Вони жили в Польщі, відвідували костели і навчалися у римо-католицькій семінарії. Та все це не стало на перешкоді українським студентам брати участь у діяльності підпільної Греко-Католицької Церкви, яку всіма силами підтримували серед переселенців священики та чернецтво з України. Саме звідти бере початок відоме сьогодні в Україні і за її межами видавництво «Свічадо», а тоді – перша ластівка української релігійної літератури в Польщі.
«Свічадо» означає свічник і дзеркало, яке відбиває світло, що є символом правди і самого Бога»
Перший номер підпільного самвидаву «Свічадо» нагадував, що з проведенням насильницької акції «Вісла» з березня до червня 1947 року на території Польщі перестала існувати Українська Греко-Католицька Церква. Сотні людей, серед них і душпастирів, були вивезені в концтабір у Явожно. Серед поодиноких священиків, яким удалося цього уникнути, був о. Ріпецький. Він таємно відправляв у шкільному приміщенні у Хшанові, і на ці укриті Служби Божі з’їжджалися українці з усієї Польщі. На волі залишався також о. Василь Гриник, і через рік після репресій він відправив у Новому Дворі першу «співану» Літургію. У 1954 році його засуджено на два роки. Лише у 1957-му для українських вірних повіяло свободою: вони підпадають під протекцію примаса Польщі Стефана Вишинського, а той призначає звільненого отця В.Гриника генеральним вікарієм і дає дозвіл служити Літургію в римо-католицьких храмах. Відтак були засновані 10 українських парафій.
У 1977 році Українська Греко-Католицька Церква на території Польщі налічувала 8 семінаристів, близько 40 священиків, з яких лише шестеро мали менше за 60 років, а також для вірних працювали сестри-василіянки, сестри-йосифітки, сестри-служебниці, отці-василіяни. Отець-мітрат Василь Гриник отримав згоду на те, щоб українські семінаристи могли навчатися у Люблінській семінарії, яка була філією католицького університету. Першим семінаристом був Ярослав Мацеглян, який зараз є ієромонахом студійського уставу у Львові. На початку Українська Церква мала одного-двох семінаристів, а вже у 1979-му їх було дванадцять! «Коли я підійшов під семінарію, на фірті сидів поляк і запитав мене: хто я, чи здалеку? Я відповів, що греко-католик, коріння моє – українське; а коли він почув, що нас набрали 12, то ледь з крісла не впав – здивувався, що нас взагалі так багато є. Наш курс був найчисельніший в історії вишу. Наступного року прийшло шестеро», – розповідає тодішній студент Люблінської семінарії Богдан Трояновський.
Згодом, українські семінаристи здобули більшу автономію: їм відвели каплицю, де відбувалися богослужіння у візантійському обряді, вони мали додаткові заняття українською мовою, а також отримали свого префекта. Серед тих студентів було декілька, які висвятилися на священиків і нині служать в Україні, як-от колишній ректор Львівської духовної семінарії, а нині ректор Українського Католицького Університету о. Богдан Прах. Богдан Трояновський після трьох років семінарії студіював психологію та богослов’я. Разом із друзями вони 1987 року почали видавати перший релігійний часопис для українців, який отримав назву «Свічадо», що означало свічник і дзеркало, яке відбиває світло, що є символом правди і самого Бога.
«Перший номер "Свічадо" був виданий підпільно, але я офіційно підписувався під ним, тому Служба безпеки Польщі цікавилася мною»
Разом із здвигом молоді, був відчутний і процес відродження церковних богослужінь. Зі слів Богдана Трояновського, костел відігравав потужну роль в громадському житті поляків, і його авторитет був таким сильним, що комуністи побоювалися мати з ним справу. Коли примас Польщі Стефан Вишинський дозволив українцям служити в костелах свої богослужіння, Греко-Католицька Церква отримала вагомий захист. Але не завжди поляки доброзичливо приймали у своїх храмах «гостей», часом виникали конфлікти серед самих священиків.
