Володимир Єшкілєв. Шлях Богомола. Імператор повені. – Харків: Фоліо, 2014. – 411 с.
Якби історичного фентезі не існувало, його необхідно було б вигадати. Бо кращого способу популяризації історії годі шукати. Зачарований світ фентезі балансує між міфом і реальністю, що, з одного боку, додає твору переконливості, а з другого – допомагає «розфарбувати» нудні сторінки шкільного підручника з історії. Успіх цього симбіозу демонструє світовий попит на книжки та екранізації Дж. Р. Р. Толкіна, У. Ле Гуїн, Дж. Р. Р. Мартіна, С. Кінга, Б. Хеннена та Б. Сандерсона.
В Україні у жанрі фентезі талановито вправляється відомий івано-франківський письменник, історик, філософ-метафізик, представник «Станіславського феномену» (власне, йому ж належить авторство цього терміну), балакучий інтелектуал, невтомний мандрівник Володимир Єшкілєв. Його твори наразі перекладені польською, російською, чеською, німецькою, сербсько-хорватською мовами. Жартами та вдалим жонглювання історичними фактами Єшкілеву вдається занурити читача у вигадливі лабіринти минулого, де він «змушує» відому історичну персону, поважну і знану з часів шкільної парти, раптом відкрити читачу таємні сторони своєї особистості («Усі кути Трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди»). Або ж привідкриває завісу над невідомими фактами в біографії визнаного митця («Втеча майстра Пінзеля»), чи дозволяє підглянути потенційно цілком можливе майбутнє людської раси на століття вперед («Тінь попередника»). Нещодавно шанувальники творчості Володимира Єшкілєва отримали черговий бестселер від видавництва «Folio», яке видало під однією обкладинкою одразу два його романи «Шлях Богомола» та «Імператор повені». Ці твори, інтервал між написаннями яких перевищує десятиліття, об’єднані спільною темою – історією українських земель і народностей, що проживали на цій території.
Роман «Шлях Богомола» – «свіженький», щойно в березні цього року написаний – десятий в творчому доробку автора. Отже, маємо ювілей. В сюжеті йдеться про перипетії білих хорватів понад тисячу років тому на теренах сучасного Прикарпаття. «Року вісімсот п’ятдесят четвертого за ромейським численням» протохорватське плем’я, в історії знане як «білі хорвати» (саме йому перед загибеллю судилося асимілюватися з мешканцями Високих Бескидів і дати початок сучасному етносу бойків), вимушене під натиском ворогів – служителів Богомола – втікати з насиджених земель. Новими краями, де вони знаходять вимушений притулок, опікується містична Сила родів, що володіли землями до приходу Білого племені. І ця Сила готова повстати проти зайд, чиї могили залишилися далеко на заході, а сила їх богів значно змарніла. Тож герої роману зі страхом очікують пробудження цих Сил та готуються їм опиратися.
Поза пригодницьким сюжетом, роман є певною «художньою енциклопедією» міфології язичництва давньої України. Читач, з легкої руки автора, потрапляє в Серединний світ, населений могитичами, куничами, родовичами, гремівниками, дівами-войовницями, злими чаклунами-чинтарями. Світом опікуються Боги, імена яких уже давно відійшли в історію. Старослов’янські верховний сонячноликий Хорс Вседержитель та бог пекла та війни Пек існують поряд з праматір’ю Триликою Карною (більш відомою як Іштар чи Артеміда), Сонячною Рибою – Сурингою, нечистим божеством, відомим як Жаба, та Гадагхадом-Богомолом. Жителі Серединного світу відзначають язичницькі свята Паликопа, Здвиження (осіннє рівнодення), Літнього Сварога (свято ковалів на третій день після літнього сонцестояння), Рахманний Великдень (настає на ранок після ночі першого повного місяця за весняним рівноденням), Стрітення (в один з днів першого тижня лютого). Герої роману співають автохтонні гімни-ладканки незнайомими нам мовами, промовляють закляття чи проклинають згідно з традиціями.
Герої роману здебільшого прямолінійні, але водночас дивовижно мудрі у своїй буденності. Вони нагадують стародавні письмена, вирізьблені на скелі. Такі ж прості і водночас довершені. Більшості з них не властиві глибокі роздуми і рефлексії. Та вони їм і не потрібні. Їхні дії керуються базовими почуттями: страх, гнів, пристрасть. Перед нами постає образ діви-войовниці, яка більше асоціюється з вбивцею-асасіном, аніж зі жрицею та дружиною божественної істоти. Волхв Пекич, князь Чоломир, його син Томирад зі своїми вірними джурами та темний владика гремівників Корвон не вразять читача мудрістю чи прозорливістю. Та відсутність цих якостей не заважає чоловікам приймати доленосні рішення і успішно їх втілювати. Дівчатка Жаринка, Доброслава, Спірка та Риска поведінкою нагадують скоріше хлопців-підлітків, ніж майбутніх берегинь домашнього вогнища. Але в умовах відсутності великого війська у племені це нікого не дивує. Найбільше приваблює око візантійський диякон Феофіл, який змушений в силу життєвих обставин завершувати своє життя на території сучасного Прикарпаття Волхвом Макаром. Його ім’я стає овіяним місцевими переказами та казками, а правнуки, не знаючи чому вірити, його словам чи легендам, приписують його довголіття впливу магічного гриба Калокирика.
