Нефілологічний розбір

Кожне речення, як нас учили у школі, необхідно аналізувати, починаючи із пошуку підмета, визначення присудка, окреслення ролі додатків, означень тощо, а також доповнюючи зміст основного речення всією множиною складносурядних і/або (якщо такі наявні) складнопідрядних речень, які стосуються змісту основного речення.

Упало це мені на думку при “ранковому прокиданні”.

Поясню: це один із улюблених моїх жанрів есеєписання: прокидаючися зранку, чи й не так зранку, ще напівдрімотна-напівдримлива думка раптом із неймовірною яскравістю на грані згоряння волосини логіки, із неймовірною контрастністю розподілу на чорне і біле, а навіть сліпуче, із неймовірною точністю відтворення як найдрібніших, так і ґлобальних деталей раптово увиразнює проблему чи питання, якими мозок був перейнятий останніх кілька годин, днів, місяців, може, й років...

“Ранкове прокидання” раптом звільняє мій мозок від цієї проблеми, поставивши крапки над і, визначивши пріоритет проблеми у моєму мозкові і, що дуже важливо – у моєму житті, й дає мені можливість і далі повноцінно жити. І думати.

Отож, раптом я, як справдешній філолог (вірніше як філолог квадратовий, а, може, навіть кубічний, враховуючи кількість філологічних спеціальностей на сумарну одиницю площі моїх дипломів, атестатів, посвідок тощо – що у колишні часи в Галичині, а може, й не тільки у Галичині, називалося коротким і містким словом “матура”) усвідомив, що філологія напрочуд промовиста, точна, конкретна й недвозначна річ, яка цілком може вичерпно пояснити світ довкола тебе. І подати тобі те, чого нині не вистачає мільйонам людей, щоби почати відчувати ґрунт під ногами, аби твердо і впевнено стояти на власних ногах, аби, як вчить християнське вчення: не сумніватися, а вірити.

Отож, Підмет в українському реченні повинен бути єдиним – український народ. Не зачіпатиму тут дражливого питання правопису, принаймні сьогодні: як правильно українською мовою писати і читати слово “Пиво” – “пиво”, чи теж “піво”...

Присудок – це категорія дії, вона значно складніша од підмета. Якщо у мовленні переважає активна форма мислення (це коли суб’єкт щось робить), а не пасивна (це коли із суб’єктом роблять щось, причому “те” – роблять – не означене, ефемерне, ненамацальне і через те невстережне, – його просто НЕМАЄ), то підмет із присудком – нерозлучна пара. Як от чоловік і жінка, принаймні на певному етапі життя. Якщо ж форма пасивна – повторюся – то й зовсім стає незрозуміло, звідки беруться бузьки. Але це лірика. Присудок – дія – завжди повинен відповідати підметові, причому мати два основні стани: доконаний і недоконаний. Приклад доконаного: я зробив; приклад недоконаного: Тося зробит (де Тося – за лінґвістичною формулою – невизначений ані як суб’єкти, ані як об’єкт дії: його просто не існує).

Проте не варто зациклюватися на початкових етапах філологічного вчення: перейдімо до синтаксису. Синтаксис недарма називають структурною теорією філології. Адже ми маємо тут два типи співіснування категорій: сурядність – коли ідеться про горизонталь окреслення дій (причому ці дії одновартісні) та підрядність – коли ідеться про підпорядкованість  сурядного речення змісту головного речення, – у даному випадку можемо впевнено говорити про вертикаль дії. Звернімо пильну увагу на те, що сурядні речення поєднуються або безсполучниково (комою), або сполучником (і, й), які означають рівність твердженню. Підпорядковані речення – підрядні – завжди вводяться сполучником, який пояснює стосунок обох речень, бо на те вони й під-рядні, щоби звинно пояснити те, що читачеві може й не упасти до голови.

Щоби не обтяжувати читача абстрактними викладками, перейдімо до конкретного прикладу.

Український народ (підмет) збудує (присудок) свою незалежну державу (додаток) спільними зусиллями всіх етносів (обставина дії), і доб’ється нормального добробуту для всіх громадян України (речення сурядне), якщо (сполучник підрядності) путінови й путіненки не заважатимуть.

Другий варіант для аналізу:

Український народ (підмет) збудує (присудок) свою незалежну державу (додаток) спільними зусиллями всіх етносів (обставина дії), і доб’ється нормального добробуту для всіх громадян України (речення сурядне), хоча (сполучник підрядності) путінови й путіненки заважатимуть.

Третій варіант для аналізу:

Український народ (підмет) збудує (присудок) свою незалежну державу (додаток) спільними зусиллями всіх етносів (обставина дії), і доб’ється нормального добробуту для всіх громадян України (речення сурядне), а (сполучник підрядності) путінови й путіненки не заважатимуть.

Четвертий варіант для аналізу:

Український народ (підмет) збудує (присудок) свою незалежну державу (додаток) спільними зусиллями всіх етносів (обставина дії), і доб’ється нормального добробуту для всіх громадян України (речення сурядне), а (сполучник підрядності) путінови й путіненки зважатимуть.

Для правильного аналізу поданих чотирьох варіантів українських речень, відповідно, для здобуття “матури” (атестату (свідоцтва про досягнення певного рівня) зрілості) необхідно врахувати (доконаний вид дієслова), що слово “присудок” має, крім граматичного, ще й юридичне значення: зменшувально-пестливе від лексеми “присуд” (від слова суд).

У всіх випадках фіґурують підрядні речення, підметом у яких виступають путінови,  путіненки, путі-нови. Це дуже дивно для української граматики, але цей підмет не є означенням активного суб’єкта дії. Через те неможливо визначити із позиції формальної логіки, який саме із наведених присудків (у чотирьох видах запропонованих вправ) повинен стосуватися цього підмета. Тому дуже важливо визначити присудок, щоб правильно зрозуміти зміст висловленої ідеологеми.

Далі. Виходячи із логічної рівноправності сурядних речень (і доб’ється нормального добробуту для всіх громадян України), переконаний, що проблеми правопису (І, Ї, И, Є, Е) в Україні сьогодні практично не існує: дуже просто методом порівняння визначити якість цих амбівалетних вартостей у ментальності громадян України. Достатньо прогнати відповідні слова через перекладач Google.

Проблема, яка мені приснилася у “ранковому прокиданні”, насправді значно складніша. НЕ БУЛО У СВІТІ, скільки він (світ) себе пам’ятає, держав, які не падали після неначебто блискучого розвитку (що зазвичай завершується імперською державою). НЕ БУЛО У СВІТІ держав, які не піддавалися чужій і чужинецькій агресії. НЕ БУЛО У СВІТІ народів, які б не відродилися після поразок.

Напевно, нам слід поміняти підручники української історії, чи історії України – і чітко і недвозначно написати там про те, що “розбір” (поділ України поміж сильнішими) відбувся дуже давно. Саме так зробили багато націй у Європі, не боячись того, але вважаючи, що їхні діти й онуки повинні знати правду. Більш того, це – анексія й окупація українських територій – відбувалося уже багато разів, більш того, це – підрядність – триває майже вічність, – а український народ таки мусить позбутися тієї паскудної підрядності від путінових, путіненків і путі-нових. І день за днем спромогтися писати свою історію сурядними реченнями.

Дехто сидить в одному класі рік, дехто – два роки, декотрі по десять, а дехто – й усі двадцять п’ять... Проте, як кажуть старші люди, й за сталінського режиму більше для переосвіченості не давали.