Росийські бранцї в Австриї мають приміщенє в специяльних до тої цїли збудованих бараках. Се просторі ряди наскорі побудованих деревляних будинків. Табор такий виглядає на місточко. Побіч бараків на мешканя і саль на обіди є бараки на склади мяса, на кухню, пекарню, пральню, купальню і золярню, на шпиталь і т. д. Є також осібні бараки на робітні, варстати, є навіть "галі" на богослуженя. Так у нас.
У Росиї представляє ся воно инакше. Подібних бараків Росияне для австрийських і нїмецьких бранцїв майже не будують. По найбільшій части передержують вони їх в опорожнених касарнях або подібних державних будинках. Та найбільше практикований є звичай творити так звані
"воєнні огородки".
До сего призначено богато місцевостий на Сибіри, які лежать при зелїзничім сибірськім шляху. Туди висилають вони бранцїв на кватири — себто розміщують по господах — а властителям за прокорменє платять відповідну винагороду. Кольонїї сї находять ся в великій скількости в середній Сибіри — як Іркутск, Красноярск і много инших.
Що-до
трактованя бранцїв
істнують специяльні міжнародні умови.
Жовнїр не повинен в полоні відчути зневаги свого достоїнства, своїх релігійних, національних, чи полїтичних поглядів. Тому кожда культурна держава стараєть ся сього права придержуватись; а саме стараєть ся іти на зустріч релїґійним та національним бажаням полонених. Недопустима є у культурних народів погорда і висьміюване вітчини, за яку передше бранець боров ся — недопустима є полїтична аґітация, яка малаб на цїли захитати вірність бранця вояка для бувших його полководцїв і для володаря держави.
Тимчасом з вісток, які передістають ся від австрийських бранцїв у Росиї, згадані права не мають там не то пошанівку, але їх уряд російський прямо ломить і топче.
Правда, на боцї полишає він німецьких і австрийських Нїмцїв — і що до них зберігає деяку льояльність але зовсїм иншу дорогу вибрав що-до Славян австрийських — а ще иншу що-до Українців з Галичини.
[Видалено цензурою. — Ред.]
Відношенє уряду знова до Українців инше, а до галицьких москвофілів инше.
[Видалено цензурою. — Ред.]
Про пошановане релїґійних, католицьких почувань українських вояків нема навіть мови.
А вже про пошанованє національних українських почувань вже навіть нема що й згадувати.
[Видалено цензурою. — Ред.]
Австрия шанує права, запоручені воєнним бранцям. Шанує переконаня релїґійні, національні і т. д., власти війської поступають безсторонно без огляду на приналежність релїґійну і національну. Що більше, з повним вдоволенєм підносять самі росийські бранцї, що мають своїх православних сьвящеників, які відправляють в часі сьвят, та роблять їм торжества — от хочби недавно різдвянні та йорданські. Протестанти католики, жиди мають рівнож заспокоюванє своїх душевних потреб.
Між росийськими бранцями в Австриї находять ся також закордонні Українці. Буде їх около 30.000 і жиють в бараках в ріжних місцевостях, яких є в Австро-Угорщинї понад 60. Усїх бранцїв в Австриї по ґазетним і урядовим обчисленям буде тепер коло 250.000. Найбільше Українцїв буде в однім таборі в Австриї гор., в однім в Стириї, в двох в Чехії та в трех на Угорщинї.
Житє бранцїв є одностайне, в зимі навіть монотонне. Головно не знають, що робити з вільним часом. Через те мають доволї часу до думаня, яке родить в них велику тугу за родиною, жінкою, дїтьми — і наслїдком того день-денно відходять десятки тисяч листів до родин. Змісти листів очевидно подібні — розпити про здоровлє ріднї, повідомленє що він в неволї, та молитва за мир.
Очевидно розлука з родиною наводить тяжку тугу на вояка. Штучно викликаний воєнний настрій у росийського вояка скоро уступає, а його місце займає туга. Управа росийської армії числила ся з тим, і стараєть ся штучно піддержувати дух в армії — і тому зладила готові друковані листи для солдатів, які мають бути доказом геройства вояка, а надто піддержувати "патріотичного" духа в родині і суспільности. Такі листи звичайно ілюстровані — з верху зображений бравурний приступ росийської піхоти чи кавалєриї, а потім іде стихом або прозою друкований лист:
Ось зразок:
Пишемо з окопів до ріднї! Милі мої ріднї,
В перших стрічках спішу звістити Вам, дорогі,
Що я по милости Божій жив і здоров,
Убиваю на смерть ворогів.
