Малі міста виходять в Інтернет

До теле- та радіопрозорості сесій Верховної Ради ми давно і швидко звикли — як і до всього доброго. Запровадити медіа-прозорість також у місцевих радах дозволить онлайн-трансляція їхніх сесій. Піонером такої новації в Україні виступив, як то звикло буває, Львів.

 

Учасники проекту. В центрі Петро Лазарчук. Крайній ліворуч керівник ЗУРЦ Василь Полуйко

 

Навіщо це потрібно?

 

Петро Лазарчук має досвід депутатської діяльності — колись був депутатом міської ради Пустомит.

 

«Знаю, що в таких маленьких містечках, коли тебе ніхто не бачить, тільки депутати, ти можеш руку підняти за питання якесь таке "дискусійне", лобістське», — каже Петро.

 

Він є експертом проекту «Школа демократичних правил і процедур для місцевого самоврядування» і знає, як із цим боротися. «Коли буде якась публічність, там уже зовсім інша відповідальність. Ти вже будеш думати, що говорити, ти вже дурниць якихось не будеш ляпати, можливо. Ти будеш дуже добре думати, чи підняти за те питання руку, чи не підняти», — каже він, маючи на думці депутатів.

 

Конкурс

 

«Школа демократичних правил і процедур» — один із проектів Західноукраїнського Ресурсного Центру (ЗУРЦ) із центром у Львові. Саме львів'яни взялися за пілотне запровадження онлайн-трансляцій діяльності місцевого самоврядування по всій Україні.

 

Піонерів добирали через відкритий конкурс. Для цього розіслали повідомлення у понад 600 місцевих (міських і районних) рад країни. Передбачали, що виберуть по одній місцевій раді від кожного реґіону.

 

Міста були добрані за критерієм залюдненості — до 100 тисяч мешканців (це 95% від усіх міст України). Поза конкурсом зробили єдиний виняток для Маріуполя, який перевищує цей рівень. Тож від Донеччини мало бути дві делеґації (адже до Донбасу нині особлива увага). Забігаючи наперед — за підсумками конкурсу другою виявилася Слов'янська міська рада.

 

Кого вибрали?

 

Організатори побоювалися пасивної реакції, хвилювалися, що не набереться потрібне число охочих. Побоювання виявилася даремними — надійшли 74 заявки (понад 10% від загальної кількості потенційних відповідей). Це набагато більше, ніж чекали.

 

Щоправда, вже згадані маріупольці участі в програмі врешті-решт не взяли (не до того їм, мабуть, зараз). Так само нема представників Криму та Запорізької області. З Криму — зрозуміло чому, а з Запоріжжя — не зовсім. Просто не прийшло звідти жодної заявки на участь.

 

Натомість дві ради вибрали від Львівщини — Новороздільську міську та Жидачівську районну. Бо одна рада мала бути для решти пілотних найпілотнішою. Зрозуміло, що організатори-львів'яни знайшли таку в себе під боком (простіше з погляду логістики). Нею стала Жидачівська райрада. Перші експериментальні веб-камери встановили саме там.

 

У підсумку конкурсу до участі в програмі стали 24 місцеві (районні або міські) ради.

 

Цікаво, що «реакція з місць» виявила певну реґіональну нерівномірність. Найактивніше зреагувала Полтавщина, звідки заявки надіслали аж 7 місцевих рад. Далі активність розподілилася так: по 5 заявок — Житомирська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька області; по 4 — Вінницька, Дніпропетровська, Львівська, Сумська, Харківська, Хмельницька, Черкаська; по три — Закарпатська, Миколаївська, Чернігівська; по дві — Волинська, Донецька, Київська, Одеська, Херсонська. Найменшу активність виявили Івано-Франківщина, Кіровоградщина та Луганщина — по одній заявці. Хоча ні, був ще й нульовий рівень — уже згадане Запоріжжя.

 

Чому така низька активність Івано-Франківщини? Організатори самі здивовані. Кажуть, що в інших проектах ЗУРЦ ця область завжди найбільш активна, зазвичай надсилає заявок удвічі більше від інших.

 

Як добирали?

 

Конкурсна комісія зі 7 незалежних експертів (зокрема, представник львівського Комітету виборців України, депутати, не залучені до проекту, представники донорських організацій тощо) добирала майбутніх учасників проекту за 19 критеріями, сформульованими в анкетах. У них апліканти мали викласти свій досвід у справі прозорості та відкритості. Обов'язкова умова — наявність у місцевої ради власного сайту, додаткова — наявність сторінки у Фейсбуку. Важливим критерієм була наявність публікації в Інтернеті рішень відповідної ради, а також наявність на сайті ради зворотного зв'язку.

