Найближчим часом Україна відмовиться від позаблокового статусу й офіційно проголосить курс на вступ до НАТО. За українським законодавством, повноваження визначати засади зовнішньої політики належать Верховній Раді. Парламент готовий до ухвалення стратегічного рішення. Минулого тижня профільні комітети ВР розглянули на своїх засіданнях законопроекти про скасування позаблокового статусу і схвалили їх для подальшого ухвалення у сесійній залі. Отже, жодних перешкод для формального відновлення інтеґрації в НАТО вже не існує, крім політичної волі керівництва держави.
Президент з Прем’єр-міністром публічно оголосили про підтримку євроатлантичного вектора, однак у політичній тусовці говорять про те, що Україна може пригальмувати розгляд законопроектів задля підтримки «мирного плану» та налагодження діалогу з Росією. Варто нагадати, що суто нинішня епопея з відмовою від позаблоковості насправді тягнеться ще від серпня. Таке рішення було узгоджене на засіданні РНБО невдовзі після російського прориву на ділянці між Іловайськом та Новоазовськом. Однак справа не зрушила з місця. Формальною причиною зволікань назвали потребу дочекатися нового складу парламенту. Втім протягом цих кількох місяців було очевидно: керівництво держави намагається уникнути різких рухів, аби не дратувати Кремль.
Останній законопроект Турчинова
У парламентському комітеті з питань євроінтеґрації не змогли спрогнозувати дати, коли законопроекти з'являться у порядку денному. Заступник голови комітету Марія Іонова (Блок Петра Порошенка) пояснила «Z», що це залежатиме від розгляду проектів в інших комітетах, а також від рішення погоджувальної ради керівників фракцій. «Наш комітет уже розглянув законопроекти [щодо скасування позаблоковості]. Крім нашого, своє рішення мають ухвалити ще кілька комітетів, які були визначені як профільні. Як тільки пройдемо всі процедури — законопроекти з'являться в залі. Не думаю, що хтось зволікатиме», — прокоментувала Іонова.
Проте у депутатському корпусі також лунають думки, що Верховна Рада не мусить квапитися з ухваленням рішення. Вікторія Сюмар з «Народного фронту» пропонує дочекатися зустрічі тристоронньої контактної групи в Білорусі. «Позаблоковий статус до — роздратування РФ без результату, ціна цього роздратування — людські життя. В НАТО наступного дня після зняття статусу нас не візьмуть, тому чи варто прямо зараз дражнити дикого та вже майже голодного ведмедя?» — написала Вікторія на своїй сторінці у Facebook, реагуючи на критику виборцями народних депутатів.
Зустріч Порошенка зі світовими лідерами в перерві саміту НАТО у Велсі
Що ж до самих законопроектів, то їх є три. Перший — від Юлії Тимошенко, Бориса Тарасюка та Івана Крулька, представників партії «Батьківщина», яка зробила євроатлантичну інтеґрацію однією з «фішок» власної виборчої кампанії. Другий — від лідерів «Народного фронту» Олександра Турчинова, Андрія Парубія та Сергія Пашинського (всі троє у грудні дістали поважні призначення в органах влади: Парубій став першим віце-спікером парламенту, Пашинський очолив комітет з питань оборони та нацбезпеки ВР, а Турчинова буквально вчора (16 грудня) затверджено секретарем РНБО). Третій належать перу львів'янина Тараса Батенка (мажоритарник фракції БПП).
Комітет з питань європейської інтеґрації рекомендував об'єднати законопроекти в один текст. Натомість комітет з питань нацбезпеки чітко визначився з пріоритетами, запропонувавши ухвалити в остаточній редакції проект Турчинова-Парубія-Пашинського. Всі три законопроекти є суголосними, адже в кожному передбачено внесення змін до однакових статей у законодавстві. Проте документ «Народного фронту» також доповнений тезою про те, що Україні забороняється участь «у будь-яких міжнародних або наднаціональних об'єднаннях, членство в яких суперечить політичній та економічній інтеґрації України до Європейського союзу».
Радари Яценюка і мовчанка Столтенберґа
Політику України щодо НАТО чітко окреслив Арсеній Яценюк під час понеділкового візиту до штаб-квартири Альянсу в Брюсселі: держава відмовиться від позаблокового статусу, однак не поспішатиме з поданням заявки на повноцінне членство в Організації Північноатлантичного договору.
