«Дії, а також політика осіб, що підривають демократичні процеси та інститути в Україні, загрожують миру, безпеці, стабільності, суверенітету й територіальній цілісності України, спрямовані на участь у привласненні активів, а також дії і політика уряду Російської Федерації, у тому анексія Криму та застосування сили в Україні, й далі створюють надзвичайну загрозу для національної безпеки і зовнішньої політики США», — заявив Барак Обама і продовжив ухвалені у 2014 році санкції проти РФ ще на рік, до 6 березня 2016 року.
Російського «ведмедя» дії західного світу боляче ранять, однак йому наче повністю відмовив інстинкт самозбереження — він нападає далі.
Санкції США і Європейської Унії проти Росії, ухвалені в контексті кримських і донбаських подій, безумовно, протверезливо вплинули на Кремль, проте досі не стали тим стримувальним чинником, який міг би покласти край ескалації конфлікту. Головною вадою санкцій експерти вважають їхній запізнілий характер, Брюссель і Вашинґтон занадто довго зважуються на штрафні заходи, затягають з ними максимально довго, апелюючи до здорового глузду російських очільників, замість того щоб грати на випередження, превентивно.
Про втручання Росії в українські справи (йдеться про «жорстке» втручання з використанням диверсійних груп, перекиданням зброї, вербуванням терористів) західні спецслужби чудово знали ще за часів Євромайдану. Можемо припустити, що західні столиці навіть у конфіденційних комунікатах попереджали Москву, закликали її зупинитися. Зрозуміло, що російське керівництво, яке вже взяло чіткий курс на анексію української території, вдавало дурника, запевняло, що до жодних провокацій воно не причетне, а тому й зупиняти йому нема що.
Подібне «жорстке» втручання російських спецслужб відбувалося і щодо Грузії напередодні війни 2008 року. Тоді Захід теж виявив свою безпорадність. Все, що змогли зробити Брюссель і Вашинґтон, це порадити Тбілісі не піддаватися на провокації. Щоправда, вже під час серпневої грузинсько-російської війни Пентагон таки кинувся на допомогу союзнику і своїм флотом у Чорному морі дав зрозуміти Росії, що повної окупації Грузії він не дозволить.
Щось подібне ми спостерігали й рік тому з початком кримської кризи. Захід наполегливо рекомендував не піддаватися на провокації. Зрештою, ніхто тоді не міг і припустити, що у Європі в XXI столітті хтось наважиться на окупацію й анексію.
Проте, вже мавши за плечима грузинський досвід, західні демократії все ж вдалися до певних кроків, які мали б, на їхню думку, запобігти неґативному розвиткові подій у Криму. 28 лютого президент США Барак Обама виступив зі заявою з приводу ситуації в Україні та дій Росії. «Будь-яке порушення суверенітету України буде глибоко дестабілізуючим, що не відповідає інтересам ні України, ні Росії, ні Європи», — зазначив шеф Білого дому. Він запевнив, що США підтримують суверенітет, територіальну цілісність і демократичне майбутнє України.
З подібними заявами зі запевненням у підтримці територіальної цілісності України виступили й лідери Європейської Унії. Всі вони чи не щодня телефонували Володимиру Путіну, щоб з'ясувати, що відбувається й чого він прагне. А той далі грав вар'ята і вдавав, що сам нічого не розуміє.
Захід усвідомлював, що треба діяти, і то оперативно. Але виникала для нього складна дилема: як зупинити нахабного російського ведмедя і водночас не надто його розгнівати. Бо ґлобальна співпраця, бо боротьба зі світовим тероризмом, бо газ, бо мільярдні контракти, бо G8…
Саме вона, G8, стала першою жертвою розколу, що намітився. За таких обставин формат спілкування світових лідерів увісьмох за круглим столом втрачав будь-який сенс. «Велика сімка» спершу відмовилася від запрошення Путіна зібрати саміт G8 у червні 2014 року в Сочі. Згодом лідери найбагатших країн вирішили, що російському колезі треба дати час поміркувати над своєю поведінкою. Членство Росії в G8 призупинили, тобто фактично група припинила існувати. Тимчасово чи назавжди — поки що спрогнозувати не наважується ніхто.
А от перші, власне, санкції Захід ухвалив 6 березня 2014 року. Нагадаємо, що саме того дня на засіданні Верховної Ради Криму, зібраного під дулами «зелених чоловічків», ухвалили принципове рішення про вступ до складу Російської Федерації як суб'єкта і про проведення 16 березня загальнокримського референдуму, на який буде винесено питання про «возз'єднання Криму з Росією».
Брюссель зреагував досить оперативно, хоч і не дуже жорстко, враховуючи які наслідки може мати для архітектури європейської безпеки відкрита в Криму скринька Пандори. Рада ЄУ вирішила призупинити переговорний процес з Москвою щодо пом'якшення візового режиму. Також було вирішено заблокувати перемовини щодо нової угоди про партнерство. А головне — під санкції потрапила група російських та українських (тоді ще) можновладців, причетних до процесу відчуження Криму від України.
