Сьогоднішня ніч проти 19 липня відзначилася історичною подією: політичне керівництво України вирішило запросити міжнародних миротворців у зону конфлікту. Це фактично радикальна зміна позицій Києва у цьому питанні. Аналогічно змінила свою позицію і Москва, але вже зі «за» на «проти».
З ініціативою запросити миротворців на Донбас виступив президент Петро Порошенко, мотивуючи це тим, що бойовики та Росія, яка їх підтримує, не виконають умов мінських домовленостей. «Я пропоную вам обговорити запрошення миротворчої місії ООН, яка буде діяти відповідно до мандату Радбезу ООН. Найкращий для нас формат – це поліцейська місія Євросоюзу», – заявив Порошенко. Запам'ятаймо останнє речення з цієї цитати про миротворців саме від Європейської Унії.
Порошенко на зустрічі з солдатами, що вийшли з Дебальцева. Саме після штурму міста оголошено про рішення запросити миротворців
Близько опівночі Рада національної безпеки і оборони України вшанувала пропозицію свого голови й таки проголосувала за те, щоб запросити міжнародних миротворців. «Було розглянуто питання та ухвалено рішення звернутися до ООН та ЄУ щодо розгортання на території України операцій з підтримання миру та безпеки», – повідомив секретар РНБО Олександр Турчинов за підсумками засідання Ради.
Знаменним у цій історії є те, що ще якийсь тиждень тому керівництво країни й слухати не бажало про запрошення сюди «блакитних шоломів». Пригадаймо, як прокоментував той-таки Порошенко ідею миротворчої місії, виступаючи 7 лютого на Мюнхенській конференції з безпеки.
«Зараз ми потребуємо не миротворчої операції, а перемир'я та відкликання іноземних військ. Але повірте, без іноземних військ і коли буде закрито міжнародновизнаний кордон країни, то мир і стабільність будуть справою кількох тижнів. Я це можу ґарантувати. І нам не будуть потрібні миротворці – просто закрийте кордони і відкличте війська», – підкреслив президент України.
Під той самий час Москва і керівництво самопроголошених «ДНР» і «ЛНР» в унісон кричали: давайте миротворців!
«Міжнародна практика, практика ООН засвідчує, що коли мова йде про тривалі або дуже гострі конфлікти, а у випадку України маємо і дуже гострий, і тривалий внутрішній конфлікт, миротворці необхідні, щоб сторони не мали спокуси відновити воєнні дії, особливо з урахуванням того, що в Києві досі сильна партія війни. Без миротворчих сил обійтися, мабуть, не вдасться», – переконував напередодні перемовин у Мінську голова комітету Держдуми Росії з міжнародних справ Олексій Пушков, якого вважають «позаштатним речником Путіна».
Російська техніка з маркуванням миротворчих сил РФ неподалік від кордону з Україною, серпень 2014-го
Не складно зрозуміти, чому Київ за жодних умов не бажав запрошувати міжнародних миротворців. Перед очима яскравий приклад зі спостерігачами від ОБСЄ, якими дуже вправно маніпулювали з Кремля. Спостерігачі не те що не бажали бачити введення російської військової техніки і вояків на територію України, вони досить тенденційно (переважно з проросійських позицій) підходили до розслідування кожного трагічного інциденту. Тож замість того, щоб допомагати залагодженню конфлікту, вони, навпаки, його роздмухували, підігруючи Москві.
Можна теж згадати миротворчі операції у Придністров'ї, Південній Осетії, Абхазії. Всюди Москві, використовуючи індиферентність західних партнерів, вдавалося накладати свою волохату лапу на ті місії. Врешті-решт все закінчувалося тим, що Росія просто леґалізовувала свою присутність й закріплялася в цих реґіонах на довгі роки. Викурити російських вояків звідти поки що нікому не вдавалося. Грузини спробували в серпні 2008 року, та ледве не втратили державність. Чи нам воно треба?
Але грець з нею, з тією Росією. Пригадаймо загалом місії «блакитних шоломів» у світі за останні півстоліття.
Як ми бачимо на прикладі африканських та інших конфліктів, ці сили малодієві (міжнародні миротворці. –« Z»). До того ж, щоб був задіяний механізм миротворчості, рішення зобов'язана ухвалити виключно Рада Безпеки ООН. Але організація не може прислати своїх "блакитних шоломів" самостійно. Це питання, яке узгоджується з урядами самих країн», – розповів постійний представник України в ООН Юрій Сергєєв.
