Постанова Окружної виборчої комісії Золочівського виборчого округу №339 по виборах у Верховну Раду УРСР про реєстрацію кандидата в депутати ФРАНКА ПЕТРА ІВАНОВИЧА.
Розглянувши всі документи про висунення кандидатом у депутати Верховної Ради УРСР тов. Франка Петра Івановича, 1890 року народження, українця, безпартійного, вчителя, мешкає у Львові, висунутого загальними зборами трудової інтелігенції м. Золочева, на яких було присутніх 400 чоловік, і зважаючи на те, що від тов. Франка Петра Івановича в Окружній комісії є заява про згоду балотуватися у депутати у Верховну Раду УРСР по виборчому округу №339 — Окружна виборча комісія ухвалила:
На підставі ст. ст. 48, 49, 50, 51, 52, 53 "Положення про Вибори до Верховної Ради УРСР" зареєструвати для балотування в депутати Верховної Ради УРСР по Золочівському виборчому округу №339 кандидатуру тов. Франка Петра Івановича.
На підставі ст. 57 "Положення про вибори до Верховної Ради УРСР" включити кандидатуру тов. Франка Петра Івановича у виборний бюлетень по Золочівському виборчому округу №339.
Голова Окружної виборчої комісії Г. Т. ГУРАЛЬ.
Заступник голови І. М. КРАВЧУК.
Секретар комісії А. П. ГОНЧАРЕНКО.
Члени комісії А. Л. ВОЛУЙЧИК, С. С. ШОСТАК, М. І. НЕБЕЛЬСЬКА, М. В. ГАЛАМАЙ, П. І. ВОЛОШИН, О. Е. ТАБАБШЕЄВА.
Поетові заповіти здійснились
Після пам'ятного жовтневого дня, коли трудящі Львова разом з представниками своєї визволительниці Червоної Армії і письменницькою громадськістю вшанували пам'ять Івана Франка біля його могили, всім стало ясно, як високо цінить радянська влада культурну спадщину українського народу.
Незабаром після цього сина великого письменника — Петра Івановича Франка обрано депутатом Народних Зборів Західної України. Разом з іншими представниками щасливого, визволеного народу він голосував за встановлення радянської влади на нашій багатостраждальній землі, яку народного кров'ю заливали польські колонізатори.
І радісно знати, що Петро Іванович тепер удостоївся честі бути кандидатом у депутати Верховної Ради УРСР. Це крім всього свідчить, що заповіти великого громадянина Івана Франка здійснюються, народ шанує його пам'ять, він бореться за нове, культурне життя, про яке мріяв Іван Франко.
Я знайомий з Петром Івановичем багато років. Я був свідком як він оббивав пороги видавництв, шукаючи праці, пробував умовляти про видання творів свого батька, та даремно. Тяжко було жити тоді тов. П. Франкові, але він свої переживання таїв десь глибоко в серці і знаходив розвагу у писанні спогадів про батька, які були сповнені ніжною любов'ю і пошаною до творчості поета.
Коли розмова ішла на громадські теми Петро Іванович з великим обуренням говорив про польську шляхту і соціальну несправедливість, про експлуатацію людини людиною, проти чого повинна боротися прогресивна інтелігенція, всі чесні люди.
І я думав тоді:
— Це говорить Франко, той Франко, якого шанує народ, як борця за правду.
Петро Іванович цілком заслуговує бути депутатом соціалістичного парламенту радянської України. Ми певні, що він виправдав довір'я народу, який вперше дістав можливість працювати на себе, для свого щастя.
М. Рудницький.
Прямота і наполегливість
З батьком Петра Франка я був знайомий з 1888 року. Пам'ятаю, як Іван Франко, раз зустрівшись зі мною згадав про прямоту і наполегливість характеру Петра.
— Чи вийде з нього громадський діяч? — спитав я жартуючи.
— Коли хочете, то так, — відповів Іван Франко.
Тепер можна сказати, що Петро Іванович виправдав батькові сподівання. Він у повному розквіті своїх сил був обраний 22 жовтня депутатом Народних Зборів Західної України. У грудні 1939 р. він призначений деканом товарознавчого факультету Львівського Державного Інституту Радянської Торгівлі, де він читає лекції по неорганічній хімії та виховує молодь.
