Зламана рука Олега Каданова, лідера гурту «Оркестр Че» (а відтак неспроможність грати на гітарі) не стала на заваді гастрольному турне «Оркестру», в рамках якого хлопці відвідали також Львів. Склад гурту помітно змінився: немає духових, а також відповідального за театральну частину – Михайла Кабанова. Актор постраждав підчас теракту у харківському пабі «Стіна», і тимчасово не може їздити на гастролі. У львівському «Gas Station» гурт презентував новий сингл, що складається з двох композицій: «Чорний слід» і «Анна». Це пісні з нового альбому, який поки що в процесі свого народження.
Олег Каданов без гітари на сцені не сумував, а натомість шалено стрибав, танцював у натовпі, і додав виступу неповторного драйву та енергії. Публіка скандувала «Че! Че! Че!» до останнього акорду, тому гурту довелося грати ще три пісні «на біс» – до чого вони, здається, не були готові. Та насправді всередині кожного з присутніх перебував такий потужний емоційний заряд, що будь-які композиції сприймались на ура.
За свої 12 років існування (а саме стільки виповнилося формації 1 грудня) гурт багато експериментував, дивував слухачів і самих себе. Відійшовши від легкого звучання альту і кларнету, хлопці тепер більше концентруються на гітарах. Пісні стали серйознішими, тексти – більш глибокими та мінорними. Проте, гурт перебуває у перманентному русі, а тому за ці 12 років не втратив свою неординарність. Тепер на їхньому концерті можна побачити не тільки спраглу до незвичної музики молодь, а слухачів різного віку та статусу. У Львові, наприклад, були навіть цілі сімейства з дітьми, які радісно витанцьовували під сценою.
Безпосередньо перед концертом Олег Каданов розповів «Z» про настрої у Харкові та власну творчість під час війни.
– Перше, що хотілося би запитати – як себе почуваєш? Бачу, що на гітарі ти так і не граєш…
– Так, поки що не граю. У мене тепер кібернетична рука, яка тримається на залізі. Я ще не до кінця пальці розробив, бо там був ушкоджений ліктевий нерв, і він ще не відновився. В руці купа залізок стоїть, ще буде одна операція. Але в нас дуже класні гітаристи, і мені скучати не доводиться.
– Концерти зараз набули особливої важливості – це певний пункт духовного єднання. Ви вже встигли побувати у Києві, Хмельницьку і Тернополі із презентацією нового синглу «Чорний слід», які враження?
– Дуже хороші враження, насправді. Ми нещодавно з акустикою їздили в Сімферополь, і хоча це викликало деяку негативну реакцію серед інтернет-користувачів, я не звертаю уваги. Ці люди, вони також існують у такому просторі… «напівватному». Але з іншого боку – це шаблони чорного та білого. От Крим став російським, і що? «Всі люди, які там живуть, це наші вороги» – така логіка зараз. Але це не так – стільки людей прийшло на концерт! Вони страшенно раділи, що ми співали українські пісні, одна дівчинка пов’язала мені на руку жовто-блакитну фенічку. Це все люди мислячі, в силу певних причин вони не можуть покинути все, виїхати жити в Україну. Вони не голосували на референдумі за Росію, але не можуть нічого змінити, бо там діє народна кримська самооборона, яка ходить в цивільному одязі по клубах, підслуховує. Якщо помітять якісь проукраїнські розмови, то просто забирають людей. Тому люди бояться; але це не значить, що всі в Криму ватники.
– Які настрої панують у Харкові зараз? Маю на увазі і творчі, і суспільні, адже це взаємопов’язано...
– Знаєте, в Харкові відбувається небувалий патріотичний підйом. Навіть рік тому це уявити було б важко. Харків був таким дуже проросійським містом, а зараз ця біда, яка відбувається на сході України, вона змусила людей задуматись і зробити певний вибір. Також важливий момент самоідентифікації, хоча шкода, що в таких умовах, коли ллється кров і стільки жертв. У результаті, все, що відбувається – це на краще.
– Чи відчуваєте ви відмінність львівської атмосфери?
– Звичайно! На Західній Україні взагалі якось спокійніше і добріше люди один до одного відносяться. На Сході ментальність не те щоб зовсім російська, але якась така своєрідна, там люди більш підозріло і насторожено дивляться один на одного. А тут тепліше, і ми стикаємося з цим в абсолютно різних проявах: в готелях, із зовсім незнайомими людьми. Люди відкриті, легше йдуть на діалог, вони чують тебе. І ніхто не думає «Ах ви, москалі, приїхали щось тут мутити!»
– Події в країні не можуть не впливати на творчість. Як би ти позначив ці точки дотику із своєю музичною творчістю?
– В мене з’явилися деякі соціально-сатиричні тексти. Все, що відбувається навколо, особливо останні місяці, особисто в мене викликає дуже багато запитань. Наприклад, стосовно діяльності Петра Порошенка виникає величезна недовіра. Я із самого початку до всього цього відносився із недовірою, а зараз розумію, що країну вкотре обдурили, людей обдурили і їхню довіру використали. Навряд чи щось насправді відбудеться. Система живе, і нічого не змінилося. І величезна кількість людей, які загинули… Виходить, це все намарно? Про це навіть думати зараз не хочеться. Хочеться сподіватися, що люди просто так не зупиняться і не будуть «як лохи» все терпіти. Пару чуваків, які вернуться з АТО, пристрелять пару генералів, і може тоді система почне розпадатись. Бо вони хвилюються за свої шкури і просто почнуть тікати, якщо почнеться бунт. А інакше їх не зрушиш.
