Галичина цього року житиме на 13 мільярдів гривень – саме у таку суму складаються затверджені бюджети трьох наших областей, без урахування кошторисів обласних центрів – Львова, Івано-Франківська та Тернополя. Бюджетний процес не був надто простим «завдяки» новаціям від Верховної Ради: зміни у законодавстві щодо децентралізації зумовили зміну джерел фінансування низки закладів медичної й освітньої сфери. Однак у реальності здійснені вже тепер наче відцентрові кроки призвели до ще більшого поглиблення залежності краю від Києва.
Арифметика «чортового числа»
Із майже 13 мільярдів гривень кошторису галицьких областей на цей рік понад половина припадає на Львівщину – 6,624 млрд. гривень доходів та видатків. Івано-Франківська область ухвалила бюджет з невеликим профіцитом – доходи у розмірі майже 3,617 мільярда, а видатки – понад 3,615 мільярда гривень. Найменший бюджет закономірно має найменша галицька область – Тернопільщина. Тут він злегка дефіцитний: доходи затверджено на рівні 2,727 млрд. грн, а видатки – майже 2, 729 млрд. грн.
Для початку «побавимося» трохи цифрами, щоби з'ясувати, чи рівномірно фінансується Галичина, яка частка бюджетного доходу припадає на великі міста, а яка на райони, і як це виглядає порівняно, наприклад, з Києвом і ще кількома навмання обраними містами України. Методика проста: річний дохід території ділимо на кількість мешканців (станом на початок минулого року). Отже, з усіх міст Галичини найкраще виглядає ситуація у Львові, де на душу населення припадає 5 тисяч 250 бюджетних гривень.
У Тернополі, натомість, ця сума становить 4 тисячі 915 грн. і найменше в Івано-Франківську – 4 тисячі 370 грн. Суттєво менше грошей виділяється обласним бюджетом на життя периферії. На одного мешканця Івано-Франківської області припадає 2 тисячі 615 грн., Львівської – 2 тис. 610 грн., Тернопільської – 2 тис. 550 грн.
Але розпачати нема чого, бо, до прикладу, Київська область не є багатшою: застосовуючи ту саму методику, виводимо суму 2 тисячі 400 грн. на одного мешканця наближених до столиці сіл, селищ та містечок. Інша річ сам Київ. Там на одного мешканця припадає 7 тисяч 700 грн. – найбільший показник у країні, і це виглядає цілком природно. У решті ж міст, віддалених від столиці, картина подібна до галицької. У Вінниці на душу населення припадає 4 тисячі 935 грн., в Одесі – 3 тисячі 550 грн., у Дніпропетровську – 5 тисяч 355 грн., Харкові – 4 тисяч 625 грн., а у близькому до нас Рівному – 4 тисячі 280 грн.
Тож ображеними нам чутися підстав немає. Тепер перейдемо до того, як приймався бюджет, які його цьогорічні особливості і як оцінюють київські бюджетні нововведення на місцях.
Соціалка – наше все
Львівська та Івано-Франківська обласні ради свої бюджети затвердили ще на початку січня, а от на Тернопільщині процес тривав трохи довше – кошторис області затвердили щойно два тижні тому (28 січня), і на це у тамтешніх депутатів пішло два дні.
Першого дня депутати із запалом кілька годин воювали за те, щоб ухвалити порядок денний. Зокрема, народні обранці на повну котушку використали можливість постояти біля мікрофонів, коли зайшла мова про те, щоб ухвалити звернення до керівництва держави щодо запровадження воєнного стану по всій Україні. Нагадування про потребу розглядати бюджет спровокували нову словесну колотнечу, відтак депутати не дійшли згоди й розійшлися. Наступного дня пристрасті трохи вляглися, і бюджет ухвалили.
Щодо структури видатків, то традиційно найбільша частка бюджетів припадає на так звану соціальну сферу – охорону здоров'я, освіту тощо. Не стали винятком і цьогорічні бюждети всіх трьох областей, ці видатки навіть зросли, зважаючи на те, що в кожній області ухвалено програми допомоги сім'ям вояків, які загинули в АТО, і на лікування поранених. Також депутати не забули про фінансування військовиків.
На охорону здоров'я у Львівській області передбачено 1,205 млрд. грн., освіту – 994 млн. грн., соціальний захист – 135 млн. грн. Також депутати Львівської облради зосередилися ще й на проблемі ремонту доріг. На це у бюджеті було передбачено 100 млн. грн., а зараз планують додати ще 50 млн. і закладають норму, щоб усі дороги були відрихтовані до осені. Зважаючи на прикрий стан доріг Львівщини та знецінення гривні, ця сума стане геть мізерною, якщо брати до уваги реальні потреби, але це все одно ліпше, ніж нічого. Щоправда, питання якості виконаних ремонтів й досі залишається відкритим.
У бюджеті Івано-Франківської області видатки на розвиток освіти становитимуть 570 мільйонів гривень, ще 596 мільйонів гривень передбачено на охорону здоров'я, майже 57 мільйонів – на культуру та мистецтво, а житлово-комунальне господарство області отримає 1 мільйон 300 тисяч.