Єшкілєв прагне не тільки розповісти захоплюючу історію читачеві, а й змусити його щиро повірити в розказану оповідь. І йому це вдається. Ми легко занурюємося в світ давніх слов’ян, відчуваємо нашу з ними спорідненість. Відчувається, що автор – професійний історик – не просто фантазує, а глибоко знає реальний фактаж. Досліджуючи карпатські «місця Сили», серед яких руїни давніх святилищ у Бубнищі, Заєволах, на схилі гори Терношори, Єшкілєв зацікавився невідомою історією протоукраїнської держави, як певного цілісного історичного та територіального утворення. Письменник проводить художню реконструкцію епізодів минулого, намагаючись зрозуміти, як воно було прийшлим «білим хорватам» ужитися з місцевими? Події роману розгортаються на території сучасних Івано-Франківської та Львівської областей, зокрема, в романі згадуються Нижній Язизький перевал (Тухольські Ворота, що поряд з м. Сколе в Львівській області), Шепкі Ворота (урочище «Пітушки» неподалік прикарпатського села Маняви), Сур-Гірка (Лейбова гора, що західніше Горохолиного лісу), Жаб’є (теперішня Верховина в Івано-Франківській області), Писаний Камінь (вкрита письменами брила в Верховинському районі Івано-Франківської області), озеро Несамовите. Це місця, щільно пов’язані зі стародавньою слов’янською магією, навіть сьогодні, уважно прислухавшись і придивившись, там можна помітити, мовою Коцюбинського, «тіні забутих предків». Але мета автора – не тільки розповісти цікаву казку, а й спокусити читача іншими очима подивитися на свою історію, звернувши увагу на цікаві сторінки та знайти нові ракурси.
Поряд з «Богомолом» у виданні вміщено «Імператора повені», третій за хронологією писання роман автора, створений ще 2002 року. Це вже не перше його видання, але Єшкілєв розповів, що зробив незначні корекції тексту. Варто зазначити, що свого часу відомий літературний критик Костянтин Родик назвав роман «кращою річчю раннього Єшкілєва, належно не оціненою критикою» та вказав, що автор цим романом позиціонує себе «якраз на світовій широті Умберто Еко».
Події в «Імператорі повені» відбуваються на сім століть пізніше описаних в «Шляху Богомола», в період, коли Річ Посполита «захитана Хмельниччиною». Саме в цей час прочанин Анемподест, прямуючи до Єрусалиму, опиняється неподалік селища Зміївки. Тут несподівано для себе він стає обраним воїном, Витискувачем, який змушений протистояти древній і могутній Чорній Богині Карні-Морані, матері Богомола. Отож відтепер Анемподест подорожує двома світами, Опорною Реальністю, або просто Матнею, тобто світом, у якому він народився, та Опадлою – вужчою реальністю, в яку він потрапляє уві сні, і «де невблаганний закон остаточно переміг справедливість у найдрібнішому». У подорожах двома світами героя супроводжують непересічні особистості, які жонглюють філософськими поняттями, латинськими висловами та часто дивують своїми вчинками. Сміливо занурюючи читача в карнавальну фантасмагоричність твору, Єшкілєв відсіює випадкового читача, запрошуючи до читання інтелектуалів, які не побояться вникати в хитросплетіння підтекстів. Описуючи легкою повсякденною мовою неповсякденні речі, автор створює альтернативну реальність, яка дозволяє пильному читачеві визирнути за межі існуючої дійсності в ту містично-злодійкувату Опадлу, яка інтуїтивно відчувається десь тут, поряд.
Видання ілюстроване картами, але вони, на жаль, особливо не пов’язані зі змістом творів. Відповідно, доцільність їх використання можна поставити під сумнів. Загалом книга має зацікавити любителів альтернативного погляду на історію регіону, які готові переглянути події багатовікової давнини під доволі незвичним кутом. Шанувальникам слов’янського фентезі слід зауважити, що в сучасній українській літературі є гідний конкурент А.Сапковського чи М.Семенової, який може порадувати вибагливих читачів не тільки якісним історично-фантастичним чтивом, а й розширити межі їх інтелектуального простору.
26.12.2014