Картина з житя "Українських Сїчових Стрільцїв".
Командантови 129. бриґади, Вп. Робертови Дрдї, щирому другови "Українських Сїчових Стрільцїв" на спомин...
Ранний сьвіт налїтав на високі верхи Тухольщини.
У долах сїріла густа мрака, в яку вбивали ся моторно соняшні промінї, щоби її прогнати.
Ми вже стояли на розглядій, глядїли через дальнички і старались перешукати гущу верхів.
Смереки, ялицї, яловець стоять мовчки, закривають зеленою густою чатиною якусь тайну на верхах. Сїра мрака заслонює уперто все, що там в ярах дїє ся. А прецїнь десь там були вони сховані, ті полки, що тихцем пересували ся з позициї на позицию і старали ся заскочити свого противника зручним відрухом.
Тиша, непривітна тиша. Бриґадир відняв свою дальничку від очий. Глянув на годинник.
"Пята година. Що се значить?" — заговорив. "Пята рано мав баталїон розпочати напад, чи не спізнили ся?"
Ми нїчого не відповідали. Глядїли і надслухували. Так тихо, так дивно тихо на високих верхах. Дальничок не відриваємо від очий. Дивимо ся і ловимо ухом кождий звук.
Нараз пішов гук лїсами, рокіт верхами. Гармата перериває мертву тишу і зазиває до бою.
Бриґадирови заблестїли очи. "Гарно, Москалї кажуть нам "добрий день". Се вчерашна їхня позиция, вони не змінили її, нехай лиш наш баталїон зачне". Перервав свої слова, бо вітями смерек загомонїв енерґічний ломіт.
В чорнім лїсї, ген-ген на високих верхах загудїли наші кріси.
Пальба кріпшає, ширшає і ось Москаль розплющив сонливі очи і зачинає відповідати. Хвиль кілька, а на цілій лїнїї розгорів вже завзятий огонь.
Бриґадир зморщив брови. Короткий, спокійний приказ: "Нехай зачне огонь наша батерия!" Я помчав на кони і за кілька хвиль передав приказ командантови батериї.
Хвиль кілька, і грім по громі загудїв, щоби знайти ворога і убити в нїм жадобу чужої землї.
Сїра мрака підносить ся, ген-ген розпізнати можна з трудом розстрільні лїнїї, а в дали визирають села.
Гремить воздух від гармат. Шрапнелї падуть вже близько нас. Видно, що ворог доглянув нашу позицию. Шум і ломіт збільшає ся. Бриґадир стоїть спокійно, глядить холодно на простір бою.
Крісовий огонь слабшає, лиш гармати ревуть невтомно. Ворожі ґранати тріскають з пекольним гуком на кільканайцять кроків від штабу.
Бриґадир переглядає боєвий простір, слухає рапортів і видає прикази.
***
Знов розгоріла пальба крісів і знов рве воздухом свист, шум, тріск куль, ґранатів і шрапнелїв.
Лїве крило притихає, час від часу чути лише поодинокі вистріли. Адютант баталїону приїжджає з рапортом: "Лїве крило наше наткнуло на непереможну силу ворога. Цїлий полк Москалїв стоїть напротив нашого баталїону."
Зморщив брови бриґадир. Глядить на мапу і роздумує мовчки. Кулї бренять як оси, ґранат за ґранатом вдирає ся в гуком в землю. Один з офіцирів штабу відважив ся звернути увагу бриґадирови, щоби перейшов на инше, безпечнїйше становище. Спокійно відповів єму старий вояк: "Від судьби годї втекти."
Піднїс задумане чоло. Добрі очи заяснїли спокоєм. Невелика у него резерва, але добірна і певна. Се курінь Українських Сїчових Стрільцїв. До штурму на Москаля вони незрівнані.
Батьківське серце бриґадира жалїє житя молодого цьвіту; обовязок вожда, вага хвилї каже в отсей рішаючий момент повірити молодим леґїням-добровольцям оборону найбільше загроженої точки.
Видає приказ.
За хвилю несе мене мій вороний чвалом до наших стрільцїв.
"Пане отамане! Передаю приказ бриґадира. Ваш курінь возьме сейчас приступом сю гору. Перед вами цїлий полк Москалїв."
Приказ курінного отамана надає сїчовим рядам напрям. Стрільцї переходять попри становище бриґадира. Не стерпів він, щоби не зблизити ся до них і не сказати : "Дїти! Українці! З Богом за цїсаря, за Україну! З Богом — побідно і всї вертайте!
***
Менї защеміло в грудях. Не думав я про тріскаючі ґранати, не журив ся кулями, що всистали попри мене. Нервово слїдив я рухи сїчового куреня.
Маширували. Йшли сьміло, не спиняючи ся. Курінний на кони попереду.
Коби скорше, коби скорше у лїс, щоби ворожа артилєрия не замітила їх.
Вони ось, ось вже при лїсї, вже перші ряди входять в гущавину.
В менї кров застигає.
Блиск, гук. Один, другий, третий ґранат московський тріскає над головами стрільцїв.
Однак без шкоди. Не розлетїли ся запорожські дїти... нї...
Дивлю ся через дальничку. Вони все жваво, сьміло і спокійно прямують до своєї цїли.
І знов шрапнель і знов ґранат на переміну. Вони маширують дальше.
Слава Богу!... Не поцїлили їх вражі сини. Шрапнелї тріскають позаду.
Знов пекольний гук і шум. Послїдна чета окрила ся жовтавою мракою.
Приглядаю ся через скла.
Стрільців не видко... вже в лїсї.
Під лїсом, коло кількох ранених порають ся наші санїтети.
Більше не видно нїчого. Зелені, все зелені і сьвіжі смереки. Стоять спокійно, неначе би не чули, що смерть йде горами.
І знов рокіт крісового огня на цїлій лїнїї і знов пекольний рев тай гук шрапнелїв.
На лївім крилї, де наші сїчовики, здіймає ся завзята борба.
***
Вечоріє...
Тихшає...
Тут і там тарахне кріс, загуде гармата... і знов мовчанка, як було вранцї.
Поважна, глибока тиша в наших тухольських горах.
В головній нашій кватирі, у густому лїсї, під відкритим небом засїв при ватрі бриґадир зі своїм штабом.
Адютанти записують поспішно нові прикази і зарядженя.
"Точка І:" — диктує бриґадир — "Ворог подав ся на цїлій лїнїї взад. Українські стрільцї бороли ся знаменито і рішили бій в нашу користь. Честь і признанє моє для українських Сїчових Стрільцїв. Командант стрільцїв предложить до завтра листу стрільцїв, що заслугують на медаль хоробрости."
***
У сїчовому таборі, в лїсї, при ватрах гутірка. Не хочеть ся спати молодим борцям. Побіда відобрала їм сон.
Тут шуткують, там розповідають нинїшні пригоди, а там чути звук піснї. Курінний атаман переглядає листу страт нинїшного дня. Глядить на записану картку: 5 запропащених, 9 ранених, 5 лягло головами у своїх любих, зелених горах.
Похилив атаман свою голову і зітхнув. Єго уста дрожали з болю, але з очий сьвітила гадка: Се за волю твою великий український народе.
В Карпатах, 25. XI. 1914.
[Дїло]
25.12.1914