Рік в екзилі

Рік тому на Львівщину почали масово прибувати переселенці з Криму. Після того, як півострів окупували з допомогою «зелених чоловічків», на континент потягнулася вервечка внутрішньо переміщених осіб, переважно кримських татар. Відтоді число переселенців на Львівщині зросло до понад 10 тисяч осіб. «Z» спробував дослідити, як прожили переселенці цей рік поза малою Батьківщиною і як вони змогли пристосуватися до нових обставин.

Гуманітарна голка

Ернест Абкелямов переїхав з Криму до Львова у квітні минулого року, коли зрозумів, що в Криму не зможе провадити ані бізнес, ані громадську діяльність, а його діти не матимуть змоги спокійно ходити до школи. Непросте рішення визрівало поступово, чоловік бачив, як змінюється ситуація на півострові в гірший для нього бік.

«Після березневого референдуму я аналізував ситуацію і розумів, що на мене тиснутимуть через активну життєву позицію. Я знав, що не зможу існувати в тому середовищі, займатися громадською діяльністю, спокійно виховувати дітей. Страху не було, лише розуміння того, що сенсу залишатися немає — більшість населення тоді дуже аґресивно до нас ставилися», — розповів Ернест Абкелямов «Z».

З його слів, люди в Криму перебували в якійсь незрозумілій ейфорії, і хоч він намагався розмовляти зі сусідами та знайомими підприємцями, ті його навіть слухати не хотіли, настільки «все в голові у них змінилося». А коли почалися погрози дружині, а діти не змогли ходити в школу, родина перебралася до Львова.

Для родини Абкелямова рік, що минув, не був простим. Вони залишилися без малої Батьківщини, бізнесу не стало, треба було вживатися в нове середовище. Родина живе на старі запаси і соціальну допомогу від держави, але Ернест хотів би розпочати власну справу попри всі труднощі сьогодення.

На його думку, дуже важливо зробити так, щоб переселенці після переїзду не впадали в депресію, і допомогти їм якнайшвидше зрозуміти, що на Львівщині вони перебудуть якийсь час.

«У нас були зустрічі, і я казав, що не треба підсаджувати переселенців на цю гуманітарну голку», — оповідає голова «Іхсану».

Цю думку підтримує керівник львівського осередку громадської організації "КримSOS" Алім Алієв. Людям, які стали вимушеними переселенцями, каже він, варто було б дати вудку і навчити ловити рибу, а не постійно приносити цю рибу, перетворюючи їх на утриманців.

На думку пана Алієва, саме так мали би працювати українська влада та міжнародні організації, що надають гуманітарну допомогу переселенцям. Однак поки що в цьому напрямку системної роботи не видно.

«Це ключове питання, яке я ставив ще у квітні минулого року. Я казав, що всі — влада, волонтери та інші — латають діри і гасять пожежі, бо немає стратегії, що з цими людьми робити за рік чи за п'ять», — каже Алієв. На його думку, постійне чекання гуманітарної допомоги тільки сприяє розвиткові серед переселенців комплексу жертви, якій всі довкола зобов'язані, а не допомагає взяти долю у свої руки.

Ернест Абкелямов вважає, що одним з варіантів могла би стати організація виробництв спільними зусиллями місцевої влади та міжнародних організацій, які надають гуманітарну допомогу. Місцева влада могла б виділити земельну ділянку, а міжнародні організації — підтримати проект фінансово. І це було б набагато ліпше, аніж просто роздавати гуманітарку людям.

Нагальні проблеми

Нещодавно у Львові презентували результати експертного опитування щодо ставлення до вимушених переселенців у різних реґіонах України. Як зазначила координатор проекту «Подолання неґативних наслідків і стигми внутрішньо переміщених осіб, у тому числі громади кримських татар і громади ромів» Світлана Олейнікова, загалом ставлення до переселенців у різних реґіонах позитивне або нейтральне, хоча не бракує і неґативних випадків. Аналіз публікацій у медіях Львова, Києва, Херсона, Вінниці та Харкова показує, що тему переселенців намагаються політизувати, зобразити ледь не всіх, хто приїхав з Донбасу, зрадниками чи утриманцями, які забирають на себе кошти, що могли бути призначені на вирішення проблем місцевих громад.

Зі слів пані Олейнікової, неґативні тенденції різко зростали у період загострень на фронті та спадали у часи затишшя на театрі бойових дій.

Щодо Львова, то, як стверджує пан Алієв, тут від початку був набагато позитивніший контент про переселенців, хоча улітку минулого року фіксувалося погіршення у зв'язку з трагічними подіями на фронті. Однак зараз ставлення до переселенців поступово вирівнюється.

Попри те проблеми залишаються. Серед головних — винайм житла. За даними вже згаданого опитування, 80% орендодавців у Львові та Києві ставляться до переселенців з пересторогою, вважаючи їх неплатоспроможними чи ненадійними. Також з'являється страх, що квартиру, яку здають в оренду переселенцям, можуть забрати у власника та віддати їм.

