Знакові події року, що невпинно віддаляється від нас, на Прикарпатті тісно переплелися з Майданом, Небесною сотнею, війною, люстрацією та волонтерським рухом. Загальнонаціональні процеси нам не чужі, ба навіть у дечому тут проходять активніше, а ще має Франківщина і свій неповторний досвід подій та процесів. Отже, хронологія минулого року за порядком.
Штурм обласної державної адміністрації
24 січня франківський Майдан штурмом захопив місцеву облдержадміністрацію, оплот влади Януковича в реґіоні. Щоправда, це тоді гриміло «захопив», а згодом на тлі збройних заколотів довкола адмінбудівель на українському Сході воно залишилося легкою розминкою з кількома розбитими вікнами та парою подряпин беззбройних людей, які принесли у стіни «білого дому» романтику революції — з кухнею, штабом, вічем та молитовними акціями. Без сумніву, похід на Івано-Франківську ОДА був спричинений січневими смертями на київському Майдані, що стерло залишки страху у серцях людей. Таким був початок місцевого радикалізму.
У ніч проти 19 лютого, коли київський Майдан палав і рахував жертви вже десятками, вогонь докотився і до Івано-Франківська. На вимогу розгніваної громади обласне керівництво МВС пише заяву про відставку, і будівля міліції залишається цілою. Натомість приміщення обласного СБУ, що прилягає до міліцейського управління, за кілька хвилин охоплює пожежа, яка стає відповіддю на непоступливість начальства цього силового підрозділу. У результаті вигорає чимало службових приміщень першого поверху та… зникає кількасот одиниць табельної зброї, близько сотні ґранат та зо 15 тисяч набоїв. З того арсеналу згодом було повернуто лише дещицю.
«Ніч гніву» у Франківську. Горить обласне управління СБУ
Попри пориви радикалізму, громада Франківщини усе ж прагнула конструктиву. Ще перед піковими лютневими подіями у столиці активісти почали формувати громадянські осередки, зокрема Народну раду, загони народної самооборони, які мали підперти деморалізовані правоохоронні структури, а з часом і люстраційну комісію. Люстрація тут з перших днів стала мішаниною натиску і бурі з елементами дебатів та конкурсу найдостойніших на розсуд тих, хто вважав, що Майдан не закінчився. Зрозуміло було, що чекати закону про люстрацію — це приспати пильність і заговорити високі гасла Революції гідності.
Франківщина найдовше в Україні опиралася новим кандидатурам силовиків. Київ вперто нав'язував фаворитів МВС, а громадські кандидатури «не проходили по конкурсу». У червні все ж призначили нейтрального Миколу Семенишина, який одразу із спецпідрозділами «Беркут» ступив на шлях війни з ворогом на сході країни.
Війна за півтори тисячі кілометрів від Франківщини смертельно вдарила по тутешній громаді. Вантаж «200» почав масово прибувати до родин спецпризначенців, і це швидко змінило вектор народного гніву. За кілька місяців Івано-Франківський Меморіальний сквер об'єднав у вічному спочинку тих, хто у лютому стояли по два боки київських барикад.
Тим часом тиск на чиновників поступово почав слабнути, зате після президентських та парламентських виборів набутки народної люстрації хтось тихенько знову перевів у русло адміністративних призначень. Народну самооборону прибрали до рук політики, бо хлопцям треба було щось їсти, а дехто з них за цей час доріс і до кар'єрних амбіцій. На зміну втомленим марґіналам прийшов, здавалося б, твердий закон «Про очищення влади», але дотримання його мають вершити ті самі судді, тож виглядає, що все повернулося на круги своя.
Люстрацію як внутрішній фронт серйозно похитнула війна із зовнішнім ворогом — Росією. Ціле літо зі шпальт видань не сходила історія 5-го батальйону територіальної оборони «Прикарпаття», щодо якого лише вдавали, що довго запрягали, тому він і недовго їхав. Хоч як відкрито та прозоро споряджали підрозділ на війну, громаді й на думку не спало, що своїх синів та чоловіків треба не тільки обмундирувати, а ще й дати з собою танки. Інакше не загинув би їхній перший командир, який щойно привіз бійців на шкільних жовтих автобусах в українські нічим не прикриті степи, а останній командир не потрапив би під військовий трибунал, посмівши вивезти своїх бійців із зони вірної загибелі.
Бійці батальйону «Прикарпаття»
Та є Франківцям за що і похвалити минулий, 2014-й, рік. Згадаймо хоч би травневе багатотисячне сходження на карпатську вершину Хом'як під проводом співачки Руслани задля спільної молитви за Україну, Мир і Спокій. В акції взяли участь 8 зведених хорів, і це стало своєрідним високогірним музичним рекордом. Люди від малого до старого готові були пройти десяток кілометрів, аби відчути це неперевершене єднання з Богом та одне з одним. На зв'язок виходили українці з уже тоді буремного сходу і відірваного Криму, молячись у небезпеці.
Молитва на горі Хом'як
Цього ж таки року місто Івано-Франківськ отримало новий візуальний стиль та офіційний логотип. Зі слів розробників дизайну, головним натхненням у створенні логотипу для них стала міська ратуша, а також мотиви національної вишивки, які часто використовують перехрестя у своїй символіці. Проект викликав неоднозначні відгуки громадськості та митців, але гідної альтернативи до нього на сьогодні так і не з'явилося, натомість логотипи швиденько розбіглися по сувенірних крамницях та використовуються для зовнішнього оформлення центральної частини міста (вивіски, вітрини, аншлаги).
Нова символіка Франківська
Новий логотип Івано-Франківська отримав активне застосування завдяки справді знаковим проектам. Серед них — громадський проект «Тепле місто», головна ідея якого полягає в об'єднанні бізнесу, громадських активістів та митців задля гармонійного розвитку міста, де діятиме соціально відповідальний бізнес, екологічно гармонійні заклади громадського харчування та місцевий транспорт. Так, у нас наприкінці року відкрився перший в Україні громадський ресторан Urban Space 100, прибутки від якого спрямовують винятково на реалізацію проектів розвитку міста.
Перший в Україні громадський ресторан
На стадії розробки проект «Грюндвальдська», покликаний перетворити міську вулицю з однойменною назвою на найкращу європейську вулицю та модель «нового Івано-Франківська» як ідеального міста в межах локальної території. «Тепле веломісто» — ще один «теплий» проект у тому самому напрямку, який гармонійно поєднається зі згаданим. Це все вже діє на тій чи іншій стадії й отримує щораз більше прихильників та їхніх коштів.
Знакові події та проекти ніколи не застигають у пункті їх кульмінації. І навіть те, що здається тупиковим і безрадісним зараз, насправді вже кинуло паростки в майбутнє. У 2015 рік Івано-Франківщина ввійшла зміненою. Випробування нас загартували, відмова від патерналізму перетворює нас на соціально відповідальних громадян.
10.01.2015