У нас всіх у пам'яті його полум'яні виступи після приходу Червоної Армії на землі колишньої Західної України. Перед нами стояв повноцінний радянський громадянин щасливий від того, що врешті одержав змогу працювати. Подорож у Київ та Москву наче переродила його. Він був захоплений велетенським зростом радянської культури, літератури та науки і ділився своїми вражіннями з усіма своїми знайомими. Його виступи на мітингах і доповідях визначалися прямотою і щирістю.
Нам, представникам старшого покоління, що пам'ятали громадську діяльність Івана Франка, приємно бачити його сина, як він продовжує шлях великого борця за визволення народних мас. Молодці, що пам'ятають ще недавню тяжку боротьбу народу з польською шляхетчиною за ідеали Івана Франка, можуть таксамо віддано працювати на благо народу, як працює Петро Франко.
Якби письменник Іван Франко дожив до наших щасливих днів, осяяних сонцем Сталінської конституції, він був би охоплений гордістю і радістю за свій народ, за свого сина — кандидата у депутати соціалістичного парламенту квітучої радянської України.
Денис Лукіянович.
Всі як один, підемо на вибори
Петро Іванович Франко зустрівся цими днями з виборцями міста Золочева і 6 прилеглих сіл. З трибуни мітингу він розповідав про чудові успіхи трудящих Радянського Союзу на всіх ділянках соціалістичного будівництва.
— Заповняю вас, товариші, що на посту державного діяча — депутата Верховної Ради я буду боротись, щоб і тут, у нас, на західно-українських землях, таксамо пишно розцвіло життя, як у східних областях нашої квітучої Радянської України. Я віддам усі свої сили, щоб виправдати ваше довір'я.
На трибуну мітингу один за другим виходять виборці. Вони закликали в день виборів дружно проголосувати за кандидата сталінського блоку комуністів і безпартійних Петра Івановича Франка.
— Петро Іванович Франко, — говорить учитель Золочівської школи т. Величко, — близька всім нам людина. Він виріс на наших очах, ми знаємо, як тяжко доводилося йому заробляти на шматок хліба за проклятих часів, коли були ми в панській неволі. Ми пам'ятаємо великого українського поета-революціонера Івана Франка, батька Петра Івановича, який закликав нас до боротьби з катами. Ми з радістю віддамо свої голоси за Петра Івановича Франка, за людину, на яку ми можемо сміливо покластися.
Виступає селянин з с. Заріччя тов. Гупаловський. І він від усієї душі вітає кандидата в депутати тов. П. І. Франка, закликає всіх виборців в день виборів віддати свої голоси за гідного сина трудового народу.
Любимий педагог
Петро Іванович Франко працював три роки (1936—1939) педагогом фахової школи у Львові, де я сторожував.
Його ставлення до учнів було дуже прихильне, до службовця школи більш як чемне. Учні любили свого педагога, який з'єднав їх своєю товариською поведінкою і цікавими лекціями. В школі ніхто не чув, щоб Петро Іванович когось образив; на учнів ніколи не кричав, а дисципліну умів утримати лагідністю, а не криком і погрозами. Товариші-вчителі шанували його за скромність, любили як щирого співробітника. Він ставився до всіх, як до рівних собі.
Коли тов. Франко повернувся з Києва, я мав нагоду розмовляти з ним. Він схвильовано обурювався проти брехні буржуазної преси про Радянський Союз. Після приходу Червоної Армії тов. Франко піклувався про приміщення нашої школи, щоб молодь могла там мати кращі умови для праці.
Я і мої товариші-робітники вважають завжди Петра Івановича Франка за людину, що ніколи не зрадить трудящого народу.
Михайло Нирка.
Син великого письменника
Весь радянський народ шанує пам'ять видатного українського письменника, полум'яного борця за правду Івана Франка. І кожний трудящий не може не радіти від того, що його сина, Петра Івановича Франка висунуто кандидатом у депутати Верховної Ради УРСР.
