Депутати Бундестаґу висунули бундесканцлерку Німеччини Анґелу Меркель на Нобелівську премію миру. В такий спосіб вони бажають вшанувати її заслуги у справі відновлення миру на сході України. Хоча сама німецька лідерка вважає, що до реального миру й спокою там ще далеко. Щобільше, вона не відкидає можливості відновлення кривавих боїв найближчим часом.
Висунути канцлерку на Нобелівську премію миру запропонували її однопартійці з Християнсько-демократичної спілки Зильвія Пантель і Карл-Ґеорґ Вельман. Як вони пояснили, підставою стали зусилля пані Меркель щодо вреґулювання української кризи.
«Те, що зробила Анґела Меркель разом з французьким президентом Франсуа Олландом, — колосальна праця. Якщо їхні зусилля увінчаються сталим перемир'ям, то присудження Нобелівської премії миру було б логічним кроком за такі досягнення», — зазначив у своєму виступі з трибуни Бундестаґу Карл-Ґеорґ Вельман, який є членом парламентського комітету зовнішньої політики, головою групи зі зв'язків з Україною, членом групи зі зв'язків з Росією. «Ми мусимо знайти рішення, за якого жодна зі сторін — ні Росія, ні Україна, ні Захід — не опиниться серед переможених», — наголосив він.
Хоча сама Меркель не висловлює надмірного оптимізму щодо результатів своїх вояжів до Києва, Москви і Мінська та перемовин у «норманському форматі». «Багато хто буде незадоволеним підписаною угодою, але це все, на що змогли погодитися президенти Росії і України. Ми маємо надії, але не плекаємо ілюзій», — застерегла вона.
Бо й справді, факти говорять про щось цілком інше. «Із початку режиму "припинення вогню" бойовики 112 разів атакували сили антитерористичної операції, 88 разів завдавали ударів по Дебальцевому та навколишніх селищах. Аналізуючи першу добу після початку перемир'я, можна стверджувати: незаконні збройні формування не дотримуються підписаних угод. З початку режиму "тиші" противник 31 раз застосовував реактивні системи залпового вогню, чотири рази — танки, 56 — артилерію та міномети», — повідомляв прес-центр АТО вранці 16 лютого.
Утім президент України Петро Порошенко не поспішає запроваджувати воєнний стан у країні. А це означає, що больового порогу не перейдено.
Якщо надія на мир все-таки справдиться і Нобелівський комітет вгонорує кандидатуру Анґели Меркель, то вона стане вже сьомим чинним головою держави, нагородженим престижною премією, за останню чверть століття. Від 1990 року лауреатами Нобелівської премії миру ставали президент СРСР Михайло Горбачов, президент ПАР Фредерік Віллем де Клерк, прем'єр Ізраїлю Іцхак Рабин, президент Південної Кореї Кім Де Чжун, президент США Барак Обама і президент Ліберії Еллен Джонсон-Серліф.
Зрештою, навіть без Нобелівської премії канцлерка Німеччини стала безперечним лідером Європи. Американські часописи Forbes і Time, які полюбляють складати різні списки впливовості осіб, кілька разів, починаючи з 2006 року, зараховували Меркель до найвпливовіших жінок світу. А від 2010 року вона вже очолювала ці списки.
Нещодавно газета The New York Times назвала канцлерку Німеччини «найвпливовішою фіґурою» Європи, відмовившись від, так би мовити, «гендерної характеристики». Цього тижня аналогічну тезу підтримала й британська газета The Guardian вже з огляду на її миротворчі зусилля для України.
«Анґела Меркель потягла за собою Франсуа Олланда, і вже разом вони доклали всіх дипломатичних зусиль, щоб зробити можливим закінчення війни в Україні. Це був мудрий крок, хоча переконати Олланда виявилося неважко, адже після атаки на Charlie Hebdo французький президент заново відкрив себе і повернувся на політичну сцену», — пише авторка матеріалу Франціска Ауґштайн.
Водночас в самій Україні далеко не всі захоплено сприймають Анґелу Меркель. Багато хто дивиться на неї з певною недовірою, дехто навіть обурено кидає на її адресу: «Danke, Frau Ribbentrop!».
Обурені намагаються в такий спосіб помститися канцлерці за недостатні зусилля для стримування Росії. Чи мають вони рацію? Лише частково, дуже частково. Справді, Німеччина могла б ще в березні й сама запровадити жорсткі санкції проти Росії, й змусити до цього всю Європейську Унію. Але з Берліна ми постійно чули слова про якусь «червону смугу», яку Москва мала б перейти. І «смуга» ця щоразу відсувалася.
З іншого боку, якби критики Меркель бодай приблизно уявляли, який тиск здійснюється на неї зусібіч — від політиків власної партії, від колеґ з коаліції, від німецького суспільства, від німецького й унійного бізнесу тощо-тощо-тощо, — то поставилися б до неї набагато поблажливіше.
16.02.2015