Конкурс із вибору директора Антикорупційного бюро таки відбувся. Фінальну дистанцію подолали двоє кандидатів – Артем Ситник та Микола Сірий. Конкурсна комісія номінувала їх на поважну посаду, передавши належне клопотання Президентові України. Жоден з кандидатів не є зіркою, жоден з них не вважався фаворитом на початку конкурсу, жоден з них, здавалося, не міг зрівнятися у боротьбі з такими зубрами, як Богдан Витвицький чи Давид Саквалерідзе, або навіть з Віктором Чумаком, який теж вийшов до фіналу «антикорупційного кастинґу». Втім, за версією конкурсної комісії, саме ці двоє – Ситник і Сірий – найповніше відповідають критеріям, прописаним у законі про Антикорупційне бюро.
Хоча мало бракувало до того, щоб конкурс зазнав краху на останньому відтинку…
Микола Сірий vs Артем Ситник: кого вибере президент?
Саботаж спецперевірки
Спеціальна перевірка щодо чотирьох кандидатів затяглася на цілий місяць. Декотрі політики відкрито казали: ці претенденти – надто слабкі для такої відповідальної та знакової посади, саме тому спецперевірка забарилася. На одному з останніх етапів конкурсу політики спробували переформатувати змагання: у Верховній Раді було зареєстровано законопроект, який дозволяв перезапустити кастинґ фактично з початку. А, наприклад, шанований в Україні (зокрема, за його боротьбу з корупцією у своїй країні) Міхеїл Саакашвілі обурився форматом конкурсу. «Ми отримали повну профанацію. Всі процедури були дотримані, але в результаті отримали повну нісенітницю», – заявив радник президента України. Однак експертні середовища пояснювали зволікання влади інакше: пропоновані кандидати виявилися надто нелояльними для влади. Тож «обнулення» конкурсу дозволяло б поповнити перелік конкурсантів новими прізвищами, при тому правила добору були би змінені.
Про це відверто говорила у вівторок членкиня комісії Олександра Яновська. «У пана Президента буде складний вибір. Якби він був простим, ми б зібралися тут [на засідання] раніше. Але ми зібралися за місяць з моменту, як ми надіслали цих людей на спеціальну перевірку, і тривалість цієї спецперевірки нам підказує, що з якихось причин жоден із кандидатів не відповідає критеріям, які, можливо, висуваються в тому числі й паном Президентом», – заявила Яновська. Науковець і адвокат, вона також розкритикувала Міхеїла Саакашвілі за категоричні оцінки на адресу комісії, але й додала, що членам журі справді варто зважати на фактор налагодження співпраці між президентом і новим директором бюро.
З огляду на підкилимні ігрища та спроби змінити умови конкурсу головним підсумком вівторкового засідання комісії і є… результативне завершення її роботи. Направду, цей результат висів на волосині. Члени журі самі відчували крихкість становища і під час чотиригодинної дискусії кілька разів мимоволі висловлювали напутнє слово потенційній новій конкурсній комісії.
Перше засідання конкурсної комісії: початок був безхмарним
За рівнем драматизму засідання комісії часом нагадувало відомий фільм Сідні Люмета «12 розгніваних чоловіків» (1957). Чотири стіни, гаряча дискусія, шальки, які будь-якої миті можуть схилитися у той чи той бік, доленосність вибору. У фільмі Люмета дванадцятеро присяжних дискутували про долю підлітка, підозрюваного у вбивстві батька й засудженого до страти. В українських реаліях на дев'ятьох членах конкурсної комісії висів тягар: вибір між якістю процедури і якістю кандидатів, між сутністю вибору і сутністю персоналій, між ризиком кадрової помилки і ризиком політичної доцільності.
Врешті-решт завдяки одному-єдиному голосу добір виявився доконаним. Чому єдиному? Кандидатура Артема Ситника у фіналі набрала 7 голосів серед 9 членів комісії. Микола Сірий отримав схвалення мінімальної більшості журі – 5 голосів. Якби Сірий здобув на одне «за» менше, то єдиним успішним претендентом виявився би Ситник. Натомість закон вимагає від конкурсної комісії щонайменше двох претендентів.
