(До історії п'єси "Украдене щастя" Івана Франка)
Великий успіх п’єси Івана Франка у Львові має свою окрему історію.
У 1892 році австрійська місцева установа, так званій краєвий виділ, що мала за завдання піклуватись про мистецькі справи, — оголосила конкурс на українські драматичні твори. І. Франко, що відчував дуже боляче брак нового репертуару, вирішив сам написати п'єсу. Рік пізніше присланий ним твір "Украдене щастя" відзначено нагодою. Проте австрійська поліційна цензура не дозволила ставити п'єсу в такому вигляді, як її написав автор: мовляв, Франко у п'єсі наважився показати, як жандарм зловживає своїм становищем. Для того, щоб "Украдене щастя" могло появитись на сцені, авторові порадили змінити професію Михайла Гурмана. Франко створив із Гурмана дві особи: з любка Анни зробив листоношу і додав другу дієву особу — жандарма, який заходить у хату Задорожного для допиту, а потім його арештовує.
Ясно, що п'єса від такої зміни втратила всю свою драматичну силу. Дарма що головні ролі грали в ній такі видатні артисти, як Степан Янович та Катерина Рубчакова — п'єса терпіла від недокрів'я.
20 років пізніше в 1913 році Й. Стадник, перебуваючи з театром "Бесіди" у Кам'янці-Струмиловій, вирішив дати виставу за оригінальним текстом, не звертаючись за дозволом до цензури. Цензура не помітила зміни і ця вистава мала незвичайний успіх по різних містах колишньої Західної України.
Вибухла велика імперіалістична війна. В репертуарі театру, що грав під австрійською воєнною цензурою, не могла знайти для себе місця п'єса, в якій австрійський жандарм, замість стежити за законами, сам ці закони порушує.
Після війни на землях колишньої Західної України появилися мандрівні театри, мов гриби після дощу. Та всі вони пробували навипередки почванитися перед публікою, якнайбільше "патріотичним" репертуаром. Франко не належав тоді до популярних письменників. Про його пам'ять пригадували раз на рік статтями, але від творів з гострою соціальною ноткою відпекувались. Коли б не прихід Радянської влади на західноукраїнські землі, то не тільки трудящий народ, але й інтелігенція не знала б і досі, що в особі І. Франка мала великого драматурга.
[Вільна Україна]
22.03.1940