Головні черти европейскої ситуації політичної в минувшім році дадуть ся коротко зібрати в слїдуючі точки: енерґічне змаганє держав середної Европи удержати мир в Европі, загальне зброєнє, колонізаційні змаганя держав европейских в Африці і борба економічна в сполученю з численними страйками робітників на велику скалю.
І.
Интерес удержати мир в Европі лежав не лиш тим державам на серци, що спеціально для єго удержаня звязали ся в ліґу мира, але до того стреміли також і ті держави, котрі або ще не зовсїм були так приготовлені, щоби могли виступити сміло до отвертої війни або котрих внутрїшні обставини були того рода, що наказували им уладитись насамперед дома, заки зважать ся виступити з оружієм в руці. До тих держав належали передовсїм Россія і Франція. Воєнні зброєня обняли були не лиш більші держави, котрі вже в попередних роках стали були горячково лагодити ся до війни в переконаню, що до неї вже недалека пора, але також і всї поменші держави як Данію, Грецію, Бельґію, Болгарію а навіть і спокійну доси републіку швайцарску. Колоніяльні змаганя зазначили ся найбільше в Нїмеччинї, Италії і Анґлії а відтак в Португалії і Бельґії та в загальнім змаганю всїх приморских держав внести невільництво в Африці а виразом того змаганя була конференція в Бруксели, на котрій ухвалювали ся міри против торговлї невільниками. Борба економічна проявила ся була головно заводженєм мита охоронного в поодиноких державах, в депресії вальорів россійских в Нїмеччинї і напослїдок загальними страйками робітників всякого рода в різних сторонах Европи при чім показало ся, що акція страйкова веде ся в спільнім порозуміню робітників без взгляду на их національність.
Найхарактеристичнїйшою чертою европейскої політики в минувшім році були зїзди монархів. Цісар Вильгельм їздив до Анґлії, Италії, Греції і до Константинополя а відтак обїзджав ще нїмецкі двори в Дрезднї, Монахіюм і Штутґартї а в Берлинї гостив у себе короля Гумберта, цісаря Франц Іосифа і на послїдок царя Александра III. Від зїзду царя з цісарем нїмецким настало доперва загальне успокоєнє, бо рознеслась вість, що спільним змаганям нїмецкого цісаря і єго канцлера кн. Бісмарка удалось переконати царя о мирнім настрою Нїмеччини супротив Россії. Під конець 1889 р. відотхнула Европа свобіднїйше, бо по зїздах монархів рознеслась вість, що мир єсть для Европи на довшій час забезпечений, хоч деякі справи ще не зовсїм залагоджені. Справу болгарску н. пр. хоч найбільше небезпечну для европейского мира, уважено так, як би єї зовсїм не було. Ситуація в поодиноких державах европейских представляла ся в минувшім році так:
В Россії звертало правительство головну увагу на піднесенє воєнної сили держави. Реорґанізація армії, ставленє крїпостей і касарень для войска а відтак і безустанне розміщуванє россійского войска та переношенє полків з глубини Россії на західні границі, особливо же на границю австрійску, непокоїли вельми сусїдів; здавалося, Россія хоче конче войни. Були то однакож лиш міри конче потрїбні для держави, котра не має ще відповідних средств для скорої мобілізації. Справи болгарскої офіціяльна Россія не тикала, зато неофіціальна Россія і праса россійска не відступали від неї і все від часу до часу єї пригадували. Для поправи своїх фінансів війшла була Россія в звязь з Францією, що в Нїмеччинї викликало було велике невдоволенє і ще більшу борбу против россійских вальорів. Борба фінансова завбачала ся на послїдок тим, що Россія при помочи Франції поправила свої фінанси а Нїмеччина стратила в тій борбі яких 200 тисячів марок. Відношеня Россії до Австрії, хоч офиціяльно добрі, були все таки напружені, бо в Россії видїли добре, що Австрія станула на перешкодї россійским змаганям на Балканї. В міру того як ріс вплив Австрії в Болгарії, ширив ся вплив Россії в Сербії, особливо же по абдикації короля Милана. На балканьскім півострові мала Россія найпевнїйшого прихильника в Чорногорї і длятого то цар відзначив був кв. Чорногорского, назвавши єго одиноким щирим приятелем Россії. Ту дружбу Россії з Чорногорою укрїпило ще більше одруженє кн. Петра Николаєвича з кн. Миліцою а кн. Юрія Ляйхтенберґа з кн. Станою Чорногорскою. На всходї була ситуація для Россії трохи не користна. Хан афґаністаньскій заняв вороже становище супротив Россії і змусив єї там бути готовою до відпору якогось нападу. В Персії удалось було анґлійскому впливови ослабити вплив Россії. Була ще надїя, що Россія відзискає той вплив, коли шах перскій приїде до Россії. Тимчасом старала ся Россія укрїпити свою позицію в Бохарї і то їй зовсїм удало ся, коли приїхала депутація від бохарского хана до Петербурга з подякою за вибудованє закаспійскої зелїзниці.
