[Письмо від Турки.]
Маю під рукою досить цїкаві записки одного путника, що їздив тому два роки на ювилей папскій до Риму. З тих записок подаю до публичної відомости ось се дослівно:
На другій день нашого перебуваня в Римі оголошено всїм путникам з Галичини, Русинам і Полякам, що князь Адам Сапіга запрошує нас всїх до себе кождого вечера аж до відїзду на маленьку гостину, на гербату. Князь з княгинею і з двома синами замешкали в одвітно уряджених апартаментах перворядного готелю римского. Ті запросини княжі приняли путники ксьондзи польскі не конче радо і переважна часть відказала ся брати участь в тих гостинах. Ксьондзи польскі несуть ся усе з висока і видко було, що княжій дом Сапігів не тїшить ся межи ними великою симпатією.
Путники Русини приняли ті запросини — одні рівнодушно, другі недовірчиво. Взагалї ситуація путників Русинів дуже невигідна. Занадто підрядне становище наше стає ся чим-раз нагляднїйше. Русини не уміли з нагоди ювилею папского і з цїлої ситуації хіснувати. Там, де би ми могли заняти видне становиско, де би нас поважали, де би наші потреби і наші жаданя увзгляднено, там, де би интриґа домашних наших непросимих опікунів здемаскована бути могла, — там нас нема. Ми даємо ся самохіть понижати. Нас уживають вороги наші за слїпе орудіє і ставляють нас там, де им вигідно, і чим ми дурнїйші кроки робимо, тим вигіднїйше для них. Русинам не треба було причіпуватись до путників Поляків. Нам треба було не в часї великого посту, але по святах Великодних ту приїхати з нашими трема владиками і численним заступством — то було би що іншого. Но годї, пропало! Русини не мають доброго нюху політичного і не знають з нагоди хіснувати, длятого интриґа йде й буде дальше йти горою.
О запросинах князя Сапіги різні різно говорили. Може бути, що голосять таке о чім єму не все снить ся. Відома річ, що князь Сапіга — vulgo "червоним князем" званий — не єсть конче щасливим дипльоматом і так само як переважна часть шляхти польскої голосить, що нас Русинів любить. Але як то нас люблять? — так, що з великої любови горнуть і тиснуть нас до себе, що нам очи з голови висаджує і віддиху нам не стає. Що робити? чей оно тoтo коли змінить ся... Не мав я охоти хіснувати з запросин княжих, але довідавши ся припадково, що того вечера буде у княза Сапіги дяківскій епископ, славний Стросмаєр, рішив ся я переступити княжій поріг, щоби того дїльного Хорвата побачити. Були там тогдї зібрані всї великі риби духовної і світскої бранши. Принятє було щире, нема що казати, розумієсь о стілько, о скілько велика сальонова етикета допускає. Особливо княгиня була дуже вічлива і для тих менших слизиків. Я головно смотрів за епископом Стросмаєром, котрий прибув около 9 години.
Увидївши першій раз того славного епископа, якесь дивне чувство радости обняло мене. Стросмаєр — чоловічок тав середного росту, з твари дуже приємний, веселий, очи бистрі, хід поважний, певний. Згадавши собі в тій хвили за всї менї відомі дїла епископа Стросмаєра для Хорватів, єго любов і посвященє для свого народу, якось менї так стало в очах, що я нїкого більше не видїв, хиба єго, хоть там було множество всякого рода диґнітарів. З великого поважаня для того чоловіва я був усе готов зробити для него, що він тілько був би від мене захотїв. Дуже щиросердно витав ся великій хорватсвій патріот з тими кількома Русинами, котрі там були, а особливо довшу бесїду завів з нашим митрополитом Сильвестром, котру то бесїду я, стоячи коло них близенько, добре зачув. Епископ Стросмаєр витав ся зі всїми по хорватски, а до митрополита відозвав ся по нїмецки так:
"Тїшу ся дуже з того, що маю нагоду Ваше Преосвященьство увидїти. Вже давно ми бачились ще у Відни. Мене дуже интересyє розвій Вашого руского народу і я радую ся дуже, коли тілько почую, що рускій нарід поступає наперед. О, рускій нарід належить до найчисленнїйших славяньских народів, єго жде велика і світла будучність. Я знаю дуже добре исторію Вашого народу і слїджу дуже цїкаво за єго розвитком. А знаєте, Преосвященний, коли нарід рускій дійде до великої сили? Тогдї, як єго жіноцтво буде в патрітизмі рускім добре образовано. Жіноцтво патріотичне в народї — то щось найважнїйшого. Ми, Хорвати, хвала Богу, вже високо стоїмо, а до того найголовнїйше причиняєсь наше образоване патріотичне жіноцтво. Я чув, що Ваше Преосвященьство опікують ся щиро рускою школою дївочою у Львові. О, дуже добре! З щирого славяньского серця бажаю рускому народови як найскоршого і як найбільшого народного розвою і всякого добра!"
