Демократизація науки, з одного боку, й свобода дослідження, з іншого, – вони створюють поле напруги, що зростає. Аби вирішити цю проблему, нам потрібен новий суспільний діалог, вважає Гюнтер Шток, президент Берлінсько-Брандербурзької академії наук.
Гюнтер Шток, німецький фізіолог, президент Берлінсько-Брандербурзької академії наук, Союзу німецьких академій наук, Європейської Академії.
Парадоксально, але наука вже впродовж якогось часу доводить, що вона знає, як використати здобутий вільний простір (йдеться про автономію науки), що це потрібно зокрема університетам – щоб досягнути значного покращення якості й результативності досліджень. З іншого боку, в той же час політики, а також велика частина оспіваного громадянського суспільства намагаються перебрати все більший вплив на суб’єктів дослідження й обмежити автономію.
Впродовж минулих років наука практично в безпрецедентний спосіб навчилася розкриватися перед суспільством свої проекти й результати досліджень, спілкуватися з ним через великі транспаранти й стимулювати дискусії. Можна було б подумати, що через демонстрацію своїх успіхів у вільній структурі науці ще більше загрожує втрата омріяної свободи.
Спільнота, яка своє майбутнє покладає на науку, яка відточена науковими результатами, має не лише бажання, а й відповідні запити стосовно участі в науці. Вільним громадянам представницьких демократій очевидно, що політика за участі суспільно релевантних груп ставить низку меж й прописує наукову програму. Вирішальним запитанням тут буде таке: до якої міри такі програми деталізовані й, передусім, чи вони можуть передбачати також послаблення стимулів до науки аж до заборони досліджень? Адже наукові прориви відбуваються, зазвичай, там, де їх не очікують, не кажучи вже про те, що не планують.
За таких обставин необхідно перевірити роль нових груп громадянського суспільства, які працюють, передусім, у сфері біології (зокрема з зеленою генною інженерією та досліджують стовбурові клітини), і які справляють істотний вплив – вплив, чию легітимність можна поставити під сумнів.
Те, що такі ініціативи супроводжують визначення «демократизація науки», є, зрештою, неминучим. Саме в області біомедицини, зокрема генних технологій, ми бачимо, як дуже знаний рух «публічна наука» («Public Science»), або громадянська наука («Citizen Science»), який дотепер інтенсивно й результативно займався спостереженнями за природою, вимагає доступу до біомедичних й геннотехнологічних експериментів поза державним контролем і сертифікованих лабораторій – так, ніби генні експерименти не потребують більше жодного кваліфікованого знання.
Той, хто це вимагає, не розуміє принципової публічності результатів біомедичних експериментів. Те, що ця вимога виникла в той час, коли державні видання й контроль таких експериментів зазнають чи не найсильнішого регулювання, також може здатися парадоксальним.
На підставі різних спостережень можна дійти висновку, що в центральних питаннях досліджень, наукового фінансування, а також визначення дослідницької свободи ми потребуємо нового діалогу, щоб досягнути нового ґрунтовного порозуміння й напрацювати новий суспільний консенсус. Особливо невідкладним здається питання, хто адекватно представлятиме громадянське суспільство в справах науки.
Зреферувала Соломія КРИВЕНКО
Джерело: http://www.spektrum.de.
09.04.2015