Сотня з лишком німецькомовних громадських активістів, журналістів, політиків, діячів мистецтв підписали відритий лист з назвою «Забезпечення миру замість заохочення експансії». Він став відповіддю на опублікований кількома днями раніше лист 60 німецьких промінентних особистостей на підтримку політики Володимира Путіна в Україні.
В чому докорінна відмінність між першим і другим відкритими листами? Вона полягає передовсім у тому, що другий лист підписали сотня людей, які знають, що діється у Східній Європі. Це, наприклад, лідерка фракції «зелених» у Європарламенті Ребекка Гармс, яка багато разів відвідувала Україну; політолог з Інституту євроатлантичного співробітництва Андреас Умланд, який вже кілька років працює в Україні; журналіст та автор бестселера «Демократура Путіна» Борис Райтштустер, який працює кореспондентом у Росії та Україні; австрійський історик Андреас Каппелер, теж не раз відвідував Україну й Росію; колишній директор представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні Ніко Ланґе та інші. Тобто люди цілком усвідомлюють проблему українсько-російських відносин, знають її з власного досвіду, а тому здатні в ній зорієнтуватися.
Водночас ті 60 проміненцій, котрі намагаються «зрозуміти Путіна», про конфлікт на українських теренах, московську аґресію й інвазію російської армії на Донбас мали приблизно таке саме уявлення, як пересічний українець про англо-бурську війну. Серед підписантів були переважно представники соціал-демократичної партії або прихильники лівих ідей, зокрема екс-канцлер Німеччини Ґергард Шредер, екс-президент Роман Герцоґ, екс-бургомістр Берліна Ебергарт Діпґен, актор Клаус Марія Брандауер, науковець і публіцист, син президента Німеччини, Ернст Ульрих фон Вайцзекер та інші.
Вся арґументація у листі з назвою «Нова війна в Європі? Тільки не від нашого імені!», опублікованому на шпальтах німецької газети Zeit, будувалася на стереотипах про Росію Достоєвського і Толстого, про часи, коли Червона армія перемогла націонал-соціалізм, на горбачовській Перебудові й новому мисленні. Ніхто з поважних підписантів не завдав собі турботи бодай побіжно вглянутися в актуальний стан справ, прочитати аналітичні матеріали про те, що вони називають «українською кризою», а насправді є війною, яку Росія розв'язала проти України.
Наведемо кілька цитат з того листа. Наприклад: «Ніхто не хоче війни. Але Північна Америка, Європейська Унія та Росія зроблять її неминучою, якщо вони, врешті-решт, не покладуть край зловісній спіралі погроз та залякувань у відповідь». Тобто Європа й Америка мали б заплющити очі на те, що Росія виправляє у країнах-сусідах, і в жодний спосіб не виставляти якихось претензій Москві. Хай вона окуповує територію Грузії, анексує Крим, вводить війська в Україну — наша хата скраю.
Ось ще цікавіший пасаж: ««Потреба росіян почувати себе в безпеці так само законна і яскраво виражена, як і потреба німців, поляків, жителів країн Балтії та України. Ми не повинні витісняти Росію з Європи». Суперечність тут на суперечності сидить і суперечністю поганяє. Якщо вже шановні автори листа говорять про необхідність поважати право українців почуватися в безпеці, то як вони зреагували на порушення цього права Кремлем?
Хоча є абзац у листі, з яким важко не погодитися: «Той, хто створює образ ворога і висуває односторонні звинувачення, той загострює напруженість в період, коли потрібні сиґнали до розрядки ситуації. Інтеґрація замість ізоляції — таким має бути лейтмотив дій німецьких політиків». Абсолютно правильно. Інша річ, що підписанти листа, напевно, адресували цей закид не тому, до кого він справді стосується, — Росії, — бо тоді в написанні такого листа не було б жодного сенсу.
Не дивно, що згодом навколо листа почали виникати скандали, виявилися маніпуляції з підписами. Так, відомий соціал-демократ, колишній перший бургомістр Гамбурґа Клаус фон Донаньї відкликав свій підпис під документом, оскільки не давав на нього згоди. Це визнала й одна з ініціаторок листа, політик від партії «Союз-90/Зелені» Антьє Фольмер. З її слів, підпис екс-бургомістра Гамбурґа опинився у списку помилково.
А сам фон Донаньї скористався можливістю підкреслити, що не поділяє ідей, виловлених у листі. Він, зокрема, звернув увагу на приховану критику німецького уряду, яка міститься в посланні. «Уряд змушений діяти в складних умовах. З одного боку, доводиться провадити переговори з Путіним, що вельми важко, враховуючи його недостатню готовість до співпраці. З іншого боку, федеральному уряду доводиться погоджувати різні позиції, які існують в Європі та Америці. Вважаю, що нині кабінету вдається вирішувати це складне завдання», — підкреслив Клаус фон Донаньї.
Тим часом лист сотні експертів, окрім усього, мав на меті якось компенсувати ту ганьбу для німецького суспільства, якої завдали своїм пропутінським зверненням 60 відомих земляків. У ньому підписанти виступають за те, щоб політика Німеччини щодо Росії, «базувалася на реальності, а не ілюзіях».
«Німецька політика щодо Східної Європи має ґрунтуватися на емпіричних даних, знанні фактів та результатах аналізу, а не на пафосі, забутті історії та загальних міркуваннях», — йдеться в листі. Експерти доводять своїм опонентам, що саме стратегія болісних санкцій, жорсткого дипломатичного тиску на Кремль, який розуміє лише політику сили, здатна зупинити розповзання війни на континенті.
«Ніхто не хоче воєнної конфронтації з Росією чи припинення діалогу з нею. Утім не можна територіальну цілісність України, Грузії чи Молдови приносити в жертву "розважливій" німецькій або австрійській політиці щодо Росії», — зазначається в листі.
Експерти звертають увагу на подібність між ситуаціями в Україні, Грузії і Молдові. Вони нагадують, що російські війська й досі перебувають в Абхазії, Південній Осетії та Придністров'ї, попри попередні обіцянки Москви вивести їх звідти.
Наведемо ще одну цитату з листа, яка ставить всі крапки над «і»: «Переважна більшість німецьких дослідників, активістів і репортерів, які розглядають український конфлікт з наукової, суспільно-правової або журналістської перспективи, єдині у своїй оцінці: в цій війні є однозначний аґресор і є чітко ідентифікована жертва. Як через прорахунки, допущені іншими державами, не можна релятивізувати злочинний характер їхньої окупації, так і вади української політичної системи не можуть вважатися підставою для анексії Криму та погано замаскованої інтервенції у Східній Україні.
Якщо Москва відчуває загрозу від ЄУ і/або НАТО, то вона має провадити суперечку з Брюсселем. Україна ж не є членом цих організацій, вона поки що навіть не провадить перемовин про вступ до них. Утім, Росія, покликаючись на уявну загрозу від Заходу, веде "гібридну війну" на Донбасі, яка виходить у тисячі вбитих, поранених, травмованих і вигнаних».
Що ж, сформульовано все до перфекціонізму чітко й правильно. Одна лише проблема: лист сотні експертів не мав у Німеччині та за її межами такого резонансу, як лист 60 проміненцій.
12.12.2014