Мушина, конець лютого 1915.
В мушинську околицю загнали ся Москалї з початком грудня м. р. Дослїдний евакуацийний поїзд виїхав з Мушини 15. падолиста. Виїхали ним місцеві урядники, купцї-жиди, та деякі міщани з доньками на Угорщину. З околицї виїхали лише збігцї зі східної Галичини, які в нашій закутинї задумали переждати воєнну навалу. З околичних сьвященників не виїздив нїхто. І ся друга половина падолиста була найтяжша. Страшні оповіданя східних збігцїв про знущаня Москалїв непокоїли місцеве населенє. Розстрій і занепокоєнє збільшали відгуки канонади, які мов громи гудїли по тутешнїх горах та острахом наповняли людий. Вкінци над'їхали перші росийські патрулї, а за нами надійшло й більше число росийського війська.
В місточках, як в Криници Жерелї і в Мушинї, витали Москалїв "страже обивательське" хлїбом і сіллю, повивішувано білі підданчі хоругви, та прошено пощади й охорони, яку росийська команда, розумієть ся, радо приобіцяла, та — як потім виявилось — ще скорше за неї призабула. Жертвою рабунку росийських салдатів упали не лише жидівські склепи, але й приватні доми. Рабували, що впало під руки: горівка, хлїб, масло, чоботи, солонина і т. п., з куфрів забирано білє серед плачу дїтий, з шаф рабовано всїляку одежу. В одній хатї в Мушинї мати лежала тяжко хора, наоколо дрібні дїти, а салдати витягали з куфра простирала, сорочки, з шафи одяги, та не зважаючи нї на плач дїтий, нї на благаня хорої матери, пакували все до своїх міхів. На жаль, не забракло межи міщанами і кількох таких несовістних людий, котрі "славянськім брацям" вказували на певні склепи, де можна би добре наловити усякого добра.
Так отже завели надїї на "славянськеґо брата", не помогли й урочисті його привитаня. Кромі однак рабунків околичні місточка, як Криниця Жерело, Тилич і Мушина, більше нїчого не потерпіли.
По околичних селах роз'їхали ся знов патрулї. Тут їх нїхто не витав; тут самі салдати розбігались по хатах, та успокоюючи наляканих людий, щоби нїчого не боялись, будьто просили, будьто таки самі бушували по шафах та скринях за хлїбом, маслом та найбільше за "ґарйолкою". Надибавши притім чорний гірський низонький хлїб, потїшали людий, що незадовго і тут будуть люди їсти хлїб білий і красний. Місцями звідувались людий, хто їм роздавав ті "дєнґі" запомогові, які в Росиї на них складали їх опікуни. Люди однак тутешні, до котрих сї "дєнґі" не могли дійти, бо десь по дорозї застрягли (мабуть у глибоких кишенях глибших патріотів), говорили, що кромі краєвих і державних запомог нїяких инших від нїкого не діставали. Салдати взагалї дуже підлещували ся нашим селянам-Лемкам хоч час від часу їх по істинно-русски" кляли, не могучи з ними порозумітись, та не знаючи, що се за народ, чи Словаки, чи Поляки, чи таки Руснаки. Дізнавши ся, що се "таки Руснаки", називали їх салдати "братьми", говорили, що вони "також Руснаки православни". Се їм однак не перешкаджало здирати тим братям з голов шапки, бо, мовляв, їм дома тепло, а на війнї зимно.
На приходстві в Матїєвій забрали зі стайнї коня, хоч парох мав лише того одного, парохови відобрали годинник, наставивши до него свої лянци, коли той не хотїв їм годинника віддати добровільно. Бушували там також по шафі, по сїнниках, та вже більше нїчого не знайшли. Навіть на приходстві в Лабовій, де парохом є руссофіл, тепер інтернований, забрали коня, не заплативши за него нї копійки.
На приходстві в Ростоцї вел. зрабували салдати мішочок муки і богато паші. Сьвященика, місцевого пароха, зразу витали, поздоровляли, але і потім, дізнавши ся, що се Українець, обявляли йому своє "негодованіє".
В Тиличи на приходстві вимантили салдати від "їмостї" кілька корон.
В Криници на приходстві в часї, коли росийські офіцири ввічливо розговорювали з панночками, їх салдати непостережно закрались до горішних комнат і рабували, що могли — соки, конфітури і т. п.
В Злотськім не рабували, лише жалувались дуже перед місцевим парохом на переслїдуванє "православних русских в Ґалїції". Не споминаю про горівку, бо за нею всюди однаково бушували. Не вдоволяли ся відповідию, що нема, лише приказували: "водку давай — а то сам пасматрю!"
З Милика не хотїли салдати перепустити місцевого сьвященника на похорон до Жеґестова, але в кінци на інтервенцию мабуть салдата-академіка заявили: "ну, пусть ідьот!" Поза Милик Москалї не мали вжє відваги показатись. Незабаром в половинї грудня надійшло наше військо, яке очистило нашу околицю від Москалїв і позволило тутешному населеню свобіднїйше відотхнути.
В Милику ще, як і по инших селах, зрабували опущену коршму. Жаль лише, що подекуди необачне населенє брало від салдатів зрабовані річи. Тепер неосторожні покутують по арештах. Дістало ся до арештів і кількох селян зі збаламученого москвофілами села Лабівця за те, що вийшли до Москалїв до Лабови, і там з ними нїби-то як з давно очікуваними "братьми" привитались.
Села тутешні, особливо ті, що при гостинци, позбавлені майже цїлком коний, волів, подекути й коров, паші, соломи, та з неспокоєм глядять на близькі ярі роботи.
Надїють ся також люди, що дістануть яке зерно на засїв, тим більше, що видїл повітовий робить тут уже в тім напрямі стараня.
[Дїло]
06.03.1915