Це стало так званим «Першим етапом санкцій». Москву він не надто налякав. Бо хоч санкції спершу й спричинили падіння курсу рубля та обвали біржових індексів, утім досить скоро все повернулося на попередні позиції. Російські політики й урядовці навіть почали глузувати зі санкцій, називати їх «комариними укусами». Запрацював і антисанкційний пропаґандистський маховик. Налагоджено випуск футболок з написами на кшталт «Искандеры санкций не боятся», у російських містах відбулися акції протесту проти «втручання Заходу у внутрішні справи Росії», команду висміювати санкції було дано придворним гумористам (навіть «незалежних» кавеенщиків «нагнули» під цю затію) тощо.
Наступний етап санкцій почався після «референдуму» в Криму та леґітимізації Кремлем анексії півострова. Щодо нумерації етапів виникла певна плутанина: хтось назвав його «Першим-плюс», хтось «Другим».
Що було передбачено тим етапом? Передовсім розширення списку осіб, котрим заборонявся в’їзд до ЄУ, блокувалися рахунки в європейських банках. До осіб non grata зарахували, зокрема, Віктора Януковича і Віктора Медведчука. Під санкції потрапили й деякі російські банківські установи та промислові підприємства, що їх підозрювали у фінансуванні процесу окупації та анексії Криму. Аналогічні санкції запровадили Сполучені Штати, а за ними Австралія, Нова Зеландія і Канада.
На жаль, ці санкції теж не надто болісно вдарили по Кремлю. Далі ми спостерігали вихваляння російських очільників, що їм «не боляче», що «Європа сама загнеться від своїх санкцій» тощо. Але не довго залишалося ще їм тішитися. Бо навіть запроваджені «ніжні» санкції давали сиґнал інвесторам, що ситуація в Росії погіршуватиметься щодня. Почалося поступове виведення капіталів, яке до кінця року вже перевершило 100 мільярдів доларів. Багато західних фірм почали згортати співпрацю з російськими партнерами.
Утім перші відчутні для Кремля і близьких до нього олігархів санкції вдарили щойно після 17 липня 2014 року, коли поблизу Тореза збили малазійський авіалайнер Boeing-777 з 298 пасажирами на борту. Тут вже терпець Заходу увірвався. Наступного-таки дня Європейський інвестиційний банк, за рекомендацією Ради ЄУ, припинив нове фінансування проектів у Росії.
Це вже почався «Третій етап санкцій». Саме він був спрямований проти промислового і фінансового потенціалу Росії. І тут вже «іскандери» сміятися перестали.
25 липня Світовий банк почав згортати свої проекти в Росії. Далі санкції наростали як снігова куля. США майже синхронно з Європейською Унією запровадили штрафні заходи проти російського енергетичного та фінансового секторів, продукції військового та подвійного призначення.
Фінансові санкції означали обмеження для російських банків (включно з тими, що мають частку державної власності вище 50%) щодо їх виходу на кредитний ринок і використання фінансових інструментів з терміном дії понад 90 днів. Також російським держбанкам було заборонено випускати євробонди й акції на користь європейських власників. Такі самі обмеження стосуватимуться державних інститутів РФ, корпорацій та аґентств з часткою державної власності понад 50%.
У сфері енергетики санкції вдарили по нафтовому й газовому секторах. Ними було передбачено заборону експорту й реекспорту до Росії високотехнологічного обладнання в зазначених царинах. Під санкції потрапили такі бюджетоутворюючі корпорації, як «Роснафта» і «Новатек».
Не оминули увагою і підприємства російського оборонно-промислового комплексу. Зокрема, до чорного списку потрапили корпорації «Алмаз-Антей», «Іжмаш», концерн «Калашников», НВО «Базальт», «Уралвагонзавод» тощо.
Великою мірою було розширено і штрафний список російських чиновників, політиків та бізнесменів, котрі стали небажаними персонами на Заході. Йдеться передовсім про головних фінансистів Путіна, його найближче кремлівське оточення й кураторів проектів «крымнаш» і «новороссия».
Ще однією несподіваною «санкцією» для Росії стало стрімке падіння цін на нафту, яке теж почалося в другій половині липня минулого року. Це відразу позначилося на курсі російського рубля, який почав своє невпинне падіння.
До країн, що запровадили антиросійські санкції, долучилися Японія, Австралія, США, Швейцарія, Ізраїль та інші. Міжнародні експерти тоді поважно заговорили про можливість чи то бунтів, чи то державних переворотів у Росії, чи то її розвалу. У найлояльнішіх для Путіна прогнозах йому давали часу максимум до 2017 року. Тобто три роки він може ще поцарювати, якщо в Росії жодних катаклізмів не трапиться, якщо санкцій більше не посилюватимуть.
