Існує невелика надія на інтеґрацію і співпрацю — якщо це сприйматиметься на користь ґлобальної еліти
Найскладніше економічне питання, яке стоїть перед нами, охоплює групу, яка заледве репрезентована на щорічному саміті в Давосі, — представників середнього класу промислових країн світу.
Для успіху промислових демократій немає нічого важливішого за постійне збільшення заробітної платні й рівня життя працюючих сімей — так завершує свій звіт комісія Inclusive Prosperity Commission (Інклюзивна комісії з питань добробуту), співголовами якої були я і Ед Болс.
Зосередившись на ґлобальних фінансах, геополітиці та моральному імперативі допомагати бідним у світі, ніхто не має забувати той факт, що без суттєвих змін у політиці ґлобальні перспективи середнього класу є, в кращому разі, вельми проблематичними.
Перше: зростання економіки, а це необхідна умова для збільшення доходів, загрожене привидом довгої стаґнації і дефляції. У США минулий рік був одним з років підйому процентних ставок з прискоренням зростання, періодом припинення кількісного полегшення, підходу, що ознаменувався жорсткішою монетарною політикою. У Японії знову почали зростати ціни. У Європі він мав принести продовження реформ і нормалізацію.
Справді, у США десятирічні ставки впали більш ніж на 100 базисних пунктів, бувши тільки вдвічі вищими як рік тому в Німеччині і Японії. У низці великих промислових країн короткотермінові процентні ставки є неґативними щодо кредитування уряду, що змушує платити за цей привілей. Такі низькі процентні ставки свідчать про хронічний надмір заощаджень над інвестиціями і ймовірне збереження умов неефективності монетарної політики в Європі і Японії, разом з можливим її повторним проявом у США. Майже всюди ринкові заходи призведуть до того, що протягом десяти років інфляція буде набагато нижча від цільової.
Світ великою мірою вичерпав можливості центробанкових імпровізацій як стратегій зростання. Нашу політику найменше мають цікавити надлишковий попит, інфляція, надмірне кредитування і потреба монетарного ущільнення. Центральним банкам, як і раніше, доведеться виконати свою частину роботи, але тепер настав час для узгоджених та суттєвих заходів, щоб збільшити і державні, і приватні інвестиції.
Друге: здатність наших економік підтримувати збільшення зростання і забезпечувати підвищення рівня життя не ґарантується поточним політичним курсом. Америку часто подають як модель, і, справді, за світовими стандартами її показники були сильними. Протягом п'яти останніх років США тішились зростанням на рівні близько 11 відсотків.
З того, як показують стандартні економічні розрахунки, близько 8 відсотків можна сприймати як циклічні — внаслідок зниження рівня безробіття. Залишається тільки 3 відсотки — протягом п'яти років — на зростання, зумовлене нарощенням потужності економіки. Навіть після одужання економіки у США частка безробітних чоловіків віком 25–54 років більша, ніж у Японії, Франції, Німеччині і Великій Британії.
Якщо не брати до уваги фактор попиту, то в Європі та Японії, де доросле населення старіє і його стає менше, а економічний динамізм спадає, перспективи росту гірші. Велика частка різкого зниження оцінки потенціалів промислово розвинених країн за останні сім років є наслідком рецесійних умов останніх років. В багатьох випадках стійке зростання є найкращою структурною політикою для просування майбутнього зростання, коли зростають інвестиції, працівники набувають досвіду і таке інше. Але багато чого ще треба зробити.
Третє: процвітання — якщо це має піти на користь середнього класу — мусить бути інклюзивним, а за теперішніх умов це зовсім не ґарантовано. Якщо б США мали такий розподіл доходів, як вони мали в 1979 році, нижні 80 відсотків населення мали б на $1трлн., чи на $11 тис. на сім'ю, більше. Верхній один відсоток населення — на $1трлн, або на $750 тис. на сім'ю, менше. Перспективи для підтримки міжнародної інтеґрації і співпраці будуть мізерними, якщо і надалі виглядатиме так, що вона веде до локальної дезінтеґрації, даючи користь мобільній світовій еліті.
Міжнародні спільні зусилля в економічній сфері мають зосередити свою увагу на іншому. Чималого проґресу досягнуто в торгівлі та інвестиціях. Меншого проґресу досягнуто у профілактиці падіння на дно, в оподаткуванні й реґулюванні. Тільки зі збільшенням рівня міжнародної співпраці буде можлива підтримка проґресивного оподаткування та адекватного нормативно-правового захисту. А більш відкрита ґлобальна економіка відбудеться тільки в тому разі, якщо звичайні громадяни побачать у ній вигоду.
Ці три проблеми — тривала стаґнація і дефляція, слабке базове економічне зростання і збільшення нерівності — є реальними. Але вони не є підґрунтям для фаталізму.
Досвід багатьох країн і багатьох епох засвідчує, що стійке зростання рівня життя середнього класу є досяжним. Але це вимагає, щоб еліти визнали його важливість і взяли на себе зобов'язання його досягти. Це мало б бути в центрі уваги цьогорічного Давосу.
Автор є професором університету Чарльза Еліота в Гарварді і колишнім міністром фінансів США
Lawrence Summers
It can be morning again for the world’s middle class
The Financial Times, 18.01.2015
Зреферував Михайло МИШКАЛО
27.01.2015