Вас, дорогі, я прошу, не плакать обомнї,
Бо обовязаний я бути на війнї.
Боротись з врагажи я сьміло іду
За Царя і Русь сьвятую непожалїю і жизнь свою.
________
Та і смерть мене не страшить,
Щоби тільки ворогів Руси сьвятой побідить.
І вірте, поборемо ворогів батюшки Царя
Тодї і до Вас, мої дорогі, зійде "всерусское Ура!"
Кому суджено буде, той остане живим
І вернеть ся з поля бою опять к’ своїм рідним.
________
До свиданя, за мною не скучайте
А може буть із "Георгіємъ" мене ожидайте...
Та того рода листів не посилають Українці. Між ними є також люди ріжних станів і занять. Є сьвідомі, є менше сьвідомі — є й такі, які свою національну окремішність зазначують тільки словом "хахол" або "малоросс".
Одно інтересно: коли Москалї попри спанє, харч і мир про нїщо инше не балакають — то у всїх грамотних Українців слїдне
бажанє книжки, лєктури, читаня.
Се вельми цїкаве. Бритийське загр. товариство може похвалитись великою скількостю листів від бранцїв Українців: те саме й Централя Червоного Христа і приватні наші люди та редакциї і товариства, в яких вони благають засланя їй книжок, щоби "покормити свою душу".
Очевидно в більшости відозвалось у них бажанє лєктури духовного змісту, сьв. письма. Нема двох думок, що коли, як коли то тепер значінє сьвятого письма, переложеного Кулїшем, показалось наглядним.
Ось оден виїмок з листа: "Вельми Шановні Добродії!
Ми росийські Українцї, військові полонені щиро прохаємо Вас допомогти нам в розвиткові духових потреб святим писанієм, без котрого ми почуваєм себе дуже не гарно. Деякі — бо від тоскуваня начали злитись і ображати один одного — грати в негарні іграшки і т. п. Далі стає не можливо дивитись на це і ми маємо повну надїю на Вас, що Ви невідкажете переслати нам святих книжок..."
Велика скількість знова просить о пересланє
Кобзаря Шевченка.
Кобзар має дуже великий попит, а поезиї Шевченка лишають такий сильний вплив, що деякі з бранцїв ладом поезиї Шевченка пишуть листи до родин в Росиї.
Ось виїмок з листа, де просить бранець Кобзаря.
"Високоповажаний Пане Добродію.
Я і другі вже кілька разів просили Вас бодай о оден примірник Кобзаря. Тілько такого і до сього часу не одержуємо,
Либонь чи не цензура цему причиною. Так розяснив мені наш Добродїй Комендант, до котрого я по цему дїлу звертав ся. За для чого беру на себе сміливість звернуть ся до Вас, вельми шановний Добродїю, з найщирійшим проханнєм, коли ласка Ваша на те буде, надіслати по моїй адресї бодай один примірник з умовою — Вашого доповненого закордонного видання. Щиро прохаючи у Вас пробаченя за турботи, зостаюсь до Вас з високим поважанєм і шанобою... S. р. Пришлїть конечно, а я заплачу за його з приємностию".
Не буде отже дивно, що книгарня Наук. Товариства ім. Шевченка по вмарші Росиян до Львова в короткім часї розпродала всї майже українські книжки — за "Кобзаря" заплатив оден офіцир, рос. Українець 100 кор.; не дивним буде, що инший рос. офіцир Українець бажав собі в бою лягти але з Кобзарем при серци...
Бранцї Українці благають в загалї лєктури і часописий — з книжок головной попит за історією України Аркаса.
Заки наведу того рода листи, писані до одного Українця з Галичини, тепер у Відни — замічу, що читанє української книжки спричиняє бранцеви чимало клопоту. Українцї сидять в суміш з Москалями, які пильно слїдять кождий крок Українців. Такий Москаль, побачивши українську книжку, починає лаятись з Українцем, мовляв, що Українець зраджує "отечество, царя-батюшку, та грозить по поворотї донести начальству, і т. д.
Робота застраханя деколи осягає цїль свою у прибитих українських мужиків — але у сьвідомих стрічаєть ся з рішучим протестом.
В найблизшім числї подам читачам "Дїла" кілька листів, які дуже гарно ілюструють відносини серед табору Москалів до Українців.
[Дїло]
13.03.1915