 

«Є три рівні зворотного зв'язку, — каже Соломія Саврук, яка опікувалася конкурсом. — Є сайти, де взагалі нема можливості зворотного звязку. Є сайти, де можна просто коментувати новини. Є кілька міських і районних рад, на сайтах яких є можливість писати e-mail'и міському голові, коментувати те чи інше рішення депутатів. Ми дізналися зі здивуванням, що навіть на сайті Львівської міської ради ця можливість зараз відключена, а на сайтах менших міст і районів ця можливість є».

 

Заявку на участь мали підписати міський голова, секретар ради та мінімум 4 депутати (серед них — голова реґламентної комісії), тобто люди, відповідальні за ухвалення відповідальних рішень. Що більше депутатських підписів було під заявкою, то більше балів отримувала відповідна рада на конкурсі.

 

Депутати вчаться

 

Вибравши до участі в проекті 24 ради, організатори вирішили не обмежувати спілкування з ними одним представником від кожної. Авторитету одого депутата, навіть дуже впливового, який відбув підготовчий курс з онлайн-трансляції, суто психологічно буде замало для решти колеґ, можуть виникнути непорозуміння на наступних стадіях впровадження. Тому для участі у львівському семінарі проекту «Школа демократичних правил і процедур для місцевого самоврядування» запросили по 5 депутатів від кожної ради. Їхній колективний голос буде вагомішим для депутатського загалу. А надто, якщо до делеґації входять керуючий справами ради та її секретар (як це було, наприклад, у делеґації Сватівської міської ради Луганської області). Тож у «Школі демократичних правил і процедур» наразі взяли участь 120 народних обранців з усієї України.

 

 

Представники проекту, які на тренінґах працювали з депутатами, кажуть, що не запитували про їхню партійність і фракційність. Дуже часто її приховують, зокрема ті, що зі Сходу. Серед їхніх побажань щодо провадження семінару часто було: «Тільки без політики».

 

«Трансляція сесії — це як би цукерка, яка людей аґітувала брати участь у проекті, — каже Петро Лазарчук. — У нас проект ширший — про демократичні правила і процедури. Щоби не було так, що голова сказав, і всі відповіли: «Так точно!»… Вони тут протягом цілого тижня проходили навчання. Були спікери, які розповідали їм про юридичні питання, маніпуляції (яким чином маніпулюють голосами людей), також проводили різні рольові ігри. Тобто, люди тренуються — як, наприклад, виступати, як викладати свою думку, яким чином побудувати реґламент, як проводити переговори».

 

«Є певні процедури, — розповідає експерт проекту. — Наприклад, повідомлення про порядок денний депутатів чи громадськості за 10 днів до початку сесії. Або затвердження протоколу минулої сесії. Наприклад, у парламенті Канади є така практика — вони не починають засідання, доки не затвердять протокол попереднього засідання. Тобто вони отримують його і дивляться, чи відповідає те, що є на папері, тому, що ми говорили минулого разу. Якщо ми погоджуємося, тоді ми йдемо далі».

 

І все ж, головне — онлайн-трансляція сесій.

 

«Ми хочемо налагодити онлайн-трансляцію їхніх сесій, щоби люди могли в Інтернеті на сторінці — чи їхній, чи будь-якій іншій — дивитися за тим, як хто голосує, хто що говорить, які пропозиції вносить», — каже Петро Лазарчук.

 

Як це працюватиме і скільки коштує

 

Згідно з угодами, підписаними між виконавцями проекту та місцевими радами, що беруть участь в експерименті, одні закуповують і встановлюють необхідне обладнання, інші, зі свого боку, мають закріпити у реґламентах обов'язкову онлайн-трансляцію своїх засідань. Йдеться щонайменше про трансляцію засідань сесій, але можуть бути й засідання постійних комісій, виконкому тощо. Деякі ради вже внесли зміни в реґламенти, але більшість — ще ні. Організатори не ставили їм вимогу ще до теперішніх тренінґів нормативно закріпити онлайн-трансляцію. Спочатку — відбути навчання (щоб ухвалювати це рішення свідомо). Але постачання необхідного для онлайн-трансляції обладнання — вже після ухвалення рішень.

 

Проектом передбачено встановити у сесійній залі кожної з «експериментальних» рад по дві веб-камери: одна спрямована просто в залу, друга — на трибуну. Плюс накопичувач і ліцензійне програмне забезпечення. Якщо котрась із рад ще не має озвучення, їй забезпечать і його.

