Україна, безумовно, була центральним персонажем на 51-й Мюнхенській конференції з безпеки. Фактично всі головні дебати крутилися навколо неї і російської аґресії. Щоправда, вирішення питання надання збройної допомоги Києву зависло у повітрі. Але позитив полягає вже в тому, що його принаймні обговорюють на найвищому рівні. Отже, жевріє надія, що Мюнхен-38 не повториться.
Вісім років тому саме в Мюнхені пролунала зловісна промова президента Росії Володимира Путіна. Шеф Кремля уперше після Холодної війни гнівно звинувачував Захід, таврував ганьбою США і НАТО, погрожував російською військовою потугою. Обіцяв покласти край «монополярному світу».
Західні політики тоді сприйняли це як якесь непорозуміння, як дешевий блеф, як нарікання підлітка, який залякує батьків втечею з хати, якщо ті не куплять йому джинси. Тільки з позиції сьогодення стає зрозумілим, що тодішнє путінське кидання вогнем-блискавицею було не просто риторичним викликом Заходові. Російський лідер програмно сформулював засади, які наклали відбиток на зовнішню політику Росії наступних років — у Грузії, Молдові, а згодом у Криму й на сході України.
Цьогорічну, 51-шу, Мюнхенську конференцію можна було б назвати таким собі трагічним підбиттям підсумків конференції 2007 року, коли Захід не усвідомив усієї небезпеки нового аґресивного курсу Кремля. І головним підсумком була Україна.
Рік тому, коли в Києві сутички на вулиці Грушевського призвели до перших жертв, Україна була лише одним з питань у Мюнхені. Нині вона була першою і центральною темою порядку денного. Протистояння української армії та російських терористів на Донбасі, а також реальна загроза безпосередньої війни Росії та України відсунули всі інші конфлікти на задній план.
Як слушно зауважила бундесканцлерка Німеччини Анґела Меркель, «...Особливість цьогорічної конференції ще й у тому, що вона відбувається на тлі історичної події. Вперше за 70 років у Європі були насильно змінені кордони». Знаменно, що саме очільниця Німеччини звинувачувала Москву в аґресії. Парадоксально, що попри такі вбивчі заяви, Меркель залишається відданою прихильницею політики умиротворення Росії.
Хоча тут не все так просто, як багато кому здається. Німецькій лідерці треба враховувати дуже багато політичних, соціальних та економічних аспектів, визначити баланс, спрогнозувати можливі наслідки тощо. Це Путін (чи Порошенко) може собі дозволити кинути якусь непродуману фразу, а назавтра сказати щось цілком протилежне. Анґела такого собі дозволити не може — інша рейтинґова категорія. Вона може лише метафорично натякнути, і такі натяки були.
Історичною 51-шу конференцію можна назвати ще й тому, що взагалі вперше порушувалося питання про можливість надання Україні летальної зброї для відбиття російської аґресії. Більшість західних політиків виступали проти такої опції, але нарешті з'явилися й адепти протилежної думки.
Одним з активних прихильників озброєння української армії виступив голова Мюнхенській конференції з безпеки Вольфґан Ішінґер. «Так, постачання зброї супроводжується певним ризиком, що це загострить конфлікт, однак нічого не робити, заплющувати очі на ситуацію в Україні — ще більший ризик. Апетит розпалюється під час їжі. Хто може стати наступним після України?», — зазначив він в інтерв'ю для телеканалу ARD.
Коментуючи слова німецького міністра оборони Урсули фон дер Ляєн, що, мовляв, постачання зброї призведе до роздмухування пожежі війни, Ішінґер заявив, що таким роздмухуванням є, власне, постачання зброї через російсько-український кордон. «Ми надаємо підтримку Україні, виділяючи мільярди. Чому ми не можемо допомогти запобігти руйнуванню її території? Нам потрібна військова рівновага, аби взагалі уможливити перемовини. В цих умовах постачання зброї України має свій сенс», — пояснив свою позицію Вольфґан Ішінґер.
Загалом же дебати в готелі Bayerischer Hof чітко засвідчили, що старі рецепти вирішення конфлікту в Україні вже не працюють, а нових поки що немає. Підписана у вересні 2014 року Мінська угода про припинення вогню перетворилася на убогий папірець. От вже де справді підтвердилися слова Отто фон Бісмарка: «Угода з Росією не вартує паперу, на якому вона підписана». Це, зокрема, визнав генеральний секретар Організації з безпеки і співробітництва в Європі Ламберто Заньєр: «ОБСЄ стежить на сході України за дотриманням Мінських домовленостей і щодня фіксує порушення».
Раніше росіяни приїздили до Мюнхена з неймовірною пихою. Вони знали, що тут їх поважають, трохи побоюються, прагнуть з ними співпрацювати. Тепер ситуація докорінно змінилася. Так, страх перед Росією залишився, навіть зріс. Страх перед непередбачуваністю Москви, яка погрожує всьому світу великою війною. З одного боку, ці погрози виглядають як повний ідіотизм, а з іншого — хто її шаленців знає. Адже ще рік тому ніхто й подумати не міг, що буде Крим і Донбас.
Та цим разом росіяни наразилися на неприємну несподіванку. Пихатого міністра закордонних справ Сергія Лаврова привселюдно висміяли під час виступу в суботу. Ніхто вже не сприймав серйозно його заяви, що Росія не має стосунку до українського конфлікту.
А найбільше розвеселила публіку заява Лаврова про те, що об'єднання Німеччини 1990 року відбулося без референдуму, тимчасом як у Криму пройшов референдум. Тобто він хотів сказати, що кримська анексія була набагато леґітимнішою за поглинання НДР. Ця його заява була дуже необережним кроком. Вже через кілька хвилин місцева преса розродилася обурливими заявами про те, що Кремль ставить під сумнів існування німецької держави. Так Росія втратила ще як мінімум половину своїх Russlandversteher'ів.
Ці тенденції одразу ж вловила й Анґела Меркель. Під час свого понеділкового візиту до Вашинґтона й перемовин з американським президентом Бараком Обамою вона хоч і наголошувала на пріоритетності дипломатичного вирішення українського конфлікту, проте вже не наполягала на його безальтернативності.
Змінює своє ставлення до постачання летальної зброї в Україну й сам голова Білого дому, який після розмов з німецькою гостею заявив: «Якщо дипломатично конфлікт не буде вирішений, то ми будемо розглядати інші шляхи, і я попросив своїх експертів розглянути можливі шляхи надання Україні захисної зброї, але рішення ще не ухвалене».
І як засвідчують останні події, Путін підштовхує і Амерку, і Європу саме до того «іншого шляху».
10.02.2015