У внутрї було правительство заняте важними реформами реакційними і асиміляцією прибалтійских провінцій. Проєкт гр. Толстого о земствах важив ся довго в госуд. совітї, але гр. Толстому не судило ся було єго перевести. Дня 8 мая помер Толстой, а доперва єго наслїдник Дурново заняв ся на приказ царя енерґічно переведенєм сего проєкту. В прибалтійских краях заведено минувшого року важні реформи в судівництві і школах, котрі мали зрівнати сі нїмецкі краї з другими сторонами в Россії. З внутрїшних справ Россіиї треба зазначити також і той рух революційний, якій вже від многих лїт проявляє ся в сїй державі. Викритє россійского товариства революційного в Швейцарії, дало причину до численних арештовань Россії, а треба і то запримітити, що через цілий минувшій рік доходили з Россії побіч вістей о руху воєннім, найбільше і вісти о якімсь руху революційнім о неудалих атентатах на царя, о викритях заговорів і тайних товариств і т. д.
Цар їздив минувшого року, як звичайно що року, до Копенгаґи, а вертаючи з відси поступив і до Берлина. Гостина царя в Берлинї випала майже несподївано, бо вже загально думали всї, що цар туди не поїде. Від гостини царя в Берлинї, змінили ся відносини Россії до Німеччини значно і настало загальне успокоєнє.
Нїмеччина звертала в минувшім році свою увагу найбільше на удержанє мира і добрих відносин зі всїми державами, але мимо того не обішло ся без деяких конфликтів як н. пр. з Америкою в cпpaвах самоаньских островів і з Швайцарією в справі аґента провокаційного Вольґемута. Розїздками по дворах пануючих князїв нїмецких, старав ся цісар Вильгельм укрїпити свою гогенцоллєрнску політику і зробити Нїмеччину сильною на случай конфлікту з заграницею. У внутрі вела ся завзята борба партійна, а серед робітників росло чим раз більше невдоволенє, котре на послїдок вибухло величезним страйком в Вестфалії, на Шлеску прускім і в більших містах Нїмеччини. Одною з найважнійших справ, залагоджених минувшого року в Нїмеччинї, було ухваленє закона о забезпеченю робітників на случай старости і нездібности до праці. В заграничній політиці нїмецкій заняли минувшого року найважнійше місце: гостина цісаря в Анґлії, зїзд царя з цісарем нїмецким в Берлинї і подорож цісаря до Греції і Константинополя. Нїмеччина позискала собі Анґлію не лиш для своїх справ колонізаційних, але також і на случай війни і укрїпила свій вплив на Всходї. Справа ко лоніяльна була для Нїмеччини минувшого року досить некористна в кількох колоніях в Африці вибухла була ворохобня, а вже найсильнїйше на санзибарскім побережу і Нїмеччина мусїла аж висилати туди своє войско. Доперва під сам конець минувшого року удало ся Нїмцям зловити проводиря санзибарских ворохобників Бушіра і єго повісити, але ворохобнї все таки ще не усмирено, хоч она тепер трохи ослабла.
Франція мала з початком 1889 р. найбільше клопоту з Булянжером, котрий з початком того року дійшов був до найвисшої точки свого значіня і в сїчню був вибраний до парляменту. Умірені републикане налякали ся того дуже і старали ся тепер виступати енерґічнїйше против булянжистів. В виду недалеких виборів до парляменту змінено реґулямін виборчій коли відтак на місце кабінету Фльокета на парляменту змінено реґулямін виборчій а коли відтак на місце кабінету Фльокета настав кабінет Тірарда розпочалась енерґічна і сміла борба против Булянжизму. Против ліґи патріотичної а відтак і против самого Булянжера виточено процес. Булянже, Рошфорт і Ділльон утекли вправдї до Бельгії а відтак до Анґлії, але их засуджено заочно. Світле поводженє вистави парискої зєднало Франції загальне поважанє і славу в цілій Европі, а загальні вибори в вересню, котрі випали в користь умірених републиканів, укріпили віру в спокійний розвій Франції і в єї марне становище серед держав европейских.
[Дѣло, 17.01.1890]
ІІ.
