на сценї руско-народного театру в Галичинї.
По довгих, бо майже цілорічних приготовленях виставив рускій народний театр на дни 4 н. ст. сїчня с. р. в Станиславові оперу М. Лисенка "Різдвяна Ніч", виставленя того твору на сценї нашого театру становить безперечно епохальну хвилю в єго розвитку; спромагаючись виставати й импонуючій твір знаменитого україньского композитора, станув наш театр на висотї своєї артистичної задачі і дав гарне свідоцтво добірности своїх артистичних сил і свого патріотизму.
"Різдвяна Ніч" М. Лисенка єсть то опера трактована на високу скалю. Композитор зложив в нїй доказ великого таланту і недорівнаного артистичного образованя штуки, котра зробила єго одним з перворядних майстрів Европи. "Різдвяна Ніч" є доси найбільшим і найкрасшим творам Лисенка, котрий заповнив він таким мистецтвом музикальної краси, що стає она справдїшним артистичним бенкетом для писателя, а яко народна опера пориває серце рідними мотивами, підносить душу знаменитою стійностію музикальною.
Сюжет до опери взятий з звістної повісти Гоголя "Ніч перед Рождеством"; на тему тої повісти уложив лібретто знаний україньскій писатель Мих. Cтарицкій. Опера складаєсь з 4 актів, а 5 відмін. Розпочинаєсь она увертюрою, уложеною в непреривній цілости з мотивів опери. Увертура зачинаєсь интродукцією IV. акту і по кількох тактах впадає в мотив тужачої Оксани: "Упустила голубонька, вже не піймаю", — відтак переходить всї значнїйші моменти опери, а нагадуючи вкінци мотиви коляди: "Ой радуйся земле — син Божій народився", кінчиться финальним Vivace.
Першій акт складаєсь з двох відслон. Він розпочинаєсь коротким речитативом, розмовою Чуба з Головою, а за тим слїдує велика вступна арія Оксани, нагадуюча в одній своїй части мотив народної пісни: "Ой Гандзю милостива", в дальшій части спливаєсь речитатив Оксани на сценї з хором колядників: "Славен єси" за сценою, а відтак починаєсь дуже гарний дует Оксани з входячим Вакулою: "Дівчино серденько". Наступаюча опісля сольова арія Вакули належить до найкрасших місць в оперї, а веселий і в дуже живім темпі держаний хор кінчить першу відслону. Друга відслона представляє повний житя і поетичної краси образ коляди на селї в ніч Різдва. Серед морозної зимової ночи йдуть улицею найперше паробки з звіздою, а відтак дївчата, стрінувшися співають разом весело, а Оксана в приступі веселости жартує собі з Вакули і обіцює аж тогдї стати єго жінкою, коли принесе їй черевички від самої цариці. Тая відслона не має богато арій сольових, бо цілу єї виповняють хори, а именно найперше коляди, а відтак дуже гарний, але і вельми трудний хор з сміхом серед оповіданя парубка Грицька. З сольових арій можна піднести хиба веселу пісню Одарки: "Ой на дубі листє сїчеся".
Найкрасшим і найбогатшим в правдиві перли музики єсть акт другій опери. Вже в пригравці до того акту імпонують смілі і різкі акорди польонеса, акт розпочинаєсь коротким речитативом і арією Солохи, відтак ще короткій речитатив Голови, а опісля входить дяк і тут доперва виступає пречудовий польонес в цілій своїй красї в арії дяка: "О избранная Солохо" і в дуетї з Солохою (тенор і меццосопран). Комичний текст польонеса, написаний мішаною церковщиною і співаний з комичною афектацією сельского Ловеляса-дяка доповняє ефекту, якій робить музика, сама собою прегарна так, що польонес той можна сміло зачислити до найкрасших, які коли-будь хто написав. Слїдує коротка сцена з Чубом, відтак гумористичний квартет Солохи з дяком, Чубом і Головою всї три сидять в мішках і слухатель, в котрого памяти не прогомонїли ще пишні акорди польонеса, любуєсь прекрасною каватіною Оксани, а короною не лиш другого акту, але цілої опери єсть кінцевий терцет (Чуб, Оксана і Одарка), в котрім композитор сполучив глубоко нїжне чувство з найвисшим музикальним артизмом. Терцет той робить вражінє импонуюче і єсть знаменитим переходом з веселої дїї першого і другого акту до поважних сцен акту третого.
В третім актї стоїть на першім плянї басова партія Запорожця Пацюка. Партія тая держана єсть дуже поважно і драматично, єсть она полем попису для глубокого баса. Текст лібретта єсть тут високопатріотичний — старий Запорожець противставить любови до дївчини висшу идеальну любов до вітчини.
Четвертий акт зачинаєсь хором дівчат і дуже гарною піснею Оксани "Дївчатонька-лебедоньки, жаль ваги не має", а відтак приходить дальше довге і форсовне оповіданє Вакули про пригоди в дорозї до цариці. Кінчиться акт веселою піснею хоровою в честь молодої пари Оксани і Вакули. В цілій оперї, а особливо в третім і четвертім актї импонує особливо майстерске переведенє инструментації. Автор віддав і змалював инструментами всю красу музичну, яку могла відчути єгo високо артистична душа. Инструменти відповідно до своїх регестрів ужиті характеристично зливаються тут в чудову і велику силу і творять разом з знаменитим укладом вокальної части річ, достойну станути в рядї найзнаменитших клясичних творів нової ери музичної.
