Вибіркова демократія режиму Януковича

Цього тижня Україна знову стане предметом розмови в європейських інституціях. На середу у порядку денному Євро­пар­ла­мен­ту пе­ред­ба­че­но розгляд питання, яке ла­ко­ніч­но звучить: «Си­ту­а­ція в Україні». Можна пишатися, що «наше пи­тан­ня» слухатиметься в тому ж блоці, що й такі: «Ситуація в Єгип­ті», «Ядерні загрози Північної Кореї», «Сирія: конкретні ха­рак­те­рис­ти­ки гу­ма­ні­тар­ної си­ту­а­ції». Да­ле­бі, у нас нема громадських воєн чи бо­же­ві­ль­них диктаторів, які «ва­рять» но­ча­ми атомне зілля, – однак товариство промовисте…

«Ситуація в Україні» з’явилася в розпорядку Європарламенту в якості позачергової теми після рішення суду про позбавлення Сергія Власенка де­пу­тат­сь­ко­го мандата. Свою стур­бо­ва­ність спра­вою Вла­сенка висловили всі ключові інституції політичної Європи. Найбільш емоційні делегати вже прокоментували, що такій Україні не бути в Євросоюзі, і навіть порогу його не бачити…

Вовча справа

Коли Вікторові Януковичу почнуть погрожувати пальчиком, він завжди зможе сказати: «А що ж ви хочете? Ви просили мене за Тимошенко, просили за Луценка... Про Власенка чую вперше». Іще донедавна ім'я Сергія Вла­сен­ка не фігурувало у документах, про­ду­ко­ва­них європейськими ін­с­ти­туці­я­ми. Для влади цієї прогалини виявилося до­с­тат­ньо, аби взятися за чергового опо­зи­ці­о­не­ра. Не заборонено – отже дозволено.

Можливо, сьогодні у Брюсселі – а ще ліпше, в Страсбурзі, де розташованаштаб-квартира Ради Європи – згадують, що того ж таки Сергія Власенка наприкінці січня не випустили з аеропорту «Бо­ри­с­піль» на сесію ПАРЄ. Тоді опо­зи­ція зчинила ґвалт через порушення прав борця з режимом, проте єв­ро­пей­сь­ка спільнота відреагувала на ін­ци­дент досить-таки стримано. Мож­ли­во, через те, що вигуків «Вовки! Вов­ки!» – там уже наслухалися?..

У Сергія Власенка – марудна судова тя­га­ни­на з колишньою дружиною за спільне майно та виплату аліментів. Це ро­бить його справу дещо побутовою й ка­ри­ка­тур­ною. Про що і йдеться його опо­нен­там. Адвокат Юлії Тимошенко пі­доз­рю­вав, що влада використає цей епізод для переслідувань і навіть для позбавлення його депутатської недоторканності. Однак «вовки» вибігли з іншого лісу.

Показово, що водночас із рішенням ВАСУ прокуратура повідомила про при­пи­нен­ня кримінального провадження щодо Власенка у «справі Окунської». (А відомство Рената Кузьміна несподівано постало у вигляді «доб­ро­го по­лі­цей­сь­ко­го» – на тлі поганих хлопців із суду). Та навряд чи багато хто повірить, що за Власенка взялися справедливо, що там не було замовлення, як і в те, що «добрі» і «погані» копи можуть діяти автономно від генеральної лінії.

Європа – це хлопці, яким постійно щось не подобається

Минуло лишень два тижні після того, як Віктор Янукович отримав у Брюсселі мапу і дороговказ, як іти до євро­спі­ль­но­ти. Саміт Україна-ЄС сфор­му­лю­вав низку вимог до офіційного Києва (Межигір’я?), які на­ле­жить виконати для того, аби пре­тен­ду­ва­ти на асоційоване членство в Євро­союзі. Одна з вимог – припи­нення практики вибіркового прав­осуддя. Час для розв’язання задачі – травень 2013 року.

Ще недавно виглядало, що Віктор Янукович нібито погодився на певні поступки. Принаймні двічі він публічно заявив про те, що розглядатиме питання про помилування Юрія Луценка. Щодо Юлії Тимошенко великих авансів не оголошував, утім, переповідають, що він нібито погоджувався на те, аби лідерка «Батьківщини» могла виїхати закордон для лікування.

І тут – грим! – суд над Власенком і його мандатом.

Депутат Європарламенту Ребекка Гармс, яка втратила свідомість у тісній та задушливій палаті українського пра­во­суд­дя, сказала після суду, що Віктор Янукович унеможливлює просування України в ЄС. «Вочевидь, що з єв­ро­пей­сь­ко­го погляду, який я тут представляю, справа пана Власенка є наступною в Україні справою політичної юстиції», – заявила вона.

