Галицькі Різдва

Віншую вас в Коляді,

Проживайте в гаразді,

Без клопоту, без біди,

Аж до другої Коляди!

Галичина, незважаючи на роки цивілізації, залишилася майже такою ж первісною, як на початку створення часів. Ні мобільні телефони, ні авто з навіґацією, ні розумні будинки не можуть винищити наш підсвідомий страх перед зимовою темрявою й холодом, сонячними затемненнями та стародавніми силами, які існували тут задовго до приходу християнства. У багатьох селах Галичини ще зберігаються такі давні традиції, які віють такою старовиною, що їй поступаються літописи, глиняні таблички та багато археологічних артефактів, які пережили зміну не одного етносу та не одної релігії, але разом із водами краю потрапляють у кров жителів та проявляються зі світу невидимого у світі видимому.

Десь од зимового сонцестояння до другої декади січня Галичина поринає у різдвяно-новорічну святкову пору. Період розтягнутий у часі, адже через помішання язичницьких і християнських традицій, через поділ християнських церков на різні конфесії, життя яких проходить за різними календарями, мало хто з порядних галичан святкує чи відзначає лише одне Різдво.

До слова, християнське Різдво свого часу, кажуть, було «притягнуто за вуха» церквою саме до трьох днів зимового сонцестояння. Є теорія, що Ісус насправді народив ся влітку чи восени, а зимові свята Різдва, які також називали ся у минулому Колядами, символізували відродження світу і спасіння людства – смерть і народження Сонця. Ну, а вже коли люди все одно продовжують їх відзначати, чому б не поєднати корисне з неминучим?

Коли я згадую родинне Різдво, то мене переповнюють переважно радісні почуття. У моїй родині то було чи не єдине справді барвисте свято, яке зберігало і зберігає традиційну обрядовість із глибини віків. Я був приємно здивований, коли школярем вичитав, що родинні ритуали Різдва є дуже близькими до тих, які мали наші предки-слов'яни тому сотні й тисячі років (тоді не слов’яни ще). Віки пройшли, а обряд залишився – це ж бо свідчення безперервності роду і невмирущості Традиції...

Різдво насправді починається задовго до Свят-Вечора. Жінки готують страви, чоловіки пораються по господарству. Пшениця на кутю старанно відбирається і ставиться сушитися коло грубки. Коли я був малим, то мені доручали терти мак. Давали велику макітру, туди сипали чорного насіння, потім цукру, лили трішки води і я тер. До білого...

Автор тре мак. Малий Ходачків, 1986 рік

До появи першої зорі все вже має бути нарихтоване – і 12 страв для столу, і сита худоба в хліві, і сніп-Дідух, і солома для підлоги, і сіно та скатертина-обрус для столу, і цукерки та горішки для дітей. Щойно зірниця з'являлася на небі, дідо брав Дідуха, мені давав сіно, а братові – солому, і ми йшли у хату. З порога віншували:

Віншую вас в Коляді,

Проживайте в гаразді,

Без клопоту, без біди,

Аж до другої Коляди!

Були й інші віншування, але се є найбільш загальне. Дідо вносив Дідуха в хату (тепер це роблю я), ставив на покуті (кут, протилежний до грубки), мені мама з бабцею помагали розстелити сіно по столі, зверху ставили обрус (вишивану скатертину), а брат висипав солому на підлогу. За віншування нам дають цукерки, горішки, гроші.

Потім всі, крім, зазвичай, господарів (бабці з дідом), зображують свійських тварин, особливо тих, хто в'є гнізда – ми, малі, присідали на долівку, із соломи намагалися навколо себе звити гніздо та кахкали, як качки, ґелґотали, як гуси, кокали та кукурікали, мов кури й когути, інколи мекали, мукали й рохкали, як домашня німина (худоба). Господарі засипали нас солодощами, які ми навипередки намагалися зловити чи підібрати і затягнути до свого гнізда побільше (тепер цукерки й горішки дають не мені з братом, а молодшим членам родини). Чим більше ми зображували якоїсь живності, тим більше тої живності мало прибути на господарстві наступного року.

Цей весь ритуал сприймався, наче магічне дійство. Може, у дитинстві все так сприймається?..

Потім жінки наставляють на стіл страви, а діти – часник та гроші по кутах столу. Зазвичай, ставлять монети. Посередині – кутя, біля неї – свічка. І багато-багато наїдків – 12 основних страв та й інколи щось додаткове...