Тих слів хорватского великого патріота не забуду нїколи і єго доброї ради най Русини слухають! Так коло 10½ години попращав ся еп. Стросмаєр з нами, а я, зітхнувши глубоко, погадав собі: Боже милосердний! дай Русинам за провідника такого Стросмаєра!
Дальше стоїть в тих записках путника межи иншими і то:
Вертаючи на родину, їхав я через Відень. У Відни хотїв я собі одну річ купити, отже з одним моїм товаришем вступаю до досить великого склепу і прошу купця в бесїдї нїмецкій, щоби менї тую річ продав. Коли я так з купцем умовляв ся, сидїв якійсь паниско недалеко від вікна коло столика і читав якусь часопись. Я, вибравши собі потрібну річ, умовив ся з купцем і заплативши, що належить, беру куплену річ в руки, лагодячись до відходу, кажу до мого товариша по руски: "Таки швабиско казав собі добре заплатити! ошукав мя, але най го вже мара бере!" Паниско, читаючій коло столика недалеко вікна часопись, так з-під ока придивляв ся менї і йому товаришеви, а учувши мої слова висказані по руски, встав з крісла і каже до мене по чески:
— Даруйте моїй смілости. Ви Славянин, і то, о скілько з вашої бесїди домірковуюсь, по народности Русин.
— Так єсть — відповідаю троха здивований — я рускої народности.
— А чому ви, будучи Русином і прийшовши ту до того склепу, не бесїдуєте до купця по руски, тілько по швабски, — відзиваєсь дальше той паниско.
Троха вже завстиджений кажу я:
— Не гадав я, що у Відни в такім склепі порозуміє мене хто по руски. — Нїчо то, — відповідає грубий як довбенька паниско Чех — ви яко Русин повинні все і всюди бесїдувати по свому і хиба в крайній потребі, коли вже нїяк забесїдуваний вас вирозуміти не зможе, отже аж тогдї можете иншої бесїди ужити. Ми Чехи инакше собі поступуємо, як ви Русини. Жаден Чех з честію нїколи і нїгде инакше не бесїдує і нїгде инакше не пише, хиба по чески. Хто у нас того свято не держить ся, стає ся зрадником свого народу, на такого ми з погордою плюємо. Де би ми Чехи були, як би ми тої засади не держали ся!? Таж ми маємо з сильнійшим противником до дїла, як ви Русини. Нїмцї — то не Поляки, — а ми таки их нашою зелїзною волею і нїчим непохитною консеквенцією придушили, що аж пищать. Ми Чехи не уступаємо і не уступимо нїколи на волос Нїмцям з наших народних прав. Чех тілько по чески всюди бесїдує і по чески пише, инакше ми не хочем розуміти. Єсли коли притрафить ся, щоби порозуміти ся з Нїмцем, мусить бесїдувати по нїмецки, то звичайно бесїдує тогдї Чех наумисне лихо по нїмецки. От приміром так: das Kuh hat gegangen — die Kalb — das Nase — die Kopf і т. д. Нїмець, почувши там свою бесїду покалїчену, кривить ся дуже і так починає писком обертати, як би зубами каменя вкусив. Єго ухо не може знести такої змасакрованої бесїди і він виглядає так, як би єму силом по-під ніс пошкробав або як би єму бритвою по череві потягнув.
Запитаний Нїмчик: чому так кривить ся? — відповідає: Sie sprechen deutsch, aber sehr schlecht grammatisch. "А ти котюго швабище — каже на то Чех — то ти по чески і слова не умієш промовити а від мене Славянина жадаєш нїмецкої бесїди і то ще чисто ґраматичної!? Учись по чески, бо инакше з тобою нїхто бесїдувати не буде!" І так мусїли Нїмчики приучитись по чески і вже до нашого привикли. Так і Русини з Поляками і з всїми най роблять. Жаден честний Русин не повинен нїгде нїколи инакше нї бесїдувати, нї писати, тілько по свому, по руски. Противники наші будуть з початку дуже на то маркітні, ба й лихі, но то нїчо не шкодить. Поволи они до того навикнуть і будуть з вами числитись. Нарід сильнїйшій єсть на свій язик гордий і хотїв би слабшого упослїдити, длятого слабшому народови не вільно на крихту від свого відступити і все свого слїпо держатись, єсли не хоче піддати ся сильнїйшому і з часом знидїти. Вас Поляки душать, бо дурні, але ви Русини не дайте ся им! Бесїдуйте і пишіть всюди тілько по руски — чи до Поляків, чи до Нїмцїв, чи до кого небудь. Так ми Чехи робили і так робимо дуже добре з тим виходимо, так і ви Русини робіть. В таких разах уміреність, улеглість, уступчивість або байдужність не має місця, зраджує слабість та безхарактерність і веде до упадку.
Так розмовились ми з Чехом ще і о много инчих річах дотично справ народних руских і ческих, а послї розійшли ся. Я признав Чехови цїлковиту правду і від тогдї нїколи инакше не бесїдую і не пишу, хиба по руски, бо так повинно бути. Як би так кождий Русин робив, то вже руска справа йшла би горою!
[Дѣло]
26.04.1890