Коли помер генеральний вікарій о. Василь Гриник, на його місце прийшов о. Дзюбина, згодом УГКЦ домоглася автономії, своїх єпископів – і далі розвивалася. У селі Остребардо на півночі Польщі, під кордоном з Росією, де народився і був охрещений Богдан Трояновський, римо-католицької громади не було, тому туди навідувалися греко-католицькі священики й обслуговували вірних УГКЦ. Серед інших, парохом у тому селі був отець Юліян Ґбур, який по переїзді в Україну став першим єпископом Стрийської єпархії. «Коли я закінчив середню школу, то думав податися на навчання в римо-католицьку семінарію, а отець Юліян намовив мене вступати в Люблін, де наші хлопці могли навчатися і мати практику в східному обряді, – розповів Богдан Трояновський. – Згодом ми з однокурсниками не раз під час канікул приїжджали до отця Ґбура на чай, він завжди нас підтримував. То був один із тих священиків, які і Літургію служили, і роботи не цуралися. Ми часто могли застати його на риштуваннях церкви, коли він обдирав штукатурку, бо нашій греко-католицькій парафії тоді віддали порожній німецький храм».
Перший номер «Свічада» Богдана Трояновського й Івана Добощака був зовсім скромним за своїм дизайном. Всього на території Польщі вийшло 8 номерів. Теми були різні – зокрема про те, що відбувалося в житті Церкви, хроніка важливих подій, статті з історії Церкви, педагогіки. «Ми вже мали тоді статті авторів з України, наприклад, Ірини Калинець. Підшуковували щось цікаве із самвидаву, хотіли розповісти про щось, що для українців Польщі мало би бути важливим: збирали матеріали, і тоді, коли щось назбиралося, опрацьовували, макетували і видавали. Фотографій як таких не було, бо використовували для друку примітивну техніку, але інколи з’являлася якась графіка», – розповів Богдан Трояновський. Вже в першому номері «Свічада» редактори зазначили: «…видаємо у Ваші руки перший номер «Свічадо». Не без побоювань, бо яку ж у цей скрутний час можна дати запоруку, що появиться номер другий, третій і наступний, що їх рівень відповідатиме читачеві, що не виростуть внутрішні або зовнішні перепони. Протягом останніх років ситуація часто міняється, творяться більш або менш сприятливі умовини для різного роду діяльності, тому все, що плануємо, носить у собі знамено сьогоднішнього дня і в майбутності може у великій мірі змінитися». Зі слів Богдана Трояновського, радикальна українська молодь, яка пройшла школу в Любліні, прагнула робити щось для свого народу. З політичної точки зору журнал не становив загрози, хоч його й видавали підпільно. «Я офіційно підписувався під ним, тому, якщо хтось хотів, міг нас знайти без проблем. І я знаю, що Служба безпеки Польщі цікавилася мною, бо приходили інші студенти і казали: «Знаєш, мене викликали і запитували про тебе». Однак ні переслідувань, ні арештів ми не зазнали», – зазначив Богдан Трояновський.
«Коли я вперше приїхав в Україну, тут користувалися застарілою літературою. Згодом ми вирішили – треба видавати не в Польщі, а тут»
Знайомство ініціаторів «Свічада» з Україною відбувалося в кілька етапів: спершу вони відвідали радянську, а відтак і пострадянську країну. Опісля Богдан Трояновський мав поїздку до Риму, де передав для Верховного Архиєпископа Мирослава Івана Любачівського інформацію про Церкву в Україні. «Я побачив, що Церква була дуже жива, динамічна, але бракувало трохи знань, інформації, книжок, літератури. Підручники були вже застарілі, видані ще до ІІ Ватиканського собору, а відтоді багато чого змінилося у навчанні і розумінні Церкви. Ми з товаришами почали потроху перевозити в Україну брошури й книги. Потім я зрозумів, що маю богословську освіту, а тут дуже бракує таких спеціалістів, мене запрошували поділитися своїми знаннями на різних зустрічах. Відтак я почав викладати у духовній семінарії та Богословській Академії», – пригадує Богдан Трояновський.
В Україні налагодилося й особисте життя редактора «Свічада», тож невдовзі він назовсім залишив Польщу, забравши зі собою своє дітище – релігійний часопис. Спершу Богдан Трояновський працював у видавничому відділі Львівської архиєпархії, у канцелярії, аж потребу у справжньому видавництві християнської літератури побачив ігумен отців-студитів у Львові – ієромонах Севастіян Дмитрух. Він запросив Трояновського засновувати видавництво при монастирі. У монастирських приміщеннях Свято-Іванівської Лаври у Львові «Свічадо» функціонує з 1992 року.
19.01.2015