Віце-президент Європейської комісії Кетрін Ештон і єврокомісар з питань європейської політики сусідства Штефан Фюле висловили своє занепокоєння, наголосивши, що «судові розгляди, які відбуваються через місяці після підтвердження остаточних результатів виборів, викликають політичне та правове занепокоєння».

Своє слово сказали й Сполучені Штати. Державний департамент наголосив, що переслідування Власенка, «як видається, є політично мотивованими через його зв'язки з Тимошенко».

Обурення Заходу пролунало відразу ж після рішення Вищого адмінсуду (не залишаючи українській владі надій, що хтось пробачить) й було однозначним: такими темпами Україна до ЄС не дійде.

Гра наперстками: в одному – ваші, в іншому – наші

Давньою вимогою європейської спільноти до Віктора Януковича є припинення вибіркового правосуддя. Обтічний евфемізм, вигаданий у кабінетах Брюсселя, покликаний засвідчити, що ЄС не хоче втручатися в перебіг розслідуваннята обвинувачень (а тим більше у справу аліментів!), а лиш акцентує на тому, що силовий апарат держави карає представників одного табору.

Із Сергієм Власенком складніше. Синхронно з ним свого мандату позбувся «регіонал» Андрій Веревський (у контексті теми було б цікаво згадати, що колись він був членом фракції «Європейський вибір»). Тобто «вибірковість» не спрацювала: по багнету втратили меншість і більшість. Але суто напозір. Відвойовуючи у Веревського мандат, Партія регіонів просто посилює внутрішню дисципліну.

Позиція української влади, оголошена у відповідь на протест Європи, підтверджує логіку про «вибірковість».

Міністерство  закордонних справ – інституція начебто аполітична – вирішила повчити західних партнерів. «В Україні не залишилась непоміченою вибіркова увага виключно до справи народного депутата від опозиції. Це створює враження, що окремі іноземні політики допускають можливість уникнення відповідальності перед законом для представників опозиції», – заявили в МЗС. І вже геть не смішно, що відомство «регіонала» Леоніда Кожари висловило сподівання «на дієву підтримку зусиль із зміцнення засад верховенства права, здійснення комплексного реформування судової системи в Україні, а також реалізації курсу на європейську інтеграцію нашої держави».

Голова Верховної Ради Володимир Рибак, який іще недавно підписувався під постановою парламенту про європейський курс, теж здивувався критикою західних партнерів. «Я зустрічався два дні тому з послом ЄС в Україні. Кажу: є українські закони. А Ви б як поступили? Я виконав чітко закон… Кажу послу: Ви заслухали одну сторону, а керівника комітету Ви слухали? Ні. Так послухайте. Тому казати ближчі ми стали чи дальші… Знаєте, одного чоловіка ставити над 45 мільйонами українців – тут є питання», – парирував Рибак.

Чого хоче Янукович?

Суд над мандатом Власенка трактують, зокрема, як демонстративну відмову Віктора Януковича від європейського курсу. Та якби він хотів побити горщики із Брюсселем – чи варто було марудитися саме з Власенком? Примітивність думки спричиняє примітивність дій. Вистачало б, щоби режим іще щільніше закрутив гайки у найбільш дражливих для Європи справах – Тимошенко та Луценка. Або й простіше: прямцем відмовився від підписаних раніше заяв.

Видається, що Віктор Янукович випробовує терпець Заходу, навпомацки шукаючи шлях персональної «демократії». Очевидно, що у випадку з офіційним Києвом  слово «демократія» доцільно брати у лапки. По-перше, в Україні її немає – не скажеш, що «кратос» належить «демосу». Для самого ж керівництва «демократія» – не спосіб суспільного існування, а міра особистої вседозволеності та, власне, автократизму. Не заборонено – отже дозволено.

Тим самим влада визнає, що наразі Україна справді не готова укладати угоди з Євросоюзом. І навіть спокійно не годна провести переговори із єврокомісарами. Коли на саміті 25 лютого сторони заявили про те, що в них є спільні цінності, кожен, очевидно, подумав про своє. Очевидно, що Віктор Янукович готовий коритися Євросоюзу у вузенькому наборі компромісів. І загалом пропонує любити його таким, яким він є. Віктор Янукович готовий виконати окремі пункти правил гри – але не готовий грати за правилами. На кожну амністію знайдеться нова кримінальна справа, на кожну поблажку – нові кайданки.

«Власенко? Ви просили мене за Тимошенко, просили за Луценка... Про Власенка чую вперше», – так буде завше, поки не увірветься терпець. Він може увірватися у Брюсселя, якому набридне стежити за наперстками "євроінтеграторів", він може увірватися і в Києва (Межигір’я), якому стане досить з повчань і вимог іноземної дипломатії. А може увірватися і в людей…