Та й оперативність організації миротворчих місій дуже слабенька. Добре, якщо континґент сформується за півроку. Часом і до року доводиться чекати, коли вже й не залишиться кого захищати.
Російські «миротворці» в Грузії, 2008 рік
А головне: миротворчий континґент – це ґарантія замороження конфлікту. Тоді Києву надовго доведеться відмовитися від планів повибивати російські війська з донбаських земель. Прикладів успішної реінтеґрації територій із замороженими конфліктами після міжнародних миротворчих місій годі й пригадати.
Що ж такого змінилося за один тиждень, що Київ таки повірив у дієвість міжнародних миротворців? Дуже багато: пройшли перемовини в «нормандському форматі» в Мінську, а ще відбулися криваві бої за Дебальцеве і втрата Україною контролю над містом.
Де ґарантія, що Москва й надалі не наганятиме техніки і вояків-смертників так само, як це було під Дебальцевим. Танків і людей у них ще вистачає, так потроху навіть до Одеси можна дійти. Тому «живий щит» з миротворців Україні дуже би придався.
Але не це головне. Під час запеклих дебальцівських боїв Петро Порошенко активно спілкувався з «ґарантами» мінських угод – німецькою канцлеркою Анґелю Меркель та французьким президентом Франсуа Олландом. Спілкувався він, звісно, і з шефом Білого дому Бараком Обамою, але це вже інша історія.
Отже, можна з великою ймовірністю припустити, що під час телефонних розмов з Берліном і Парижем вирішили питання саме про миротворців з Європейської Унії. Вони набагато ефективніші за ООНівські «блакитні шоломи», як ми могли спостерігати на прикладі Косово та Боснії і Герцеговини. А головний їхній плюс – відсутність росіян і мінімізація впливу Кремля.
Миротворці ООН у Боснії та Герцеговині, 1993 рік
Тому й не дивно, що Росія відразу забила на сполох. Спершу голос подав постійний представник Росії при ООН Віталій Чуркін, який розкритикував рішення української влади запросити до країни міжнародний миротворчий континґент. На його переконання, заяви Києва про запрошення миротворців «ставлять під сумнів намір влади України виконувати мінські домовленості».
«12 лютого досягнуто мінських домовленостей. Згідно з цими домовленостями, в Донецькій і Луганській республіках будуть створюватися свої міліції. Спостереження за районом роз'єднання проводитиме ОБСЄ. Якщо тут же висуваються якісь інші схеми, то виникає питання про те, збираються виконувати мінські домовленості чи ні», – нарікав Чуркін.
Досить симптоматично, що Чуркіна як представника Росії в найвищій міжнародній організації зовсім не турбувало порушення умов припинення вогню з боку терористів «ДНР» і «ЛНР», але так його страшенно зачепила перспектива введення миротворців. Хоча ще зовсім недавно він сам з піною біля рота переконував у корисності міжнародної миротворчої місії в Україні.
За Чуркіним ганити миротворчі плани Києва кинулися й інші прокремлівські політики. Чому їм так не до шмиги стали розмови про миротворців, які вони ще зовсім недавно так захоплено провадили?
Чуркін на засіданні Радбезу ООН
Про непідконтрольність Кремлю ми вже згадували. Це – по-перше. По-друге, тому що російський Генштаб, як припускають військові аналітики і як засвідчують останні події, замислив вчинити останній, але потужний ривок у бік ще не окупованих українських територій. Московській вояччині треба поспішати, поки є ще гроші, поки суспільство не цілком втратило запал до новоросійської ідеї, поки українська армія ще не реформувалася й не озброїлася новітньою технікою.
По-третє, миротворці, як вже згадувалося, – це таки замороження конфлікту й встановлення чіткої лінії розмежування. Все, що опиниться по той бік лінії, що не контролюватиметься Києвом, не буде поставлне «на довольствіє» від українського бюджету. Про що недвозначно заявив прем'єр-міністр Арсеній Яценюк. А це аж ніяк не вкладається в плани Москви, яка вперто намагається повішати окуповану територію на шию українському платникові податків.
19.02.2015