Знаменно, що саме під час святкувань православного Великодня президент Росії Володимир Путін підписав указ, який знімає заборону на постачання до Ірану зенітно-ракетного комплексу С-300. В такий спосіб Кремль продемонстрував повну іґнорацію переговорного процесу щодо іранської ядерної програми. Західні столиці вже висловили своє обурення такими діями Росії. Міжнародні експерти вбачають у кроці Москви спробу зірвати хистку домовленість «шістки» й Тегерану, досягнуту тиждень тому в Лозанні.
Указ Путіна про С-300 опубліковано на сайті Кремля саме в Обливаний понеділок, 13 квітня. Документ, згідно з поясненням, «скасовує заборону на транзитне переміщення через Росію, вивезення з території країни в Іран, а також передання Іранові поза межами Росії ракетного комплексу С-300».
Історія з продажем російського ракетного комплексу Іранові тягнеться від 2007 року. Тоді Москва й Тегеран уклали контракт на постачання п'ятьох дивізіонів комплексів С-300 на загальну суму 800 мільйонів доларів. Зайве казати, що ще тоді керівництво США активно виступало проти постачань комплексу. А ще активніше протестував Ізраїль, для якого новітня російська зброя в руках іранських фундаменталістів становила безпосередню загрозу національній безпеці.
Контракт, укладений за другої президентської каденції Путіна, так і не було доведено до реалізації. 2010 року вже президент Дмитро Медвєдєв призупинив постачання С-300 до Ірану через міжнародні санкції проти Тегерана, адже Росія теж мусила долучитися до них. Окрім ракетного комплексу, керівництво Росії тоді наклало заборону на постачання до Ірану й іншої військової техніки, зокрема танків і гелікоптерів.
Попри те, що Москва повернула Тегерану завдаток за обумовлений військовий крам, іранське керівництво подало на Росію позов до міжнародного арбітражу в Женеві. Сума позову, разом зі всіма відступними, виявилася чималою: 3,985 мільярда доларів.
Позову поки що не розглядали. Але якби процес і почався, то Москва легко могла б його виграти. Адже міжнародні санкції є залізною підставою для розірвання контрактів, які тим санкціям суперечать.
Але домовленості, досягнуті на початку квітня під час перемовин «шістки» (п'ять постійних членів Ради безпеки ООН плюс Німеччина) та Ірану в швейцарські Лозанні, можуть незабаром призвести до скасування санкцій з Тегерану. Хоча станеться це не раніше червня, бо на тоді припадає наступний раунд перемовин, на якому вже узгодять всі технічні деталі консенсусу щодо іранської ядерної програми.
І якраз у тому проміжку часу Москва намагається воскресити задавнений контракт з Іраном. Кремль стверджує, що він діє в дусі нових лозаннських домовленостей, тому, на його думку, немає жодних проблем з продажем Іранові зенітно-ракетних комплексів. Наприклад, секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев зазначив, що постачання ракетних комплексів до Ірану не нашкодить третім країнам. «С-300 — це виключно оборонна зброя, і вона не буде використовуватися для заподіяння шкоди будь-якій з держав», — підкреслив він.
Чи це узгоджується з дійсністю? З'ясуймо ретельніше, що таке С-300, а точніше С-300ПМУ2 «Фаворит», бо саме цей різновид ЗРК вказаний у російсько-іранському контракті. Це мобільна багатоканальна зенітна ракетна система, призначена для оборони найважливіших об'єктів від ударів засобів повітряно-космічного нападу — і літаків, і різних ракет. Система здатна діяти в автоматичному режимі, оператор лише здійснює контроль за її роботою і дає команду на пуск ракет. С-300 складається з командного пункту з радіолокатором виявлення, з яким можуть бути пов'язані до шести зенітно-ракетних комплексів, які перебувають у підпорядкуванні своїх військових частин.
Основні тактико-технічні характеристики С-300ПМУ2 «Фаворит»: дальність ураження аеродинамічних цілей — від 200 кілометрів, висота ураження — до 27 кілометрів, максимальна швидкість цілей для ураження — 2800 м/с, кількість одночасно обстрілюваних цілей — до 36, кількість ракет одночасного наведення — до 72, час розгортання — 5 хвилин, швидкість руху дорогами — 60 км/год, запас ходу без дозаправлення — 500 кілометрів.
Як бачимо, С-300 є зброєю, набагато досконалішою за «Бук», з якого було збито малайзійський пасажирський авіалайнер під Донецьком 17 липня 2014 року. Тому говорити про його «виключно оборонну місію» означає кривити душею. Якщо проаналізувати вплив комплексу на гіпотетичне збройне протистояння між Іраном та Ізраїлем, то він здатен досить суттєво нейтралізувати один з головних козирів ізраїльської армії — бойову авіацію.
Указ Путіна варто розглядати не так у військово-технічній, як в політико-дипломатичній площині. Що фактично означає заява Кремля про намір продати Іранові зенітно-ракетні комплекси? Передовсім те, що майбутнє зняття ембарґо з Тегерану передбачатиме насамперед озброєння країни, надання їй можливості підвищувати свій потенціал боєздатності. Хоча Заходу найменше хотілося б, щоб Іран використав зняття санкцій саме для такої потреби.
«Z» вже писав, що навіть за остаточного підписання порозуміння між «шісткою» і Тегераном, лідери країн, які брали участь у перемовинах, мають ще ратифікувати досягнутий консенсус у парламентах. А найбільша проблема щодо цього може виникнути саме в американського президента Барака Обами. Адже в Конґресі США віднедавна домінують республіканці, яких вважають палкими прихильниками антиіранських санкцій. А тут з російськими С-300 антиіранське крило здобуде новий арґумент для обстоювання своєї позиції.
Якщо Росії таки вдасться звести нанівець лозаннські домовленості, то вона здобуде потрійну перемогу. По-перше, в районі Перської затоки збережеться напруженість, яка відволікатиме Захід від вирішення інших справ, зокрема конфлікту в Україні. По-друге, Росія отримає від Ірану чималі гроші за збройний контракт, які їй аж ніяк не будуть зайвими за часів рецесії. По-третє, збереження антиіранських санкцій дозволить підняти ціни на нафту, яка останнім часом дешевшала також і завдяки сподіванням на іранську нафту.
14.04.2015