«Не хочу вибирати на безриб'ї»
Подамо кілька цитат з підсумкових виступів членів комісії під час вирішального засідання, які дуже промовисто характеризують драматизм добору.
Євген Захаров зізнавався, що вибір доволі скупий. «З одного боку, я бажав би результативного завершення. Але з іншого боку, щодо кожного з кандидатів у мене є великі сумніви, і я дуже вагаюся, як тут вчинити… Це перша спроба, перший публічний конкурс. Я не сказав би, що він минув бездоганно. Він не міг пройти бездоганно. Багато речей ми не могли передбачити з самого початку. Наш досвід буде в нагоді тим, хто робитиме цю роботу далі. Цей досвід треба використати, і навіть якщо ми не будемо мати результату, це не означає, що робота була марною, навіть якщо будемо змушені оголосити новий конкурс», – заявив секретар комісії.
Олександра Яновська говорила про ймовірність нового конкурсу. «Я знаю результат конкурсу. Результат буде наступним: задоволення не буде у жодному випадку, яке б рішення ми не прийняли. Якщо жодного сьогодні не оберемо, будемо звинувачені в тому, що ми витратили цілу купу часу, змарнували сподівання суспільства, не даємо можливості запрацювати одному з найважливіших органів, який має стати борцем із корупцією, що ми є гальмом на широкому і світлому шляху становлення демократії. Якщо оберемо – результат буде таким самим: будемо звинувачені в тому, що обрали абсолютно нефахових людей і зробили профанацію… Я не хочу вибирати "на безриб'ї" лише тому, що ми маємо обрати людей, які пройшли спецперевірку. Маємо проголосувати за двох чи трьох кандидатів, але якщо не відчуваєш готовність чи бажання, що є саме дві людини, то я просто закликаю вас не голосувати взагалі. Якщо не оберемо жодного кандидата, закон передбачає ситуацію: проведемо новий конкурс», – зазначила Яновська.
Конкурсна комісія. Праворуч – Віктор Мусіяка, Йосип Зісельс і Євген Захаров
Євген Нищук висловлював сумнів, чи варто комісії робити вимушений вибір: «Виходить, що вимушено маємо зробити [вибір]. У всіх практично нема віри [до кандидатів], але закон пише, що так треба».
З Нищуком згоджувався Ярослав Грицак: «Який би висновок не прийняли, я не бачу, щоби результат був катастрофічним. Тому що ми керуємося іншими критеріями, аніж просто мати кандидата до певної дати. Нам ідеться про якісний результат, а не кандидатів під певну дату».
Голова журі Рефат Чубаров пропонував голосувати, не зважаючи на сумніви. «У мене теж нема такого стану, коли я міг би сказати: ми знайшли "зірку", яка вже є яскравою, а завтра–післязавтра так розгориться, що від того світла корупція зникне. Але це не говорить про те, що ми провели роботу даремно… Дитина має народитися. Ми не можемо цього спинити тільки через те, що боїмося того, хто там народиться», – апелював Чубаров.
Не вагалися з вибором хіба що троє членів конкурсної комісії. Директор Європейського управління боротьби з шахрайством Джованні Кесслер та науковець і конституціоналіст Віктор Мусіяка закликали завершити конкурс успішним голосуванням і позитивно відгукувалися про якість добору та самих фіналістів. Мусіяка й Кесслер були єдиними членами комісії, які у фіналі підтримали всіх трьох претендентів на посаду директора Антикорупційного бюро. Дисидент Йосип Зісельс, навпаки, не приховував скепсису й протестував і проти процедури добору, і проти самих претендентів. І, власне, Зісельс був самотнім у голосуванні проти всіх кандидатів.