Яценюк і Столтенберґ під час зустрічі в Брюсселі 15 грудня
«Пригадую, що дев’ять місяців тому, коли я був у цій будівлі, я сказав, що членства в НАТО немає на нашому радарі, — вдався до метафори Яценюк. — Але я мушу сказати, що картинка на цьому радарі повністю змінилася. Сьогодні ми бачимо на радарах російські танки, російських офіцерів, російських солдатів та російську техніку на нашій землі. Хочу чітко сказати, що український президент, український прем'єр-міністр, українська влада мають спільний погляд на проблеми національної безпеки та проблеми оборони. І наше спільне рішення — скасувати так званий позаблоковий статус, який був ґарантований Росії тодішнім президентом Януковичем».
Наступним кроком української влади, запевнив Арсеній Яценюк, буде робота над реформами згідно зі стандартами НАТО, зокрема у сфері оборони. Підготовча робота увінчається загальнонаціональним референдумом з питанням про вступ до НАТО.
Відповідаючи на уточнювальне питання журналістів, наскільки швидко Україна планує рухатися означеним напрямком, Яценюк заявив: «Я був би радий, щоб це сталося якомога швидше. Та навіть якщо б ми завтра вранці надіслати аплікацію чи запит до країн-членів НАТО з проханням "будь ласка, візьміть нас в НАТО", я не певен, чи всі були би цим втішені».
Прикметна деталь: генеральний секретар НАТО Йєнс Солтенберґ на спільній з Яценюком прес-конференції не коментував інтеґраційний вибір України.
In NATO we trust
За даними листопадового соціологічного опитування, вступ до НАТО підтримують 51% українців. А якщо враховувати лише тих респондентів, що взяли б участь у референдумі, — то аж 67%! Така підтримка євроатлантичної інтеґрації забезпечує керівництву держави міцний мандат на пожвавлення зовнішньополітичного курсу й формує загальний консенсус у питанні, яке завжди вважалося дражливим.
Опитування групи «Рейтинґ» 6–13 листопада
Попри те, вимогливість України ставить країни Заходу у незручне становище. Кілька разів на цьому вже довелося обпектись. Як приклад можна згадати прохання української влади про надання озброєння країнами НАТО. Альянс утримався від заяв та рішень, які могли би бути потрактованими як збройна підтримка Україні, хоча висловив свою толерантність до двосторонніх контрактів між Україною та країнами-членами Альянсу. Така сама доля спіткала заклики України до США з проханням надати зброю (аж до програми «ленд-лізу») та присвоєння статусу основного союзника Штатів поза НАТО.
Подібне розчарування, на жаль, може спіткати й українську «блоковість», до якої вочевидь не готові в самому Альянсі. Нагадаємо, що небажання кількох членів НАТО псувати відносини з Росією у 2008 році обернулося зривом Плану дій щодо членства в Альянсі. Натомість 2014 року Росія чітко продемонструвала, як вона може реагувати на інтеґраційний вибір сусідніх країн, якщо цей вибір, з погляду Москви, зроблено без її схвалення. Російській Федерації вдалося досягти певних успіхів на цій ниві — Угоду про асоціацію між Україною та ЄС відтерміновано до кінця 2015 року. Рішення Єврокомісії супроводжувалося неприємною дискусією: частина європейських оглядачів ствердили, що Угода про асоціацію була помилкою і Брюссель не врахував протиріч між українським Заходом і Сходом та значення України для Москви. Отож і в темі НАТО українцям не варто впадати у надмірний оптимізм, сподіваючись на виняткову прихильність Заходу. Набагато ефективнішою може виявитися політика «маленьких кроків».
Наразі Україна працює з офісом Альянсу над річним планом, яким визначать основні напрямки співпраці на 2015 рік. План міститиме не лише пропозиції щодо реформування війська та «силового» блоку, а й бачення реформ в економіці, у сфері боротьби з корупцією тощо.