Ще одна споріднена проблема — пошук роботи. З одного боку, ми маємо успішні історії про ресторан, що його відкрила родина кримських татар у Львові і який набуває популярності, чи родину переселенців з Донецької області, яка у Львові почала виробляти розмаїті сири і тепер вже планує відкрити невелике виробництво. Є ще кілька родин ортодоксальних татар, які оселилися у селі Бориня на Турківщині.

«Чоловіки пішли працювати на місцевий тартак і стали неймовірно запотребованими фахівцями, бо вони не курять, не вживають алкоголю, сумлінно ставляться до роботи і мають два релігійні свята на рік. Зараз за них місцеві працедавці ледь не б'ються», — розповідає Алім Алієв.

Водночас опитування показує, що побутує думка, що переселенці є ненадійними працівниками чи вимагатимуть занадто високої оплати праці, зокрема це стосується до вихідців з Донбасу. З працевлаштуванням пов'язані скарги на те, що приїжджі забирають роботу і збільшують безробіття серед місцевих.

У Львові, де налічується понад 10 тисяч переселенців, це питання не є таким гострим, а от що ближче до лінії фронту, то воно постає гостріше, адже у сусідніх з Донбасом областях переселенців на порядок більше і їхня присутність автоматично впливає на життя місцевих громад.

Автори згаданого опитування кажуть, що проблемні моменти потребують якнайшвидшого системного вирішення, бо неконтрольованість процесів з переселенцями, погіршення економічної ситуації та зубожіння населення можуть бути підставою для майбутніх конфліктів.

Як стати львів'янами?

Громада кримських татар на Львівщині намагається бути відкритою до мешканців Львова і стати його частиною. Алім Алієв у розмові зі «Z» наголосив на тому, що в найближчому майбутньому столиця Галичини може стати центром кримськотатарської культури з огляду на те, що на самому півострові такий розвиток дуже ускладнений чи майже неможливий.

«Поступово Львів стає центром збереження кримськотатарської культури, бо ми розуміємо, що в Криму ця культура не буде розвиватися, її постійно затискають», — каже він. З його слів, переселенці з Криму мають сильний запит на збереження власної національної та релігійної ідентичності, однак у громаді також добре розуміють, що важливо правильно інтеґруватися у галицьке суспільство. Саме задля цього сьогодні реалізують низку проектів — фестивалі, лекції, дискусії, мовні курси. Офіс релігійної общини «Іхсан» також запрошує до себе мешканців Львова, щоб ми більше довідалися про культуру та релігію кримських татар. Ці люди розуміють, що їхня відкритість сприяє зникненню щодо себе упереджень та перепон.

Водночас інтеґраційні проблеми переселенців з Донбасу трохи інші. Як зауважує Алім Алієв, більшість переселенців з Донбасу їхали за тисячу кілометрів на Львівщину цільово — вони є українськими патріотами і хочуть будувати нову державу разом. Прекрасною ілюстрацією цієї тези є історія з виборів президента, коли переселенці з Донецької області страшенно обурювалися, що їх не допустили до голосування, бо вони невчасно звернулися за зміною місця голосування.

Інша річ, що не всі вони розмовляють галицькою українською і не одразу орієнтуються в місцевих звичаях. Для цього також потрібен час.

Очевидно, що теза про спільне будівництво не стосується до тих переселенців з Донеччини та Луганщини, які розглядають Львівщину як транзитний реґіон по дорозі за притулком у країнах Європи. Чи тих, хто просто хотів якнайшвидше і якнайдалі втекти від війни та опинився в Західній Україні.

Що ж до «сєпарів», то це радше продукт місцевого фольклору. Історії про переселенців, які відкрито симпатизують ідеям сепаратистів, здебільшого мають за джерело повідомлення зі соціальних мереж і в разі детальнішого вивчення не витримують перевірки на правдивість. Однак стереотипи, будовані роками, не так просто вичавити з себе за один рік. Набагато легше збирати кошти чи речі для далеких мешканців Донбасу, аніж жити з ними у сусідстві, десь на підсвідомому рівні підозрюючи їх у тому, що в торбах обов'язково прихований прапор «ДНР» чи «ЛНР», а за першої ліпшої нагоди ці люди спробують стати на злочинний шлях, бо у тому «Донбасі всі, як Янукович, крали шапки і сиділи в тюрмі». Згадується історія про грабунки аптек з кінця минулого року — після перших випадків соцмережі закипіли звинуваченнями на адресу переселенців, бо то тільки вони таке могли зробити. Однак грабіжниками виявилися мешканці Львівської та Київської областей.

Одне слово, притирання мешканців Львівщини і переселенців є дуже делікатним і тривалим процесом. Варто пам'ятати, що необачне слово чи імпульсивна дія може мати набагато суттєвіші наслідки для реальних людей, яких недоля закинула на наші терени.