– А в тебе не було пориву кинути все і піти воювати, захищати Батьківщину?
– Я виходив на мітинги, довелося побувати в деяких сутичках. Але коли я зламав руку, то мене вибило з колії більше, ніж на місяць, потрібно було її відновлювати. І наразі я взагалі не боєздатний. Ми підтримуємо зв’язок з батальйоном «Азов», співали пісень в таборі. Підтримуємо українську армію, добровольчі батальйони і як музиканти робимо все можливе. Харків просто так не здасться!
– Від політики перейдімо до творчості. Які музичні тенденції зараз у Харкові, жанрові зокрема? Що можеш сказати про молоді гурти?
– Із молодих мені подобається гурт «Урбаністан»: по Україні поки не дуже їздять, але в Харкові вже відомі. Це таке тріо: гітара, біт бокс і вокал. Вони всі троє співають, це дуже цікава і незвична музика. Вони не обмежують себе певним стилем, а міксують та експериментують. Взагалі дуже багато є музикантів, про яких ми поки нічого не знаємо, вони сидять по підвалах і репетирують. Харків завжди був творчою кузнею, не тільки музичною, тому процеси постійно відбуваються. Мені здається, що зараз просто не дуже сприятливий час для концертів у сенсі економічному. Хоча дуже важливо їздити якомога більше з концертами саме у такий депресивний час. Але от сьогодні на радіо нам сказали, що у Львові багато концертів відбувається, і це круто.
– Ми часто апелюємо до фантазії, уявляючи різноманітні образи підчас звучання музики. А у тебе виникають певні «картинки», коли ти виконуєш ту чи іншу композицію?
– Це дуже важке запитання, бо мої композиції і є поєднанням образів, які в мене хаотично крутяться в голові. Навіть коли я вкотре виконую ту чи іншу пісню, в мене можуть виникати абсолютно протилежні почуття ніж ті, які я переживав під час народження композиції. Це досвід, який постійно змінюється, мутує.
– У твоїх текстах є багато гіперпосилань на різних культових особистостей або їхні твори. Ти навмисне це робиш?
– Інколи спеціально використовую – знаю, яка тема має прозвучати. Іноді виникає спонтанно. Потім коли розшифровую написаний текст вже через 2-3 місяці, утворюються абсолютно нові смисли. Тоді я сам дивуюсь, звідки воно там взялося. Логос сам тебе скеровує: якщо ти віддаєшся йому, то виникає багато несподіванок. Взагалі, мова – це дуже загадкова річ, я до кінця не можу проаналізувати, що відбувається, коли йде процес писання нової композиції. Іноді це свідомий і контрольований процес, але частіше він зовсім незрозумілий.
– В «Оркестру Че» є декілька композицій на вірші Сергія Жадана. Також нещодавно в інтернеті з’явився новий запис у твоєму виконанні – «Будда». Зараз багато гуртів використовують його тексти, як відбувається ця співпраця?
– Спочатку ми зробили одну, другу пісню – Жадану сподобалося. Інколи ми списуємося, я питаю, чи він має нові тексти, тоді Жадан надсилає якісь нові напрацювання, які ще ніде не надруковані. Він свою справу зробив – написав вірш і поділився ним. А далі це вже наша справа, як ми його перетворимо у композицію – він дає нам повну свободу. Деколи виявляється, що вже хтось інший написав пісню на той текст. Наприклад «Будду» зробив гурт «Вертеп». Я розумію, що вони це виконали набагато раніше, а я тільки зараз дізнався. Але кожен це зробив по-своєму, то яка різниця?
Мій варіант – такий собі електропоп у дусі гурту «Metronomy». Це був мій власний домашній експеримент. Хлопці кажуть: «Ну, воно якось не ліпиться до Оркестру Че…», а я і сам це розумію, тому придумав новий проект «Мантри Керуака». Поки у рамках цього проекту створено тільки «Будду», але мені б хотілось розвивати його далі.
– У липні почалася робота над вашим новим альбомом. Чого можна очікувати нам як слухачам, і чого очікуєте ви як музиканти? Можливо будуть якісь нові музичні експерименти?
– Експерименти ще тривають, бо альбом в процесі. Зараз презентували сингл, ці дві пісні будуть на новому альбомі, можливо у трішки зміненому стані. Зараз вони звучать так, і ми вирішили поділитися ними з нашими слухачами. Як там буде на самому альбомі, ми самі ще не знаємо. Експерименти будуть обов’язково, несподівані навіть для нас самих. А прогнозований експеримент, напевно, вже не є експериментом!
– Апелюючи до назви вашого нового синглу «Чорний слід», який слід хотілось би залишити по собі «Оркестру Че»?
– Глибокий! Я б точно не робив акцент на чорному чи білому. Життя дуальне у своїх проявах, але між чорним та білим є безліч кольорів. Хотілось би по собі залишити всі відтінки, навіть мікроскопічні напівтони кольорів, звучання та смислів.
Текст створено в рамках «Школи арт-критики» – спільного проекту Львівського Палацу Мистецтв, Zbruc.eu та A-Z аrt.
Фото: Віталій Нечипор.
11.12.2014