Для Анґлії минув 1889 р. досить спокійно. Анґлія не интересована безпосередно в спорних справах европейских стояла на боці і звертала лиш на тото свою увагу, щоби при всяких можливих змінах і комбінаціях забезпечити поводженє для своєї торговлї. Спори европейскі интересували єї лиш о стілько, о скілько они могли шкодити єї торговли. В самій Анґлії вела ся як і давнїйше борба партійна, борба консерватистів з лібералами, але не довела до нїяких важнїйших змін. Справа ирляндска не поступила в минувшім році також на перед, хоч кабінет Сальсберого заявляв по трохи охоту до єї залагодженя. Строге поступованє Бальфурта в Ирляндії викликало було там досить сильну опозицію; проявили ся були нові убійства аґрарні, але Анґлія ослабила той рух, арештуючи О'Брієна, проводиря Ирляндців в сїм руху. Більше щастя мав другій проводир Ирляндців, Парнель. В голоснім процесї Times-a против Парнеля, признав ся аґент тої ґазети Піґот зовсїм отверто до вини, а в наслїдок того згадана ґазета програла процес і мусїла заплатити кошти процесу в сумі 100.000 фунтів штерлінґів. Здаєсь, що властителї тої ґазети, щоби відомстити ся за програний процес, довели до того, що против Парвеля лагодить ся тепер новий процес о прелюбодїйство. Чим більше Парнель і Ґлядстон зискували собі прихильників, тим більше видїлось консервативне правительство спонуканим робити деякі уступства в користь Ирляндців і оно заповіло новий проєкт закона о викупнї землї в Ирляндії в користь чиншівників, але повної свободи не хоче дати Ирляндцям, бо — як то виразно заявив лорд Сальсбері, оно побоюєсь, що Ирляндія відзискавши повну свободу, готова получити ся з ворогами против Аґлії. За то постановило правительство розширити автономію Шкоції. Одною з найважнїйших справ внутрїшних в Анґлії було ухваленє величезного кредиту на збільшенє фльоти і на укрїпленє анґлійского побережа, а ухвала та викликала була величезну сензацію, позаяк єї брано в звязи з подїями в Европі і уважано за конечність випливаючу з можливости недалекої війни.
З другими державами була Анґлія в минувшім році в згодї, але то їй не перешкаджало интриґувати против Россії н. пр. в Персії і Туреччинї. Она сполучилась була по гостинї гр. Герберта Бісмарка в Лондонї до спільної акції з Нїмеччиною на всхідно-африканьскім побережу. Підчас гостини гр. Герберта Бісмарка обговорено мабуть також і приїзд нїмецкого цісаря, а по сїм приїздї наступила не лиш повна згода межи обома державами, але Анґлія зробила ще мабуть якусь надїю на преступленє до спільної акції на случай якоїсь війни в Европі, хоч — як то заявило правительство на интерпеляцію Лябушера в парляментї —-не обовязалась формально до нїчого і задержала собі зовсїм свобідну руку.
В колоніяльній політиці поступала Анґлія по давному; укрїпляла свої давні позиції, особливо звернула увагу на північну границю Индій від сторони Россії і загортала в Африці дальше, що лиш могла. В Єгиптї удало ся Анґлії укрїпити свою позицію а нове виступленє магдистів на полудневій граници Єгипту дало Анґлії добру нагоду доказати, що она не може ще відкликати свого войска з сего краю, бо спокій в нїм не досить ще забезпечений. Похід Стенсія до Еміна-паші відкрив для Анґлії нові ціли єї колоніяльних змагань, а спілка з Нїмеччиною і Италією лиш укрїпила єї позиції в Африці. Під конець минувшого року прийшло між Анґлією і Португалією до яскравого конфлікту, котрий на разї закінчив ся тим, що Портуґалія протестучи уступила Анґлії.
Ще на один важний епізод в внутрїшнім житю Анґлії з минувшого року треба звернути увагу а именно на величезні страйки робітників в Лондонї і других фабричних містах Анґлії. Страйки ті прибрали були так величезні розміри як ще нїколи, і дали гадку установленя мирових судів, котрі мали-би залагоджувати спір межи робітниками а властителями предприємств фабричних. Також і ліберали анґлійскі підхопили деякі точки з жадань робітників і приняли их в свою проґраму.
