Тілько що надруковане письмо Сироти Лемка може, як на тепер, стати замісто того, що ми мали писати ізза вадовицкого процесу, тим більше, що воно новими свідками потверджує ті насильства та здирства, на зарібних людей із Галичини, Угорщини та Буковини*) що в величезнім і страшнім образі вийшли на верх на вадовицкій росправі. Як би можна на се порадити, про се ми писали в попереднім числі, тепер же скажемо дещо про саму американску Русь.
Наші Русини з Угорщини та з Галичини стали виходити до Америки по-більше з 15 літ тому, і йшли майже тілько до величезноі Републіки — Сполучених Держав північної Америки, де розсіювалися, на кілька сот миль, як звзди по небу, більшими чи меншими купками, котрі стикали ся з собою хиба тілько, що в перейізді за новими зарібками. 1884 р. найбільша така купка Русинів американских, у Шенандорі, в державі Пенсильванскій, покликала собі з Галичини священника, о. Івана Волянского, що при помочи спроваджених із Галичини світских світлих Русинів, як д. В. Сіменовича і других, зумів небавом упорядкувати робітну Русь американску тим лекше, що вона достатчила єму до того зі своєі праці такі матеріяльні засоби, яких така сама купа наших робітних людей в старім краю не моглаби достатчити і за десятки літ. З тих засобів о. Полянский побудував найперше церкви в Шенандорі і де інде, котрих наші робітні люде сами жадали і котрі йіх досить скоро стали скупляти морально, тим більше, що о. Полянский не ставав на одних церквах, а пообставлял йіх усяким світским добром. Він заложив, при шенандорскій церкві, руску друкарню, далі газету "Америку", через котру наші люде тим більше стали порозуміватися; затим товариства для спільноі запомоги чи братства, читальні, початки шкіл руских, хори, театральні вистави і т. За кілька літ американска Русь майже скрізь на тім величезнім обшарі скуплена була в усякі товариства на тілько, що вони небавом учинили загальну організацію наших робітних людей — Союз руских братств чи, як вони кажуть, Юнію, що головно мала дбати про інтереси самих робітних членів на случай нещастя. Під конець пробутку о. Волянского в Америці, звернено головну увагу на рускі народні торговлі, щоби з одного боку тяжко запрацьований гріш не йшов у чужі руки, а з другого щоби дати виробок тим світлійшим Русинам, без помочи котрих наші робітні люде, по-найбільше навіть неписьменні, зовсім не могли обійтися в Америці. І народні торговлі, і всякі інші товариства були громадскі, обчислені не на користь поодиноких людей, а на користь усего поспільства. В загалі, як на початок, то Русь американска подавала великі надіі не тілько на власний поступ в Америці, а й на вплив на матеряльне й духове піднесенє наших робітних людей и старім краю, де вже й так через американскі зарібки піднесли ся навіть ті найбіднійші зарібні люде, що й не були в Америці: вони стали від місцевоі інтелігенціі домагатися людского обходу тай більшої плати, і мають задля сего на кім опертися, бо родини тих, що жили в Америці, і платять йім більше і обходяться з ними ліпше, ніж "інтелігентні" родини.
Нa лихо, всі ті надіі на руску організацію в Америці, як на тепер, розбилися, і розбилися, як не одна важна для простонародя справа — о св. Юр. Латинскі попи в Америці кривим оком дивилися на те, що о. Волянский жонатий, голови ж йіх, іменно епископи та папа римский побоялися, щоби прості латинскі священники і собі ж нестали домагатися жінок. Через те й наш львівский митрополит не то що не позволив більше жонатим нашим попам іти до Америки, — як того люде домагалися, — а й о. Волянского підкликав назад до старого краю. Оставляючи Русь американску, о. Волянский здав усякі духовні справи в руки нежонатого о. Костя Андруховича, котрого вишукав у краю і повіз із собою сам о. Сіменович і котрий дуже богато обіцював. Особливо ж мав о. А. спільно з інтелігенцією світскою, що від часу о. Волянского також приросла, — дбати о дальшу просвіту та організацію наших робітних людей в Америці. Та вийшло як раз на вивороть. Не розберемо добре, чи тілько з особистої врази ізза моі дуже прикрої справи, на котру ми натякнули в 6 ч., чи ще зза чого,— досить того, що о. Андрухович виступив протів світскоі інтелігенції, взиваючи нарід головно до того, щоби відбирав гроші, котрі поскладав був до Народних Торговель, та при тім помовляючи світску інтелігенцію, що вона загортає гроші для себе, хоть ми маємо в руках докази на те, що власне о Андрухович дуже згортав людскі гроші і тим, що по богато брав за треби (напр. за саму сповідь навіть по 1 долярови, то є по 2 зр. 50 кр. від душі!!) і тим що обертав товарискі чи братскі гроші не на те, на що вони були призначені. Всякими гідними і негідними способами о. Андруховичеви справді повело ся пхнути нарід протів торговель, котрі, звісно, навіть при найточнійшім веденю не могли зараз повіддавати людім грошей як через те, що гроші були в товарах, так і через те, що всяка наша торговля мала найбільше грошей у довжників, то є у самих наших людей, що