Що тимчасом відбувалося на донбаському полі бою? Збройні сили України звільняли від проросійських терористів чимраз більші території. Фактично за крок від звільнення опинилися такі індустріальні центри, як Горлівка, Макіївка, Торез. Українське військо вже стояло на підступах до Донецька і Луганська. Під його контролем перебував такий стратегічно важливий пункт, як Савур-Могила. Завершення війни до Дня Незалежності виглядало не таким вже й фантастичним.
Як діяла досі Росія? Навесні вона обмежувалася відрядженням на Донбас провокаторів ФСБ, вербувальників, інструкторів. З озброєнь донбаським бойовикам надходила лише стрілецька зброя, гранатомети й ПТУРСи.
Від червня на Донбас почали надходити панцеротехніка, машини радіолокаційної розвідки, системи ППО. Окрім інструкторів, відряджати через кордон почали й екіпажі, здатні цю техніку обслуговувати. Саме один з таких екіпажів і підбив згаданий вже Boeing-777.
У російському генштабі почали усвідомлювати, що цього вже замало, війна от-от закінчиться їхньою поразкою. І в серпні у Кремлі ухвалили принципове рішення висунути через кордон цілі тактично-штурмові батальйони. Через те ми незабаром отримали й Іловайськ, і Новоазовськ, і відступ від Луганського летовища, і початок героїчної епопеї оборони летовища в Донецьку.
Зрозуміло, що приховати нахабний перехід кордону цілими військовими підрозділами не можна було аж ніяк. У Москві мали б розуміти, що за це вона отримає нову порцію санкцій. Очевидно, там до них вже були готові чи, якщо «готові» — трохи не те слово, радше розуміли їх неминучість.
Наступний етап санкцій (його можна назвати «Третім-плюс» чи вже «Четвертим» — залежно від способу рахуби) почався 12 вересня. ЄУ і США знову ж таки синхронно запровадили нові санкції, якими заборонили організацію боргового фінансування для трьох російських паливно-енергетичних компаній — «Роснафти», «Транснафти» «Газпром нафти» — і торги облігаціями цих компаній з терміном обігу понад 30 днів та участь в організації випусків таких паперів. Також Америка і Європа обмежили позики для «Сбербанку», «ВТБ», «Газпромбанку», «ВЕБ» і «Россільхозбанку». Крім того, традиційно розширили чорний список осіб, відповідальних за війну на Донбасі.
Російську економіку почало нівроку лихоманити. Стало зрозумілим, що в бюджеті утвориться досить велика дірка, оскільки ніхто не передбачав, що ціна на нафту впаде зі 120 доларів аж до 50. До Росії не йшли жодні інвестиції, капітали й далі втікали з країни.
Міжнародні рейтинґові аґенцій поступово опустили аж до «сміттєвого» кредитні рейтинґи і самої Росії, і її банків, і найпотужніших корпорацій, і російських міст. Зрозуміло, що це стало ще однією підставою для втечі капіталів і зникнення бажання у закордонних інвесторів приходити в Росію.
Щомісяця в Росії фіксується кількавідсоткове зростання безробіття, підняття цін на всі товари, включно з товарами найпершої потреби, невпинне нарощення інфляційних процесів. Росіяни чимраз рідше вирушають у туристичні тури за кордон, в країні падають продажі автомобілів, паралізовано торгівлю нерухомістю.
Втім у Росії й досі існує достатній потенціал для підживлення ескалації воєнного конфлікту на Донбасі. Останні кілька років Росія вкладала у свій оборонний комплекс десятки мільярдів доларів, зароблених на експорті нафти й газу. Путін, попри стрімке зниження життєвого рівня росіян, й далі, згідно з останніми соціологічними дослідженнями, має підтримку 85% співвітчизників. Все це засвічує, що західні санкції досі не стали надійним стримувальним чинником.
Останнім часом у західних столицях обговорюється можливість відімкнення Росії від міжнародної платіжної системи SWIFT. Деякі експерти стверджують, що такий штрафний захід здатен «покласти» господарку Росії протягом місяця. Проте інші аналітики дивляться на це не так оптимістично. Як контрарґумент наводять Іран, який вже давно відрізаний від міжнародної платіжної системи.
Але між Росією та Іраном існує суттєва різниця. Навряд чи росіяни готові до такого самообмеження, як іранці, навряд чи економіка Росії, яка останні два десятиліття трималася на міжнародній торгівлі, так просто може переорієнтуватися на внутрішній ринок і автаркію.
Водночас на Заході щораз чіткіше починають усвідомлювати: самими санкціями і дипломатичними засобами війну на Донбасі не зупинити. «Західні лідери заявляють, що військового рішення конфлікту в Україні немає. Путін так не думає. Він продовжує аґресію, і за відсутності сильнішої підтримки Заходом української армії, надалі ми спостерігатимемо реалізацію нав'язаного Росією військового вирішення в Україні, як це вже сталося на частині території Грузії та Молдови», — стверджує переконаний друг України, американський сенатор-республіканців Джон Маккейн. І його слова переконують чимраз більше західних політиків.
04.03.2015