Донецьк. Сепаратисти протестують проти політики НАТО
Штаб-квартира Альянсу запустила чотири трастові фонди, спрямовані на допомогу українському оборонному сектору: реформування систем логістики та стандартизації; поліпшення системи управління, зв'язку та інформатизації; перепідготовка та соціальна адаптація військових службовців, звільнених у запас або у відставку; кібербезпека. Експерти НАТО консультуватимуть Україну у вказаних напрямках, а країни-члени Альянсу «скидатимуться» у трастові фонди на втілення запланованих реформ. За повідомленням МЗС, в Україні вже працюють радники з питань оборонного планування (від Німеччини), реформування сектору безпеки (від МВС Чехії), кіберзахисту (Туреччина). Минулого тижня в Україну прибули військовики Канади для вишколу українських ґвардійців. Окрім того, Київ покладає великі сподівання на створення спільної українсько-польсько-литовської військової бриґади, на базі якої наші солдати перейматимуть досвід країн НАТО. Днями місце дислокації бриґади в Польщі планує відвідати Президент України.
Домашня робота
До курсу на євроатлантичну інтеґрацію приєдналася також Служба безпеки України. Минулого тижня СБУ створила Цивільний секретаріат безпекового співробітництва, рекрутувавши на пост керівника Євгена Марчука.
Марчук був останнім двигуном євроатлантичної інтеґрації за часів президентства Леоніда Кучми. У 1999–2003 роках він працював секретарем РНБО, а в 2003–2004 роках — міністром оборони. При Марчукові Україна досягла чималих успіхів у співпраці з НАТО, а в базових безпекових документах держави з'явилася зовнішньополітична мета оборонної політики — повноцінне членство в Альянсі. У другій половині 2004 року Леонід Кучма згорнув цей вектор, зосередившись на будівництві Єдиного економічного простору з Росією. Тоді ж таки з українського законодавства вилучили згадку про вступ до НАТО.
Цього місяця Євген Марчук видав на своєму блозі низку статей про перипетії десятирічної давнини. Колишній міністр оборони також опублікував аналітичну статтю в газеті «День». Можливо, саме після цих публікацій Марчука і запросили повернутися на роботу в СБУ.
Основними пріоритетами роботи Цивільного секретаріату визначено пожвавлення співпраці з НАТО, відновлення реформування сектору безпеки, цивільний контроль над безпековими організаціями, розвиток домовленостей, що їх досягло керівництво держави. «Будемо реалістами — попереду тривала важка праця. Саме СБУ доручена ця почесна місія об'єднати зусилля громадянського суспільства та фахівців у сфері безпеки. Спільно з вами — журналістами, освіченою молоддю — маємо продемонструвати нову якість широкоформатного діалогу з системою колективної безпеки, якою є НАТО», — заявив Євген Марчук.
До слова, Марчук вважає, що в НАТО треба поспішати «не поспішаючи». На його думку, наразі Альянс не готовий прийняти Україну до своїх лав, однак Україна мусить боротися за те, щоб з часом таки переважити скепсис Заходу. «НАТО — це ще й клуб держав, який не прийме до своїх членів непередбачуваного партнера в політичному і військовому смислах із наскрізь пронизаною корупцією державною машиною, — ідеться у нещодавній статті Марчука. — Навіть якщо після виконання ПДЧ в повному обсязі саміт НАТО і прийме позитивну ухвалу про прийом нас до членів Альянсу, для остаточного вирішення потрібно, щоб парламенти всіх 28 країн НАТО дали на це згоду. А це парламенти нетоталітарних режимів. А оскільки 5 стаття статуту НАТО "Один за всіх і всі за одного", а Україна де факто в стані війни, — то розраховувати на те, що парламенти всіх країн із радістю проголосують за те, щоб посилати своїх солдатів кудись на війну, це означає не бути реалістом».
Заступник голови парламентського комітету з питань євроінтеґрації Наталія Іонова доповнює: наразі Україна мусить зосередитися на підготовчій роботі до інтеґрації з НАТО. «Є певні критерії — ми мусимо відповідати цим вимогам. Розумію, що політично для нас це дуже актуально, однак мусимо по формі відповідати запитам Альянсу. Жодних винятків для нас не роблять: треба подолати корупцію, підлаштуватися під військові стандарти Альянсу, досягнути всіх інших стандартів — і тоді можемо подавати заявку. А поки що у нас, вибачте, "домашнє завдання". Це нелегкий шлях, ми мусимо спільно з нашими партнерами — з Євросоюзом, зі США, з Канадою — шукати адекватну відповідь на ґлобальні виклики безпеки. Звісно, НАТО — це парасолька, під яку ми мусимо стати. Але для цього ще треба зробити дуже багато роботи», — резюмує Іонова.
17.12.2014