не маючи тепер доброго заробку, брали все на борг. Через усе те дійшло до того, що тепер уже повпадали власне всі рускі народні торговлі в Америці, а що гірше, годі йіх буде двигнути на-ново через те, що нарід до них уже не має довіря. Так само повпадали й запомогові товариства і йіх Юнія — головно через самого о. Андруховича, що мав під собою єі касу. Упала й газета "Америка", підупала й друкарня і навіть Шенандорска церков, за котру тепер о. Андрухович воює з о. Полянским, що поїхав до Америки зробити якийсь лад. Війна та йде о. Андруховичеви на тілько ліпше, що він зумів скупити навколо себе тих робітних людей в Шенандорі, що противні просвіті, так само, як неприхильний йій і сам о. А. З других парафій люде раз у раз домагалися від нашого митрополита жонатих попів, коли ж митрополит на те не приставав, то вони звернули ся на Угорщину і небавом стало відти найіздити чим раз більше попів. Тепер же, маючи перед собою такий примір здирства в о. Андруховичу, навіть галицкі люде звертаються по попів до Угорщини головно через те, що вони приймають, що йім люде дають і живуть простійше. Тим то воно й незле би було для наших робітних людей, якби не те, що, як дуже добре всі знаємо, угорско-рускі священники зовсім не дбають за просвіту нашого народу ані за єго поступ, ба навіть не говорять і не пишуть так, як говорить нарід, тілько або по мадярски або по церковному, так що йіх ніхто не розуміє. До того ж і самі робітні угорскі Русини в Америці не хотять просвіти навіть на тілько, що наші Галичане, з котрих частина, звісно, похилиться тепер до того самого.
Значить тепер, коли впали всякі добрі починки просвіти та організації, і коли темний нарід є в руках неприхильних просвіті попів — для американскоі Руси на довший час із того боку нема ніякоі надіі. Тепер чесним, світским і духовним світлим Русинам, треба все починати на ново. Отже нам видаться, що найперше треба там скрізь по більших руских осередках позакладати приватні школи, де би й старші могли повиучувати ся бодай читати й писати. Cю думку робітні люде певне дуже радо попитають, бо ж, — як ми тілько що чули, — то вони й самі нарікають на свою темноту. За таку чесну та корисну працю вони би певне учителям навіть не зле заплатили. Отже нехай би до того взялися ті світові Русини, що вже є на місці, а решту можнаби придбати в Галичині. Навколо таких шкіл, попри котрі, натурально, мусіли би бути скрізь позакладані й читальні, — мало по малу знов би зорганізовано наших робітних людей для йіх просвіти та оборони своіх інтересів, особливо, якби наші світлі Русини бралися й до робітницких справ, а то й працювали разом із робітними. Крім учителів, треба би там ще й лікарів-Русинів. Таким чином, поступаючи по маленьку знизу в гору, певне дійшло би ся й до того, що й церкви в Америці знов би стали бодай сякими-такими розсадниками поступу, як то було за о. Волинского, ба й угорскі священники мусіли би врешті прихилитися до поступу руского народу.
Розумієся, що до такоі направи стосунків американскоі Руси, треба би людей справді світлих, безусловно чесних, народолюбних тай енергічних. Набрати туда самих таких людей — штука не аби-яка. Бодай дотеперішна практика такого рекрутованя в Галичині показала, що годі спуститися на те, що чоловік обіцяє, ані навітб на те, чим хто тут показуєся. Не один "світлий" Русин говорив тут: "Ex, коби мені воля, коби мені чим дихати — я би показав, що можна зробити для народу!" Отже тепер ті самі люде, що тут таке говорили, мають в Америці повну волю, мають добре житє ізза кервавоі праці наших робітних людей, а що роблять? Розбивають і те добро, що вже було до них, надуживають волі й доброго житя на зле, а нарід як терпів тут так і там терпить через ниx. Страшно про се й подумати. Виходилоби, що "світлий" галицкий Рyсин тілько тоді прихильний до народу, коли єго самого давлять, що він зовсім не вартий волі, не вартий ліпшого, що він родився рабом і рабом повинен умерти, бо видно, що при повній волі, той раб показуєся всему світови так, як єго мати на світ породила, вміє бути тільки деспотом, а не братом, товарищем — чоловіком. Та годі так чорно дивитися на всіх ізза одиниць. Двигнеся знов американска Русь. Аби тілько з десять світлих людей до тих, що вже є в Америці, то вони спільно з нашими робітними людьми небавом усе знову поставлять на ноги, і то ще далеко кріпше, ніж було колись.
*) Ми до недавна хибно думали, що до Америки виходять тілько наші Лемки, з Угорщини та з Галичини. Точні урядові списи в усіх громадах сільских і міских Галичини і Буковини, яких домоглася вадовицка прокураторія, показують, що від р. 1880 до половини 1888 р. вийіхало до Америки напр. з повіту саноцкого 1043 особи, самбірского 405, в бродекого 283, з перемишлянского 221. Ті повіти, з котрих вийшло менше людей, не подані в нашім жерелі. При тім емігранти продали в перемишлянскім повіті 915 моргів свого грунту, а в жовківскім 421 морг. (Дивіть akt oskarżenia ст. 39—40.)
[Народ]
01.05.1890