Після закінчення середньої школи Петро Франко почав вести скромне, тихе життя, заробляючи приватними уроками і потім на посаді дрібного службовця. Його ніколи не покидав живий приклад батька-письменника, для якого найвищою метою та найбільшою насолодою була творча праця, боротьба гострим словом літератора за щастя свого народу.
Петро Франко прийняв на себе ту роль, яка припала йому як сину народного письменника. Він думав про народ, мріяв про полегшення його життя. В душі молодого Петра Івановича на все життя залишились найяснішими спогадами ті часи канікул, коли він з батьком виїжджав на села — у карпатські гори, чи на Лемківщину. Разом приглядалися і вивчали життя-буття трудового народу. І пізніше молодий Петро часто сам вибирався в Карпати, щоб пізнати рідний край, його природу, побут селян.
Починаючи з 1911 року тов. П. Франко працює вчителем гімназії. Він вчиться і закінчує політехнікум. Під час імперіалістичної війни його забирають в австрійську армію.
1919 рік. На землях колишньої Західної України почали панувати польські колонізатори. Будучи безробітним Петро Іванович виїжджає шукати роботи в Білгороді, а звідти їде у Відень. Тут він намагається видати твори Івана Франка, музику до його поезій.
Повернувшись на батьківщину, Петро Іванович довгий час не може дістати роботи у Львові і виїжджає до Коломиї, де стає викладачем української мови в місцевій єврейській школі. Петро Іванович провадить велику культурно-освітню роботу серед селян і зазнає за це переслідування від панської влади. Його позбавили можливості працювати вчителем, а також і інженером по своїй спеціальності і тоді він влаштовується на кооперативну роботу у провінції в районній молочарні.
В 1931 році Петро Іванович з великими труднощами добивається дозволу виїхати до Радянської України і тут влаштовується в Харкові, де працює до 1936 року старшим науковим працівником науково-дослідного інституту молочарської промисловості. В Харкові він дає ряд цінних винаходів щодо перерібки молока електрикою. У Львів Петро Іванович повернувся у 1936 році після того, коли одержав звістку про тяжку хворобу його матері. Знову безробіття, боротьба за існування. Польські "правителі" всіляко перешкоджали синові великого українського письменника дістати роботу, робили всякі перепони, коли він хотів влаштуватись учителем, а потім хіміком. Буржуазні націоналісти, які очолювали громадські українські установи у Львові, діяли заодно з дефензивою; вони "обіцяли" краще П. Франкові, щоб тільки відчепитись від нього, а приймали на роботу тільки своїх підлабузників і петлюрівських головорізів.
Всі пам'ятають, як він боляче відчував відсутність українського театру у Львові і як шукав різних способів, щоб на площі по вул. Сапіги виріс театральний будинок. Петро Іванович організовував збір коштів на будівництво театру, викривав різних політичних верховодів і крутіїв з буржуазно-націоналістичного табору, що було примазалися до цієї громадської справи. Він переробив для сцени повісті та оповідання Івана Франка "Захар Беркут", "Борислав сміється" і "Без праці" та сам написав кілька новел.
Петро Іванович любить свій народ. Він видав книжку про фізичне виховання молоді, вів пропаганду тверезості, видав ряд підручників. У культурно-громадській праці він не відмовлявся від жодних обов'язків, які могли йти на благо трудящих. Він ніколи не зв’язував своєї праці з якиминебудь матеріальними благами, а задовольнявся найскромнішим заробітком і більше турбувався загальними суспільними справами, ніж особистими.
У тов. П. Франка залишилась риса характеру, що вражала кожного, хто ближче знав його батька-письменника: молодечий оптимізм і непохитна віра у краще майбутнє.
Саме такі люди, як Петро Іванович Франко, зуміють іти в авангарді боротьби визволеного народу за нове соціалістичне життя. Тов. Франко знає, як боротися за кращі умови життя. Як депутат соціалістичного парламенту, він з честю виправдає довір'я народу, боротиметься за те життя трудящих, про яке мріяв і писав у своїх творах великий письменник Іван Франко.
В. Савенко.
[Вільна Україна]
06.03.1940