"Різдвяну Ніч" написав Н. Лисенко первістно яко комедію зо співами і яко таку представлювано єї в Кієві в р. 1874, ще перед забороною україньскорускої річи на сценах під панованєм Россії. Відтак переробив він єї на оперу і в зимі року 1883. представлено "Різдвяну ніч" яко оперу в Харкові. Представленє то було знаменитим тріюмфом для композитора, а печать россійска не знаходила слів похвали геніяльности композиції. В Галичинї думав видїл "Рускої Бесїди" разом з дирекцією народного театру, стоячого під єго управою, вже від кількох лїт над тим, щоби "Різдвяну Ніч" поставити на галицко-рускій сценї. Пок. Ив. Гриневицкій розпочав був вже в р. 1887. приготовленя до вистави тої опери, однак довга недуга, а відтак смерть не дала єму навіть скінчити науки першого акту. Доперва з початком р. 1889., коли по смерти пок. Гриневицкого обняв дирекцію театру п. Биберович, принявся він в порозуміню з видїлом "Рускої Бесїди" і при єго помочи за виставленє "Різдвяної Hoчи". Режисерію і науку опери обняв артист п. Андрїй Стечиньскій, а весь артистичний персонал взявся з жаром і охотою до нелегкого дїла. Приготовленя тягнулись через весну, лїто і часть осени с. р.; видїд "Бесїди" роздобув за той час, дякуючи вічливости і ласкавости автора, Вп. Николи Лисенка, списану під єго особистим наглядом партитуру орхестральну опери, котру з початком вересня с. р. віддано до наука війсковій орхестрї 55 полку піхоти з тою умовою, щоби опера була виставлена вже в сегорочнім осїннім сезонї. Тимчасом, як-раз з тої сторони, зайшла неждана перешкода. З причини зміни особи капельмайстра не приготовилась орхестра війскова в час і опера не могла бути поставлена у Львові. За то порїшила дирекція театру виставити єї на провинції, стягнувши музику на свою малу орхестру. Розумієсь, що опера сама на тім тратить дуже богато і що тим способом затираєсь значна часть єї краси, лежачої як-раз в инструментальній части; однак з другої сторони не могла-би инакше провинціональна публика нїколи чути першої рускої опери, а впрочім і самі артисти, не граючи єї цілий рік, мусїли би відтак у Львові наново розпочинати тверду працю. А так виставами на провинції скріпиться певність артистів і запевниться поводженє опери в осіннім львівскім сезонї р. 1890, в котрім буде она поставлена з повною орхестрою. З представлених причин однак виходить, що оцінюючи виконанє опери мусимо поминати зовсїм виконанє части орхестральної, яко не надаючеся навіть до критики, а будемо держатись виключно части вокальної.
Тут мусимо передовсїм загально зазначити, що наші артисти і артистки знялись висше своїх сил і витревалою працею доказали справдїшного чуда. Хто знає ті незвичайні трудности, які ставить кождому виконанє творів Лисенка взагалї, а того, вправдї прегарного, але і дуже тяжкого до вивченя твору в особенности, той мусить признати, що наші артисти і артистки зробили все, що лише при найбільшій старанности і найлучшій воли могли зробити і що зовсїм приличний результат, якій представила цілість опери на нашій сценї, з одної сторони неутомимому заходови, а з другої умілій і дбалій режисерії належить приписати. З поодиноких интерпретаторів опери станули вповнї на висотї своєї задачі п-і Клїшевска (Оксана) і п. Ольшаньскій (Вакула). Обоє они мали побороти величезні трудности а побороли их зовсїм, відспівавши свої партії з кождого погляду дуже коректно. Зовсїм поправно вивязались також з своїх партій п-і Осиповичева (Солоха), п-а К. Радкевич (Одарка), пп. Янович (Чуб), Стечиньскій (Дяк), Клїшевскій (Грицько) і Парадюк (Голова). Сильна і ефектовна партія Пацюка не знайшла на нашій сцені відповідного интерпретатора. П. Плошевскій трактував єї дуже старанно, але твердий єго голос не дався нагнути в той спосіб, як того вимагав характер партії, впрочім єсть то обсада з конечности, бо в нашім театрї доси нема взагалї співака спосібного належно віддати тую партію. Хори держались майже всюди добре, хоч місцями були за слабі (особливо в басах).
З признанєм мусимо піднести, що дирекція не щадила на внїшну виставу штуки. Всї костюми суть зовсїм відповідні, а при тім гарні і дорогі, а нові декорації прекрасні, особливо декорація зимової ночи і хати Пацюка з транспарентовою стїною, з котрої при освітленю виринає образ представляючій Запорожців перед царицею Катериною. Взагалї вистава єсть дуже коштовна і опера тая має повне право стати на довгій час штукою притягаючою до театру як найчисленнїйше всїх Русинів.
[Дѣло]
10.01.1890