з поезії - з долоні будяка:
ковтаю пил землі і порох світла
діряве серце – втомлена рука
рука дірява – втомлена ріка
папір голодний – але ручка сита
і будяковим оком як пастух
пантрую пагорб і зелені схили
загуслих у смолі осінніх мух
перину світла й чорний капелюх
відрікшись від обітниці і схими
тягну на собі із останніх сил
я розстебаю золотистий ґудзик
в дірявім серці – барбарис й кизил
в руці дірявій – діамант роси
й литі зерна сну і кукурудзи
я знаю що в долоні будяка
приховане і марлею накрите
біле вапно сухого молока
колючий погляд і тонка ріка
як розкіш волоцюги й сибарита
якщо долоні мають будяки
якщо ріка молочна і кисільна
то світять нам нью-йоркські маяки
зі всіх сторін – зі схилів будь-яких
в діряве серце
вельми не надійне
