Війна. Для солдата на передовій і для військового посадовця в тилу – не те саме. Що в Другу світову, що тепер. Одні наражаються на смерть, інші збагачуються на корупційних схемах. Мабуть, недарма перші нарекли других «тиловими щурами».
Різниця між тоді і тепер – у Другу світову не продавали зброю ворогові. Наприклад, на минулому тижні СБУ запобігла незаконному продажу двом компаніям із Ростова-на-Дону військової авіаційної техніки. Злочинну схему розробили посадовці одного з державних авіаційних підприємств Києва, що перебуває в стадії ліквідації. Чиновники хотіли списати авіапарк (6 літаків типу АН-2, 19 гелікоптерів МІ-2, авіаційні двигуни) на металобрухт, продати агресору, а гроші привласнити.
А ще не було схем збагачення від продажу ліків за завищеними цінами. Не раз доводилося чути від волонтерів, що українські чиновники безсовісно наживаються на поставках медикаментів, які просто так не купиш в аптеках. Наприклад, на препараті целокс, який не сертифікований в Україні, але в українському Інтернеті його можна було придбати на початку осені за 1084 гривні. За кордоном він коштує 20 доларів, тобто за сучасним курсом – це приблизно 320 гривень (майже в 4 рази дешевше від ціни в Інтернеті).
Недаремно українські волонтери налагодили прямі поставки допомоги на фронт, аби на ній не збагачувалося військове командування.
Під час німецько-радянської війни не було фірм-посередників, не проводилися «липові» тендери на закупівлю амуніції чи ліків, нікому навіть до голови не прийшло би продати військову техніку ворогу. Тодішні військові аферисти наживалися головним чином на фінансових махінаціях і розкраданні продуктів харчування. Саме про це можна розповісти в Міжнародний день боротьби з корупцією, що припадає на грудень.
Як засвідчують радянські документи, лише за один квартал 1942 року військовий трибунал Червоної армії засудив 7191 особу. Серед них трохи більше 10% проходили за «контрреволюційними» статтями. А найбільша частина, 36,3% – за зловживання службовим становищем, недбале ставлення до служби та незабезпечення частин продовольством.
Ось лише кілька прикладів продуктового розкрадання. Тиловики 63-ї армії зуміли за 10 днів лютого 1944 року незаконно роздати генералам і офіцерам 721 кг м’ясних виробів, понад 280 кг шоколаду, цукру та цукерок, понад 220 кг масла й сала, 358 літрів горілки, 17 тис. штук цигарок. У 203-му запасному полку керівництво розробило схеми, за якими систематично не додавало необхідних норм до солдатського й офіцерського пайків, мотивуючи це відсутністю їх на складах. А в дійсності було вкрадено понад 50 тон продуктів на суму 1 млн. 300 тис. карбованців.
У доповідній записці від 11 березня 1945 року до ЦК КП(б)У щодо стану роботи штабу партизанського руху про Військовій раді 4-го Українського фронту зазначалося, що начальник штабу полковник Погрібенко за 5 місяців зумів вкрасти зі складів штабу продуктів харчування на суму 15 тис. крб. Проте це ніщо порівняно з продуктами харчування, які протягом 1944 року розікрали деними офіцерами даного фронту. Ці «підприємці» завдали державі збитків на суму понад 436 тис. крб. і навіть зуміли налагодити продаж продуктів на міських базарах.
Партизанські тиловики за роботою (1943)
Між іншим, керівництво Українського штабу партизанського руху, дислокованого в Москві, теж активно продавало на московських ринках вкрадені за різними схемами продукти, призначені для відправки в партизанські загони. Доходило до того, що завідувачі складів УШПР «спихували» спекулянтам американські сухпайки й амуніцію, отримувані від західних союзників у рамках ленд-лізу. У документах, дотичних до діяльності партизанського штабу, наголошено, що працівники після отримання теплого взуття й одягу зі США, призначеного для партизан, самі себе одягнули в нього, а певну кількість продали через посередників на базарах радянської столиці.
До речі, можна провести аналогію зі сучасною війною на Донбасі. У пам’яті ще свіжі факти про американські сухпайки для українських військовиків, які після надходження в Україну військове начальство почало продавати через Інтернет. І припинило це лише після хвилі невдоволення в ЗМІ.