Зі всїх держав в Европі скористала в минувшім році може найбільше Италія. Єї значінє і повага зросли через тридержавний союз дуже значно і зробили з неї первостепенну державу. При помочи того союза виперла Италія досить значно вплив Франції на Середземнім мори і веде щасливо борбу з папою. Найбільшим здобутком єї з минувшого року єсть розширенє і укрїпленє своїх колоній в Африці в сусїдстві Абессинії. По смерти короля абессиньского Оганнеса в битві з дервішами під Метамнех порозуміла ся Италія з претендентом до абессиньского престола, королем Менеликом з Шої і розширила свої колонії від Массави аж до границь Абессинії і станула в безпосередні зношеня з сим краєм, бє для него гроші і веде з ним торговлю. Вже тепер можна сказати, що Италія запанує з часом в сїм богатім краю і загорне єго колись під свою безпосередну власть. Заключивши угоду з Абессинією, злучила Италія всї свої колонії на всхіднім побережу Африки в одну цілість і установила там цивільного ґубернатора, котрому придала раду прибочну зложену з трох членів. Против сеї колоніяльної політики лиш одна Россія робила в Европі малу опозицію.
Не так щастливою була Италія в своїх внутрїшних справах. В краю панувала нужда економічна і фінансова а невдоволенє в краю з економічної політики правительства було так велике, що Кріспі мусїв аж в своїй бесїдї в Палєрмі давати успокоюючі поясненя і обіцювати поправу краєвої господарки. В північній Италії настали були з початком минувшого року грізні розрухи аґрарні, а в Римі настав був також великій страйк робітників. Все то як і ворогованє опозиції склало ся разом на крізу в кабінетї, котру в мартї залагоджено тим, що до кабінету Кріспіого увійшли Сейсміт-Дада яко міністер фінансів і Джолітті обняв управу скарбу. Так доповнений кабінет успокоїв трохи край, але все таки ще не зовсїм. Правительство мусїло вести досить сильну борбу з републіканьскою партією, котра стремить до союза з Францією і з иррідентою, котрої змаганя вимірені против Австрії. Правительство порадило собі скоро з неприхильними елементами, знесло комітет для Тріденту і Трієсту та развязало кілька рад громадских, в котрих проявили ся були антімонархічні стремленя.
На послїдок треба ще згадати і про борбу Италії з Ватиканом, в котрій побіда була завсїгди по сторонї Италії. Парлямент ухвалюючи новий закон карний ухвалив в нїм також і строгі параґрафи против духовеньства, котрі мають обмежати єго вплив, а законом о добродїйних фонданціях обмежено ще більше вплив духовеньства. В сїй борбі против Ватикану находило правительство сильну поміч і в народа, а ювилейне торжество Джордана Бруна було найбільшою маніфестацією народу в користь правительства а против світскої власти папи. Против того всего не міг папа нїчого більше вдїяти як лиш протестувати, але всї ті протести не знайшли нїгде відгомону, позаяк найбільше впливові держави в Европі мусїли вже зі взгляду на свій власний интерес стояти по сторонї италіяньского правительства. Гостина короля Гумберта в Берлинї а відтак двократний приїзд нїмецкого цісаря до Монци були найлїпшим доказом, що за-для претенсії Ватикану не хоче нїхто зривати добрих відносин з Квіріналом.
В Бельґії зазначив ся минувшій рік слїдуючими подїями: величезними страйками робітників в копальнях вугля; процесом політичним в Монс против 28 соціялістів, котрого епілоґом був опісля процес агента провокаційного Пурбего; борбою лібералів з клерикальним правительством, котрої головною ознакою був вибір ліберала Янзона і напослїдок бруксельскою конференцією в справі знесеня торговлї невільниками. Яко держава неутральна не брала Бельгія нїякої участи в межинародних спорах, але з другої сторони і не позабула на укрїпленє краю і на збільшенє єго воєнної сили, хоч фактично нїчого важнїйшого в сїм напрямі ще не перевела.
Подібно як Бельгія держала ся і Испанія зовсїм неутрально в справах більшого значіня европейского і була занята переважно своїми домашними справами. Важнїйші подїї з минувшого року в Испанії були: конфлікт з Марокком, котрий довів був аж до збройного виступленя Испанії; приїзд англійскої королевої до Сан Себастіяно; гостина архикн. Альбрехта в Мадритї, котра дала була причину до поголоски, що гостина та має на ціли приєднати Испанію для тридержавного союза, а під сам конець минувшого року димісія кабінету Саґасти і недуга молодого короля. Також мав збільшити ся в минувшім році рух републиканьскій, хоч републикане не показали була більшої явної акції.
