Росія без Нємцова

У вівторок, 3 березня, в Москві на Троєкуровському кладовищі поховали Бориса Нємцова. Тисячі людей прийшли попрощатися з одним з найславніших лідерів російської опозиції, якого невідомі нападники застрелили в самому центрі Москви пізно ввечері 27 лютого. Катафалк з його тілом люди проводжали під гучні оплески і вигуки «Росія буде вільною!». Може, й буде колись. Але коли? Чи спровокує смерть Нємцова бунтарські настрої в Росії?

Борис Нємцов був фактично «обличчям російської опозиції», як про нього написали у численних коментарях-некрологах у західних газетах. Він був і надією, хоч і дуже слабенькою, на те, що російське суспільство раніше чи пізніше схаменеться й спробує повернутися на шлях демократії.

Він однозначно був небезпечним для кремлівського режиму. Багато хто пророкував його смерть, він сам не раз казав, що Путін вже віддав наказ на його фізичну ліквідацію. Але ніхто не міг до кінця повірити, що це таки відбудеться насправді.

І тому світ шокувало вбивство Нємцова. Та ще й поблизу Кремля, та ще й у день, який Путін оголосив «Святом служб з проведення спецоперацій», приурочивши його до річниці початку захоплення російськими військовиками влади в Криму.

«Загибель Нємцова — це знак, наполегливий заклик до Заходу звернути увагу не тільки на війну Росії з Україною, а й на створювану Кремлем депресивну систему, яка хоче повчати і нас, систему, яка набуває дедалі войовничішого характеру і вимагає рабської покори від внутрішньої аудиторії», — написала у своєму коментарі до смерті політики ділова німецька газета Handelsblatt.

Світова спільнота вимагає від російської влади якнайшвидшого розслідування вбивства. Вимога ця доволі наївна, експерти, котрі давно стежать за розвитком справ у Росії, знають, що в кращому разі вдасться спіймати безпосередніх виконавців убивства, які нічого не знатимуть про замовника. Але найпевніше, що виконавці вже давно на тому світі.

То чи був замовником убивства Путін? Поплічники російського лідера вже почали активно, хоча й доволі кострубато, вигороджувати свого шефа. Звучали версії про «сакральне вбивство для дестабілізації ситуації в Росії», і їх відразу тиражували всі прокремлівські канали.

«Можна досить легко припустити, що, скажімо так, лихі політологи висловлюватимуть точку зору про те, що це (убивство Нємцова. — «Z») завдасть шкоди якомусь реноме Путіна і так далі, і тому подібне. Але в цьому випадку річ у тім, що, за всієї поваги до пам'яті Бориса Нємцова, в політичному плані він не становив якоїсь загрози, мається на увазі, зрозуміло, політичної, для чинного керівництва Росії і для Володимира Путіна. Якщо ми зіставимо рівень популярності, рейтинґи Путіна, уряду загалом і так далі, то загалом Борис Нємцов був трохи більше ніж середньостатистичний громадянин. І тому я був би схильний, напевно, повністю відкинути цю точку зору», — зазначив прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков у коментарі для журналістів.

Дотепно зіронізував у Фейсбуку з приводу слів кремлівського речника журналіст і блоґер з Латвії Володимир Ватмахтер: «Смішно й дико припустити, що Троцького вбили за наказом товариша Сталіна. Насамперед смерть Троцького ніяк не була вигідна товаришу Сталіну — жодної небезпеки цей колишній політик для товариша Сталіна не ніс. А по-друге: якби наші професійні чекісти захотіли вбити Троцького, то вони зробили б це чисто і непомітно, а не за допомогою льодоруба. Ті, що вбили Троцького в такий безглуздий і скандальний спосіб, явно хотіли заробити очки на гучній смерті непотрібного для них політика, ми знаємо, товариші, кому це вигідно. Й у відповідь на цю провокацію ми мусимо тісніше згуртуватися навколо товариша Сталіна».

Під час траурної ходи в Москві в неділю, 2 березня, більшість російських опозиційних політиків (і навіть навколокремлівських на кшталт Анатолія Чубайса) заявляли про непряму провину Путіна. Що, мовляв, створена ним у країні атмосфера аґресії й ненависті вбила Бориса Нємцова.

Безумовно, вони мали рацію. Але чи всю? Вже точно відомо, що напередодні свого вбивства Нємцов готував доповідь, у якій наводив неспростовні докази того, що російські кадрові військовики воюють на боці сепаратистів на сході України. Про цю доповідь згадував, зокрема, Ілля Яшин, нарікаючи, що вона вже ніколи не буде опублікованою, оскільки слідчі вилучили ноутбук Нємцова під час обшуку в його помешканні.

Але не тільки й не так це спричинилося до вбивства опозиційного політика. Доказів присутності російських військ на Донбасі розвідки Сполучених Штатів і багатьох країн Західної Європи зібрали вже стільки, що вистачило б, аби всю Росію посадити на лаву підсудних у Гаазі.   

Набагато більше важило для Путіна навіть не так усунути конкретно Нємцова, як через резонансне вбивство нагнати на російське суспільство ще більшого страху, а в свідомості західного — закріпити свій імідж свавільного політика, фактично політичного психопата, якому натиснути на «червону кнопку» й перетворити все на «ядерний попіл» — що два пальці об асфальт. Тобто версія про «сакральне вбивство» таки може мати рацію, але у зовсім іншій інтерпретації, ніж її дає Кремль.

На російському телебаченні ніби між іншим зробили паралель з убивством Кірова. Пригадали, як тоді, 1934 року, почалася нова хвиля репресій. В такий спосіб опозиційним політикам у Росії посилався чіткий меседж: тікайте з країни, а то вас призначать як не «черговим Нємцовим», то його «вбивцею».

І в цьому контексті важливо відокремлювати нинішню економічну слабкість Росії від здатності політичної влади контролювати процеси. З господарської погляду Росія в дуже скрутному становищі: низькі ціни на нафту, інфляція, падіння курсу рубля, втеча капіталів з країни, торговельне ембарго тощо, тощо, тощо. Водночас у суспільстві, зазомбованому засобами масової пропаґанди, замість зростання бунтарських настроїв панує прихильність до керівництва, ксенофобія, аґресивність щодо Заходу та України. Саме це й намагаються використати кремлівські зверхники, натякаючи на «український слід» у вбивстві Нємцова.

Тому надії на те, що смерть Бориса Нємцова може спричинити щось подібне на громадську непокору, треба полишити. Поки що у Росії всі протести і всі дії опозиції контролюються владою, а їхні вияви в масштабах країни мізерні.

Російська влада невпинно зміцнює сили безпеки й армію, знижуючи в такимй спосіб ризики для себе, принаймні всередині країни. Водночас не треба скидати з рахуби зовнішню реакцію. Для Заходу вбивство Нємцова може стати останньою краплею, яка, принаймні на ментальному рівні, змусить європейських та американських політиків задуматися про марність пошуку будь-яких точок дотику з російським лідером. Бо нема з ким. Прихильники ідеї умиротворення Росії втратили ще один тлустий козир.