Декларація недосконалості
Найбільшим розчаруванням для конкурсної комісії став Віктор Чумак. На попередній стадії добору, коли журі формувало список кандидатів, придатних для спеціальної перевірки, він здобув 7 голосів, натомість на вівторковому засіданні дістав лише 3 позитивні оцінки. За підсумками перевірки саме до Чумака виникло найбільше запитань: народний обранець не зміг переконати членів комісії з приводу свого виходу з компартії в 1989 році; він не повною мірою відповідав критерію партійно-політичної незалежності як народний депутат двох скликань (у минулому скликанні – від УДАРу, а в нинішньому – від Блоку Порошенка); Чумак також зробив помилку в податковій декларації, не вказавши суму подарунка вартістю 164 тисячі гривень. Чумак заявив під час фінальної співбесіди з членами комісії, що йдеться про ділянку для будівництва, яку він свого часу придбав спільно з друзями: якийсь час тому приятелі вирішили обмінятися землею, тимчасом як процедуру бартеру було найлегше зробити шляхом взаємного передаровування – саме цю «мінянку» й зазначено у декларації.
Іншому претендентові, Якову Варічеву, пощастило ще менше: спецперевірка «забракувала» кандидата через реґулярні та нібито приховані поїздки до Росії. Категоричну пересторогу з цього приводу висловила Служба безпеки України. Щоправда, спецслужба приховала результати перевірки навіть від самого «здобувача». Варічев заявив під час вівторкової співбесіди, що не приховував своїх поїздок до Росії від членів комісії і ще на попередніх стадіях інформував про свою адвокатську діяльність у сусідській країні. При тому журі було прихильним до нього. Зокрема, Євген Захаров категорично розкритикував висновок від СБУ, обурившись тим, що Варічев навіть не мав змоги довідатися причин «дискваліфікації». На думку Захарова, Варічев був найбільш підготованим до посади директора бюро з-поміж усіх кандидатів.
Микола Сірий (у центрі) – колишній адвокат Юлії Тимошенко
Утім і решта претендентів, Артем Ситник і Микола Сірий, подолали спецперевірку з певними труднощами: у деклараціях обох кандидатів виявилися помилки. У звітності Ситника була неточність у доходах дружини (яка за звітний період влаштувалася на роботу й знялася з обліку центру зайнятості) та в сумі надходжень від продажу земельної ділянки (розбіжність на 2 тисячі гривень). У декларації Сірого «загубилася» спадщина членів сім'ї. Він пояснив непорозуміння заплутаністю вимог до звітування в отриманні доходів та складністю форми декларації.
Помилки, яких припустилися двійко кандидатів, трохи розчарували членів комісії. «З того, що я почув, розумію, що кандидати недостатньо професійно поставилися до виповнення своїх документів, – наголосив Ярослав Грицак. – Для мене це теж є знаком перестороги».
Кілька відтінків Сірого
Вівторкове засідання могло б тривати ще дуже довго, якби Євген Нищук не попросив колеґ поквапитися: того вечора він мусив поспішати до театру на виставу.
Так склалося, що позиція Нищука могла стати вирішальною для всього конкурсу. Це не означає, що він був би винуватцем провалу кастинґу чи, навпаки, рятівником добору, це лиш факт, який свідчить про драматизм добору та вагу одного-єдиного голосу. В попередньому турі Нищук підтримав усіх трьох кандидатів – і Ситника, і Чумака, і Сірого. Натомість у вівторок голосував лише на підтримку Артема Ситника. Тож Миколі Сірому, який у попередньому турі отримав п'ять схвальних відгуків, без голосу екс-міністра культури попросту не вистачило б підтримки для номінації на посаду директора Антикорупційного бюро. Сам же конкурс з єдиним скутечним претендентом (замість трьох чи принаймні двох) було б провалено. Однак втрату одного голосу Миколі Сірому компенсував Джованні Кесслер.
…Президент України тепер має 10 днів на ухвалення рішення. Після того голова держави передасть кандидатуру претендента на схвалення Верховної Ради. Доти парламентські фракції ще можуть «переграти» конкурс, змінивши умови добору в законі про Антикорупційне бюро, або ж проваливши остаточне голосування за номінанта.
Для довідки: директора Національного антикорупційного бюро призначають на 7 років. Його каденція триваліша, ніж термін повноважень президента чи народних депутатів. Ризики зрозумілі, правда ж?..
08.04.2015