Подібно стояли справи і Португалії. І тут не було слїдно більшої акції політичної. По смерти короля Людвика І. вступив на престол Дом Карльос і ледви, що обняв правительство, як з Бразилії наспіла вість о перемінї цісарства на републику і о прогнаню цесаря Дом Педра; Вість та піднесла і в Портуґалії републиканьску идею. Найновійшій конфликт Портуґалії з Испанією за для посїлостей в полуднево-всхідній Африці звернув на Портуґалію увагу цілої Европи.
На балканьскім півострові було минувшого року значно спокійнїйше як давнїйшими роками; одна лиш абдикація короля Милана в Сербії і ворохобня в Греції занепокоїли були Европу на хвилю, впрочім все ишло досить на руку мирним змаганям держав середної Европи. Туречина анї на хвилю не покинула своєї пасивної ролї навіть в такій справі як ворохобня на Кретї. При тім було і то характеристичним, що Порта старалася всїм догодити, але як звичайно, на свій лад, так, щоби здавало ся, що она щось робить і щоби нїчиго не зробила. Побіч всяких инших клопотів прибув їй ще і новий з Вірменами. Порта принялась залагодити сю справу. Проводиреви Курдів, що страшно знущав ся над Вірменами зроблено вправдї процес, але єгo увільнено, бо нїби то не було достаточно доказів на єгo злочиньства. Порта постановила також заняти ся реформою судівництва в Вірменії, але і знов заповіла, що та реформа мусить відбувати ся лиш постепенно, щоби не зразити магометан в Вірменії. Порта готова була навіть приступити до акції против торговлї новільниками, але зажадала, щоби Туркам вільно було купувати невільників, особливо же молоді невільниці, Черкески! Сих кілька примірів характеризує достаточно поступованє Туреччини. Она, як той розбиток на мори, що виратував ся на маленьке човенце і що хвиля важить ся на нїм в иншу сторону з перестраху, щоби не впасти в воду, балянсувала минувшого року серед різнородних впливів держав Европейских. Доперва гостина нїмсцкого цісаря в Константинополи надала Туреччинї трохи більше відваги, бо дїйстно піднесла єї значінє на Всходї. Ворохобню на Кретї залагодила Туреччина з порадою держав европейских тим, що змінила на острові ген.-губернатора, обіцяла розширити автономію острова і дати амнестію ворохобникам. Але і сих обіцянок не додержала Туреччина вповнї, бо тепер надходять знов вісти з Крети о нових ознаках ворохобнї.
Ситуація в Сербії змінилась була минувшого року основно. Зміна конституції, абдикація короля Милана, єго спір з женою, усуненє партії Ґарашанина, напредняків, зірванє угоди зелїзничої з француским товариством, виступленє против впливу Австрії, приїзд митроп. Михаїла і королевої Наталії до Білграду, навязанє дружнїйших відносин з Россією і Чорногорою і велико-сербскі аспірації характеризують достаточно змаганя Сербії до сполученя цілого сербского народу, котрі в минувшім році найбільше були проявили ся.
В Болгарії укрїпив ся був в минувшім році стан рїчей дуже значно а до того причинились були немало похвали, яких дізнало болгарске правительство від Австрії і Анґлії. Болгарія непризнана самостійною державою поступала в минувшім році зовсїм як держава независима. Она затягнула позичку в Австрії, закупила нові карабіни Манліхера і заключила з Англією угоду торговельну. Кн. Фердинандь їздив навіть за границю, щоби дати доказ, як значно скрїпилося внутрішне положенє в Болгарії. З внутрїшних справ болгарских треба зазначити: ухваленє проєктів будови нових зелізниц реорганізацію армії і нове узброєнє войска, закон зносячій право вибору духовеньства, залагодженє спору з синодом і ширенє просвіти через закладанє нових шкіл. Про відносини Болгарії до держав европейских годї що говорити, бо она займає все ще виїмкове становище.
В Румунії зазначив ся минувшій рік борбами партійними і аж трикратною зміною кабінету. Румуньскій престол дістав в минувшім році наслїдника престола в особі кн. Фердинанда Гогенцоллєрнского, що не конче вдоволило Россію. Політика Румунії важилась все межи впливом Россії а держав західної Европи, але по при то дбала Румунія і о укрїпленє краю.
Для Чорногори записав ся минувшій рік досить сумно, бо в краю настали були страшний голод а нужда така що много Чорногорців мусїли переселити ся до Сербії. За то князь Чорногорскій зробив добрий интерес, віддав аж дві доньки і посвоячив ся з могучою родиною пануючого в Россії царского двору.
Ото суть коротко зібрані дані з ситуації політичної держав европейских в минувшім році, на підставі котрих розвиваєсь тепер дальша політика.
[Дѣло, 20.01.1890]
20.01.1890