 

Крім онлайн-трансляції, передбачено й архіви (найпевніше, їх розмістять на YouTube, де планують створити окремий канал). На сайтах місцевих рад буде кнопка або віконце для онлайн-трансляції. Звідси користувач може потрапити і на архів «радівських» записів на YouTube.

 

Під час тренінґу відбувся тестовий телеміст між Жидачевом і Львовом — пряме включення з районної ради (пробна трансляція). Заступниця голови ради просто під час сесії звернулася з привітанням до учасників львівського семінару. Щоправда, всеукраїнські депутати зреагували трохи несподівано — не втрималися від сміху. Вигляд напівпорожньої сесійної зали — видовище, мабуть, усім їм близьке та знайоме.

 

Веб-камери у решті «експериментальних» рад планують встановити десь під осінь.

 

Ціна питання? На цей момент — близько 2 тисяч доларів на одну раду пересічно.

 

Проект фінансує Фонд демократії ООН (ФДООН, UNDEF). Він створений на Світовому саміті 2005 року, почав функціонувати у квітні 2006-го. Це механізм надання субсидій для налагодження партнерських відносин між громадянським суспільством і ООН для заохочення демократії у всьому світі. Виконавець проекту — Західноукраїнський Ресурсний Центр.

 

Виклики проекту

 

Які виклики проекту? Головний виклик — склад місцевих рад може кардинально змінитися після 25 жовтня, дня виборів місцевого самоврядування.

 

«Ми сподіваємося, що більшість залишиться тих самих. Бо якщо хтось хоче бути відкритий і прозорий, то й виборці зреагують на це позитивно. Але якщо стануться зміни, то вже будемо діяти відповідно до тих умов, які будуть», — міркує Петро Лазарчук.

 

Зрештою, якщо котрась із громад передумає і відмовиться від онлайн-трансляції сесій, «Школа демократичних правил і процедур» після проведеного конкурсу має в резерві ради-«дублери» з більшості реґіонів.

 

Депутати Донбасу — «за»

 

Представники міських рад Донбасу, учасники «Школи демократичних правил і процедур», готові переконувати всіх, що прозорість у діяльності місцевого самоврядування є для них органічною потребою, а не вимушеною модною «фішкою».

 

«Ми досить проґресивні люди і прагнемо до проґресу… Ми прагнемо до використання цих досягнень. Як посланці своєї ради ось ми тут... Заперечення виникнуть тільки в тих людей, які хочуть щось приховати, але ж оскільки ми прагнемо прозорості, то щоби всі люди вміли демократично мислити, їм потрібно давати інформацію. Одна з цих інформацій буде — слідкувати за депутатами в сесійній залі. Щоби виборець не тільки мав уявлення, які рішення ми приймаємо, але також бачив процес, вся процедура відкрита — будь ласка. Для того — всі матеріали міської ради на сайті», — кажуть вони.

 

Учасники проекту за навчанням. Вдалині по центру Наталія Щедро

 

Прозорість у роботі рад дозволить також протистояти маніпуляціям у мас-медіях, які висвітлюють діяльність місцевого самоврядування.

 

«Найголовніше — буде менше в нас інформаційної цієї гри. Тому що вже є такі моменти, що різні канали по-різному транслюють те, що ми робимо на сесії», — каже депутат Слов'янської міської ради Наталія Щедро.

 

І ще один позитив у прозорій діяльності місцевих рад бачить слов'янська депутатка: «Ще є момент виховання. Ми всі бачимо нашу Верховну Раду і кажемо: вони там деруться, як вони себе ведуть? Ая-яй! І ми можемо знизу показати, як себе потрібно вести у різних ситуаціях».

 

«Думаю, що революція все ж таки вплинула на багатьох», — каже Петро Лазарчук.

 

Півтора року попереду

 

Проект офіційно закінчується 31 вересня 2016 року.

 

«Маємо випустити книжку, яка позбирала би успішні (надіємось) історії, що будуть у нас, — каже Петро Лазарчук. — Але не просто, що ось, встановили в такій-то раді трансляцію. А от, якась людина змогла скористатися в той чи інший спосіб. Ми би хотіли, щоби було прив'язано до реальних людей — не просто так написати: інстальовано камеру. Це ж нікому не цікаво».

 

Книжку заплановано випустити наприкінці проекту — приблизно влітку 2016 року. «Ще не маємо, про що писати», — усміхаються виконавці проекту.

 

«Найкраще, що може статися, — якщо великі міста теж захочуть встановити онлайн-трансляцію», — каже Соломія Саврук. Але Петро Лазарчук впевнений, що великі міста можуть її встановити самостійно, без допомоги цього проекту.

 

 

Світлини Соломії Саврук

 

 

27.02.2015