У Львові, дня 1 (13) лютого 1890.
Доповняючій вибір посла до ради державної з округа Бережани-Підгайцї-Рогатин скінчений. Рускій кандидат дістав ино 185 голосів, а польскій 301 голосів. Навіть коли-би рускому кандидатови дорахувати всї голоси неважні, числом 3, і голоси розстрілені, числом 36, то таки він мав би лише 224 голосів, отже о 77 менше від польского кандидата.
Сторонництво верховодяче тепер в краю може тріюмфувати. Оно пересадило чоловіка зовсїм незнаного, не відзначаючого ся анї спосібностями анї характером анї становиском анї маєтком анї родом анї повагою, нелюбленого навіть в своїй найблизшій окрестности — против предсїдателя клюбу руских послів, чоловіка широко звістного і навіть у противників поважаного.
Ми на некористний результат вибору були приготовані ще від попередного понедїлка, від дня, коли вела ся перша розмова п. намістника з д-ром Савчаком, від заборони справозданя посольского послови і членови видїлу краєвого д-ру Савчакови, від відкликаня відпустки посольскому кандидатові п. Романчукови. Тогди вже було ясно, що ужиють ся всякі міри і способи, щоби не допустити до вибору руского кандидата.
Тих мір і способів вичисляти тепер не будемо. Ми вже о них подавали вісти від півтора тиждня, а дальші донесеня з округа виборчого додадуть ще мабуть не одно нове і характеристичне. Зазначуємо лише, що зайшло тепер не одно таке, чого за цїлий час австрійскої конституції не було навіть в нашій Галичинї, зазнавшій зі всїх коронних країв найбільше практик на поли переводженя виборів.
Ми ще перед місяцем указували на важність теперішного вибору. Ми сказали, що сей вибір в очах краю, правительства і других народів Австрії буде мірилом нашої сили, нашого поступу, нашої дбалости о свою справу, що при теперішній ситуації в краю і в державі сей вибір мусить мати велике значѣнє а при теперішнім розстрою серед послів-Русинів в радї державній може мати важні наслїдки. Очевидно, що по неудалім виборі значінє єго для нас може бути тілько уємне а наслїдки зо внї тілько некористні.
Значінє і вага того вибору узнають ся загально, а по тім, що зайшло в остатних десятьох днях, майже цїла Австрія глядїла на него з увагою. Та й не Заремба то переміг Романчука, то перемогла звістна нинїшна система.
Характеристична річ, що п. Заремба в своїм повітї, де найбільше єсть знаний, в Підгайцях, дістав найменше голосів, а в обох других, де єго не знають, значно більше. Оно очевидно, що як би кандидатом польского комітету і правительства був хто-небудь, перше лїпше индівідуум, оно було би перейшло зовсїм з тою самою побідою.
Для Русинів австрійских той вибір має в сїй хвили тоту добру сторону, що розяснив відразу нашу ситуацію. Єсть уже зовсїм очевидно, що по угодї нїмецко-ческій нїякої угоди польско-рускої не буде; що правительство о нїякім залагодженю рускої справи не гадає; що Поляки, а именно верховодяче их сторонництво, вже з правительством порозуміли ся і мають своє становище в краю, именно супротив Русинів і на дальше забезпечене.
Однакож єсли тоті, що при сїм виборі віднесли побіду над Русинами, єсли верховодячі особи і сфери в краю і у Відни думають, що Русини результатом вибору пригнетені, зломані, то помиляють ся дуже грубо. В серцях Русинів володїють нині зовсїм іншіі чувства. Найлучші австрійскі патріоти межи ними дізнають глубокого жалю, що их політичні идеали затемнюють ся що-раз більше... Навіть найлагіднїйші дізнають огірченя, а навіть найпокірнїйші і найспокійнїйші розрухують ся. Програна битва виборча не тілько не зломить нас, але она викличе нову енергію, попхне до скоршого, ревнїйшого і успішнїйшого дїланя. "Ми не дамось — нас більше тут!" Що верховодяче польске сторонництво безвзглядно поступає против нас, се нам не дивне; до того ми від віків привикли. Не дивує нас також, що польске демократичне сторонництво, помимо голосів своєї праси, оказало ся безсильним. Але дивно нам, що межи австрійскими управителями держави не знайшов ся ще доси нїхто, котрий би хоть трохи перестудіював руску справу, котрий би потрафив духом обняти не лиш теперішну хвилю, але і дальшу будучність, а оком обняв би не лише так далеко, як власть єго сягає. Політик бистрійше глядячій і лучше застановляючій ся достеріг би скоро, що то, в чім люде короткоглядні видять лиш упокоренє Русинів, виходить на далеко більшу шкоду держави. Та, на жаль, не стало архикнязя Рудольфа, котрий видїв в нас ein altes Culturvolk, а не "нарід, стоячій на однім з найнизших ступенїв цивілізації", "суспільність теократичну", як то думає і голосить Czas і єго протектори...
[Дѣло]
13.02.1890