Бюждет медичної галузі Тернопільської області ухвалено на рівні 465,9 млн. грн., освіта отримає 349 млн., а на культуру передбачено майже 50 млн. грн.
Сюрпризи децентралізації
Найбільше роботи було з бюджетними новаціями, затвердженими наприкінці року в Верховній Раді. Зокрема, йдеться про зміни відрахувань з податків на доходи фізичних осіб, з яких 25% забрали у державний бюджет, відтак обласні бюджети не дорахувалися 10% надходжень від цього податку. Замість цього реґіонам пообіцяли цільову субвенцію з держбюджету на утримання закладів медицини та освіти.
Для великих міст така норма дуже сприятлива, бо дозволяє заощадити чималі кошти і вкласти їх у ремонт інфраструктури. Однак що нижчий рівень бюджету, то меншою стає вигода і більшими проблеми.
Наприклад, Івано-Франківська обласна рада зі скрипом проголосувала за те, щоби взяти на себе фінансування понад двох десятків, коледжів та ПТУ, які раніше утримувалися з київських бюджетів. А за місяць після ухвалення обласного бюждету очільники сільських рад виступили з протестом, що не в змозі ухвалити місцеві головні фінансові документи за такого стану речей.
Про це було оголошено на нараді Івано-Франківського реґіонального відділення Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад. Сільські голови одностайно критикували законодавчі новації при формуванні місцевих бюджетів, зокрема брак реального механізму адміністрування податку з нерухомості й акцизу.
За їхніми даними, наразі тільки 15–20% дворів у селах мають акти на будинки нового зразка, де вказані всі будівлі і метраж, що є базою для оподаткування. А решта користуються актами зразка до 2000 року, у яких не вказано метраж, не внесені стайні й стодоли. Відтак постають питання: як і хто має міряти площі, як можна передбачити, скільки цього податку збереться в бюджет сільради?
Невдоволені війти низькими зарплатами (більшість сільських голів на Франківщині досі не отримали зарплатні за грудень минулого року) та скороченням штату сільрад, в яких здебільшого працюють «три з половиною працівники – голова, бухгалтер, землемір і півприбиральниці».
А на Львівщині під час затвердження бюджету області виникли певні непорозуміння щодо того, хто має фінансувати низку закладів.
«Де, наприклад, буде краще заслуженому танцювальному колективу "Верховина", який є в Дрогобичі і фінансується з обласного бюджету, а, виходячи з функціональних особливостей, мав би фінансуватися з міського бюджету? І дуже складно переконати, що Дрогобич, як і інші міста обласного підпорядкування та Львів, якраз виграють від бюджетної децентралізації», – розпачає голова бюджетної комісії Львівської обласної рад Ярослав Качмарик.
No money, no funny
На думку Ярослава Качмарика, децентралізація, про яку так багато говорили наприкінці минулого року, відбулася без передання реальних фінансових механізмів місцевій владі. А це означає, що замість децентралізації відбувається ще більше скупчення повноважень на рівні Києва, а відтак і посилення залежності реґіонів. Яскравим підтвердженням цієї тези можуть бути дії державного казначейства, яке не проплачує кошти за вже виконані роботи. Наприклад, у січні цього року депутати Львівської облради вирішили внести зміни до бюджету, і серед іншого майже 58 мільйонів гривень передбачено на погашення боргів за минулий рік, що виникли через дії казначейства.
«Якщо говорити про структури фінансової децентралізації, то якщо в попередньому році власні податкові надходження і збори складали в основному 17%, то цього року – лише 13,6%. Тобто ми говоримо про фінансову децентралізацію, а бачимо, що все навпаки. Цілу низку тих речей, які доволі ризиковані в надходженнях, віддано на місцевий рівень. А податок на доходи фізичних осіб, який завжди виконувався чи перевиконувався, переведено на загальнодержавний рівень», – розповів Ярослав Качмарик під час інтернет-відеомосту між Львовом і Донецьком на тему: «Децентралізація влади в умовах війни: львівський та донецький варіанти».
На його думку, передання на обласний рівень багатьох структур, які раніше утримувалися з держбюджету, без джерел такого фінансування може призвести до соціальних протестів.
«Якщо передадуть повноваження, але не дадуть грошей, то не буде результату. Для прикладу, коли передаються повноваження щодо фінансування тих чи інших бюджетних установ і закладів, а на це немає грошей, то це означає, що люди, які там працюють, з часом не будуть отримувати зарплати і, можливо, вийдуть на вулицю», – застерігає Ярослав Качмарик.
Треба зауважити, що бюджетний процес цього року має ще одну особливість: вже незабаром бюджети будуть змінювати. Принаймні у Львівській області – точно. Відтак можна сподіватися, що деякі помилки, зроблені у січні, вдасться виправити без зайвої шкоди як для людей, так і для областей загалом.
11.02.2015