Дідо запалює свічку, ми приступаємо до вечері. Спочатку їмо кутю із макітри, а потім вже щось інше – за смаком. Того вечора маємо спробувати всього, що було на столі. Одне місце завжди залишали пустим (для тих, хто того вечора не з нами), кутю в ту тарілочку кладеться обов'язково.

Після вечері колядується. Колись спочатку бабця затягувала колядку, а ми долучалися. Також розмовляли на різні теми, особливо господарські. Коли наставала пізня година (час, коли треба годувати німину), дідо набирав куті в мисочку і йшов з нею у хлів. Давав куті всій живності, яка тільки була на обійстю. І аж після того свічку гасили.

Немиті миски й ложки залишали на столах до ранку, а одну з кутею ставили на підвіконні. Можливо, то була та, що стояла до того самотньо на столі...

Ще того вечора ходили колядники. Й ми часом ходили селом колядувати.

Колядують і наступного дня – на власне саме Різдво. Колядують і перевдягаються у всяке лахміття: на Різдвяні свята в багатьох селах Галичини ходять так звані героди (часом називають по-іншому) – перевдіті в розмаїті строї (часто дивних істот) хлопці, які зупиняють перехожих (а частіше автомобілі), розігрують їх і просять (чи вимагають) якусь «компенсацію». Колись вона матеріалізовувалася у пампушках, яблуках, паляничках, а тепер – переважно у гривневому еквіваленті.

Героди зупинили авто. Сухостав, 2014 рік

Всілякі святкові безчинства – ритуалізована форма поведінки, яка допускається в свята, але забороняється в звичайний час і в корені відрізняється від повсякденних норм. Безчинства зазвичай творяться переодягненими людьми, основними учасниками є сільські хлопці, іноді – дорослі чоловіки. Безчинства як особлива форма поведінки, що протистоїть загальноприйнятим нормам, співвідноситься зі специфікою святочного періоду, який, за давніми уявленнями, характеризується станом хаосу в процесі руху до впорядкованості та становленням світопорядку, а також появою на землі в цей час лихої сили. Навіщо це роблять? Деякі кажуть: щоби відлякати злі сили. Деякі просто дотримуються традицій, які століттями передавалися від батька до сина. Ще інші просто вірять, що таким чином приборкують свою звірячу натуру. Але, що б не було, щорічно по всій Галичині в часі різдвяно-новорічних (Різдво, Новий рік, Старий-Новий рік тощо) свят проходять свого роду «карнавали».

Героди зупинили авто. Тютьків, 2014 рік

А на третій день Різдвяних свят вдосвіта, ще як сонця не видко, ми збираємо солому-дідуха (словом «Дідух» називають не тільки Дід-сніп, який стоїть на покутті, а й солому, яка на Різдво кладеться на підлогу) з підлоги, змітаємо з усім, що загубилося, і несемо у заїзд. Там підпалюємо і скачемо через вогонь. Старші люди кажуть, що то на здоров'я...

Співаємо колядок...

Коли вже добряче розвиднілося, а солома догоріла, то особа чоловічої статі малює з попелу Діда, який виходить із заїзду на дорогу. Цей чорний Дід – то символ Старого року, який минув і уступив місце Новому (в цьому звичаї проглядається давня астрономічно-календарна символіка ще з тих часів, коли Різдво Сонця було тим поділом, що ділив час на старий та новий роки). Солому («старий рік») палять від сусіда до сусіда – такий стародавній ритуал проводять чи не на кожному обійстю.

Спалення соломи-дідуха. Малий Ходачків, 2013 рік

Автор малює Діда в заїзді (на фоні видко вогонь в заїзді сусідів). Малий Ходачків, 2013 рік

Після того ми (хлопці) йшли селом від хати до хати і віншували, часто вкладаючи, здавало б ся безглузді слова “най когут яйце знесе”, що означало побажання високої плідності на господарстві...

Вінчую вас в Коляді,

Проживайте в гаразді,

Без клопоту, без біди

Аж до другої Коляди...

Цей старий прадідівський обряд ще досі щороку відбувається. І, можливо, буде відбуватися від Коляди до Коляди з року в рік, поки пан Біг призначив вік...

Традиція завжди жила і живе у нашій крові... А зараз, коли у світі час великих змін, дуже важливим є зберегти народну культуру, як елемент зв'язку із нашими предками, як корінь нашої прадавньої духовності...

Світлини автора