Доходило до того, що й радянські маршали, використовуючи своє становище, теж активно розкрадали солдатські харчі. Звичайно, за документами вони проходили, як використані за призначенням, тобто відправленні у військові частини. Наприклад, маршал Григорій Кулик так опікувався своєю молодою дружиною Ольгою Михайловською (до речі, шкільною подругою його дочки), що вагонами слав їй з фронту продукти харчування, «аби не голодувала». Судячи з показів майора М.Конашевича, цими фронтовими харчами можна було місяцями харчувати десятки родин: «За наказом Тюляєва, він (вагон – В. Г.) був для Кулика завантажений продуктами: борошна білого 3 мішки стандартних, по мішку рису, гречаної крупи, ящиків 40-50 мандарин, понад 1000 штук лимонів, горіхів – 5 мішків, коньяку – 200 пляшок, портвейну – 100 пляшок, шампанського – 10 пляшок, ковбаси української – кілограмів 40-50, копченої ковбаси – стільки ж приблизно, цукру – мішок. Баранини і свинини – точно не знаю, але не менше 200-250 кг, ікри зернистої – 18 банок, паюсної – кілограмів 20-25, риби кефалі – два ящики, консервів – понад 100 банок, сала – понад 50 кг. Окрім того, цукерки, чай. Компоти різних сортів, варення – кілограмів 40 і інші продукти, загалом вагон був завантажений майже повністю».
Після того, як 1941 року Г.Кулик залишив німцям Керч без наказу Генштабу, його зняли з посади, але не розстріляли (як багатьох інших маршалів чи генералів). Під час слідства «спливли» факти страшних зловживань маршала, але, судячи з кримінальної справи, на них ніхто не звернув уваги. Чому Й.Сталін пошкодував маршала, достеменно невідомо. Можливо, тому, що прихильно ставився до нього, адже, як говорили в оточенні господаря Кремля, він був єдиним до кого «вождь народів» прийшов на весілля і навіть виголосив тост, побажавши молодятам щасливого життя, і на завершення вигукнув: «Гірко!».
Маршал Г.Кулик у 1946 році був знятий з усіх посад, а 11 січня 1947 року арештований і розстріляний за нібито «організацію групи змовників для боротьби з радянською владою». На нього донесли, що у п’яних розмовах негативно відгукувався про партію та Сталіна. Реабілітований 1956 року, а 1958-го посмертно поновлений у званні Маршала СРСР.
Своє становище аналогічно використовував також знаменитий маршал Георгій Жуков.
У часи війни абсолютна більшість «радянського народу» потерпала від жорстокого голоду. Відповідно, вкрадені харчі можна було вигідно продати в далекому тилу, нагромадивши таким чином чималі статки. Хоча маршали рідко займалися продажем продуктів – вони ще у довоєнний час звикли «жити на широку ногу» і в часи війни, як бачимо, не бажали від цього відмовлятися.
Такі люди були навіть у СМЕРШі. Зокрема, в листопаді 1945 року заарештували начальника фінансового відділу Управління контррозвідки цього відомства підполковник інтендантської служби Сидельников. Під час слідства виявили, що він, використовуючи своє становище, від травня 1944 року до квітня 1945-го систематично використовував гроші зі службової каси на п’янки в ресторанах. Підполковник прогуляв з друзяками близько 284 тис. крб., за що отримав 10 років в’язниці з конфіскацією майна й ураженням у правах.
З наказу заступника наркома СРСР у справах тилу Андрія Хрульова від 25 березня 1942 року випливає, що за результатами перевірки у з’єднаннях, частинах і закладах кількох військових округів встановлені численні факти розкрадання коштів. Наприклад, начальник фінансової частини 38-ї армії Південно-Західного фронту Єрмоленко привласнив 7,5 тис. крб., начальник продовольчого відділу 18-ї армії Південного фронту інтендант Каменєв незаконно розтратив (нібито на додаткове харчування вищого начскладу та заготовку продуктів, що не входять до пайку) 116 тис. крб.
Андрій Хрульов
Постійні зловживання тилових начальників змусили Й.Сталіна 3 березня 1942 року навіть підписати наказ №0169, за яким винні в розтратах і розкраданні державного майна підлягали покаранню аж до розстрілу. У преамбулі до документу писалося: «За останній час на фронтах і у прифронтових районах з’явилися негативні факти розкрадання військового майна. Народне добро часто крадуть люди, що безпосередньо відповідають за його збереження – супроводжуючі вантажі, робітники складів, водії вантажівок. Багато військового майна розкрадається також з недоглянутих сховищ, транспортів. Приклеївшись до Червоної армії, різного роду ворожі елементи розкрадають життєво необхідне продовольство».
Утім, як зауважує російський дослідник В.Звягінцев, навіть після такого наказу розкрадання не припинилося. Заступнику наркома Хрульову довелося видати ще не один десяток подібних наказів, констатуючи, що вказівки Головнокомандувача у військах не виконуються.
10.12.2014