша половина роду людского. А кілько то є у всїх станах таких подруж, де жінка удержує дім не тілько своїм майном але і своєю працею! Як же можна вимагати, щоби така жінка піддала ся у всїх справах подружа постановам чоловіка? Коли приміром простий собі чоловік оженить ся з жінкою, що є доктором прав: як же можна вимагати, щоби жінка без уваги на свої науки, на свій досвід, на своє знанє права, піддавала ся рішеням невченого чоловіка? Говорить ся нераз про чемність для роду жіночого, котра не позволить чоловікови на зле уживати свого права. Колиж бо жінки кажуть, що они не потребують чемности, а хотять справедливости; ся чемність є після их гадки лише чемною покривкою маловаженя і зневаги жінки. І они мають слушність. Певно, що годї уважати подруже за якусь тілько зверхну звязь, за якусь обопільну угоду; она є найтїснїйшою спільностію житя, опертою на моральній основі. Але після сегочасних поглядів в таку спільність можна найбезпечнїйше і найщасливійше війти лише на основі рівноправности. А коли без конечної потреби установить ся перевагу по одній сторонї, то се викликує гордість і зарозумілість по сїй сторонї, а хитрість і всякі лихі прикмети по другій сторонї. Длятого єдино моральною річію і єдино відповідною сути подружа є роздїл майна.
П. Рікерт заявив, що параґраф той є злишний. Рівноправність в подружу виходить сама з себе. Нерозумний був би пр. той чоловік, що хотїв сам рішати в виборі помешканя. Нехай би той параґраф виписано навіть в кождій хатї, він все остане лише на папері.
П. Бебель указав на те, що є вже міліони жінок, для котрих рівноправність з чоловіком є конечною. Сотки тисячів жінок є учительками, урядничками, артистками, а передовсїм робітницями, і причиняють ся до покриваня домашних потреб, ба навіть дуже часто самі живлять своїх чоловіків. Погляди, гадки, настрій — се вже не рішає; головна річ: факти, а ті голосно домагають ся заради. А коли жінка дбає о удержанє дому, то треба їй признати також і права.
Комісар правительственний, тайний радник Плянк, указав на те, що законодатство не може в сїм разї мати на увазї лише добро жінки, але мусить дбати про добро подружа. Чоловік і жінка суть певно рівноправні; але их є лише двоє і через те неможлива більшість голосів. Хто-ж має рішати в справах спільного житя в разї, коли не стане обопільної згоди? Не ходить тут о справи, що входять в суть подружа, о вимоги моральні, але о тисячні дрібницї щоденного житя, котрі таки рішити треба, коли чоловік і жінка мають жити посполу. Досить указати на такі дрібницї: де мешкати? в котрій комнатї спати? о котрій годинї обідати? А таки і те треба полагодити. Те все при здоровім станї річи полагодить ся само собою; але законодатство не може на те спустити ся. Отже признанє чоловікови права до рішаня опирає ся на основі природній, историчній нїмецкій і христіяньскій. Але тим зовсїм не укорочує ся прав жінки. Їй вільно не згодити ся з рішенєм чоловіка, вільно не послухати єго; а тогдї не лишає ся нїчого иншого, як віддати справу судови.
П. Дзембовскій уважає також той параґраф за злишний, бо справдїшні обставини не такі, щоби чоловік міг завсїгди взяти до рук книгу законів цивільних та сказати: "От бачиш, любко, після §.1387 не ти маєш рішати, тілько я". Сторонники бесїдника стоять при тім, що жінка повинна мовчати в церкви (taceat mulier іn ecclesia); але дома не повинна она занимати становиска підрядного.
При голосованю принято параґраф в стилізації комісії.
В другій точцї промавляв п. Штум за безусловним роздїлом майна в подружу. Параґраф закону є в суперечности до звичаю. Достоїньство жінки величають поети; чемність вимагає бути як найлюбязнїйшим для жінок; при всякій нагодї в публичнім і домашнім житю славословить ся жінку; через замуже дївчину вивисшає ся мов би на висшу ступінь: а ту закон каже, що від хвилї замужа жінка не має рівного права до майна і не годна управляти своїм власним майном. Коли чоловік сам живить жінку, то і спільної управи майна тогдї не треба. Але і неприродним і незгідним з достоїньством жінки є, щоби чоловік завідував майном, коли єго виживляє жінка своїм майном чи то в цїлости чи тілько в части. Признано, що чоловік не має права до того, що жінка сама собі заробить; а не виходить же то на одно, чи она своє майно завдячує власній трудячости чи трудячости і дбалости своїх родичів? Таким чином зводить ся подруже на заробковий интерес, а се було би неморально. Правда, що в нормальних подружах чоловік не мішає ся до майна жінчиного; але і в такім разї обиджає оно так жінку як і чоловіка, що він мусить їй дарувати те, що властиво є таки єї власностію. Однако не все так буває. Нераз в початках буде все ладно, але згодом настають чим раз більші різницї поглядів та ведуть до суперечок, котрі особливо дотикають управи майна. На тім терпить вихованє дїтей, особливо коли ще чоловік лучить ся піяк, ледащиця або марнотратник. А вже найгірше буває там, де жінка образованєм перевисшає чоловіка, а таки він управляє єї майном. Роздїл майна не ухилить нещасливих подруж, але дуже часто злагодить нещастє. Кажуть, що жінка не спосібна до завідуваня майном; а дївчина-ж спосібна до того? То дївчина, що сама управляла своїм майном, мала би через замуже статись до того неспосібною? А овдовівши, назад відзизкує тую спосібність! Говорять, що дївчинї вільно не виходити замуж, коли не хоче віддати свого майна під управу чоловіка. На сю замітку відповідають справдішні відносини дївчат. Кажуть також, що свобідний є контракт перед подружем. Але сей контракт є дорогій. Указують на исторію нїмецкого права. То хиба все задержати, що колись в Нїмеччинї було звичаєм? хиба завернути також і кріпацтво? Нїгде в світї положенє жінки не було гірше як в Анґлії; а і там в р. 1871 заведено роздїл майна в подружу, і всї тим вдоволені, так що нїгде на світї в житю родиннім нема того ладу, що в Анґлії. Италія, ба навіть Россія мають з головнїйшого такі самі установи. Чи нїмецка дївчина має бути менше зріла, чим россійска? Бесїдник указує наконець на дотичні петиції, на котрих крім 19.000 підписів жінок находить ся 5.000 підписів найвизначнїйших і найславнїйших мужчин, та взиває палату до принятя внесеня на роздїл майна в подружу.
П. Бебель попирав внесенє п. Штука, додаючи ще, що жінка не тілько так само спосібна до завідуваня майном як і чоловік, але звичайно буває далеко ощаднїйшою; а того пожертвованя, з яким неодна самітна жінка піклує ся своїми дїтьми, рідко можна найти у мужчини.
Правительственний комісар спротивив ся внесеню п. Штума, а при голосованю перейшло внесенє комісії.
Дѣло
07.07.1896