22 червня минає рівно 80 років від початку німецько-радянської війни. Уже 22 червня 1941-го німецькі літаки, що вилітали з аеропортів на території сучасної Польщі, бомбардували Київ.
Третій Рейх віроломно і несподівано напав на СРСР – ідіома, що міцно засіла в головах. Втім, це міф. Чи справді Сталін нічого не знав про наміри Гітлера? Знав! Знав, але нічого не робив…
Володимир БІРЧАК,
історик, керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху
Пакт Молотова-Ріббентропа – чи, якщо бути відвертими, Сталіна і Гітлера про ненапад та розподіл сфер впливу у Європі – був бомбою сповільненої дії. Хоча шлюбний «медовий місяць» між двома диктаторами і тривав два роки, було зрозуміло, що так довго бути не може – хтось один таки піде війною на іншого. І ось коли на цю бомбу вже був закладений часовий механізм і радянські розвідники спостерігали та доповідали про місяці, тижні й дні, що залишились до початку війни, Сталін нічого не робив. Чому так сталось і чому народився один із найпопулярніших радянсько-російських міфів про «віроломний» напад Третього Райху, спробуємо розібратись у пропонованому матеріалі.
Перші тижні війни
22 червня 1941 року відбулося п'ять авіанальотів на Київ. Уранці 23 червня ще три. Було скинуто 20 фугасних і запалювальних авіабомб вагою від 5 до 250 кг; зруйновано ряд інфраструктурних об’єктів: високовольтних дротів, залізничних колій, водогін тощо. Постраждало 55 осіб, з них поранених – 39, вбитих – 16.
30 червня вермахт ввійшов до Львова. Із 23 до 29 червня в районі Броди-Дубно-Луцьк відбувалася найбільша в історії Другої світової танкова битва, що завершилась тотальною поразкою Червоної армії. Втрати радянської сторони нараховували понад 2500 танків, а німці втратили лише 260 бойових машин.
Битва під Дубно. На тлі палає радянський танк БТ-7 Джерело: Bundesarchiv, Bild 101I-020-1268-36
Уже 9 липня німці зайняли Житомир, до Києва залишалося близько 140 км.
Німецький бліцкриг ішов справді блискавичними темпами. У той же час радянській стороні якось потрібно було пояснювати всі ці свої невдачі та поразки. Саме тоді, у червні 1941-го, й зароджується міф про «віроломний» напад Третього Райху на Радянський Союз.
Суть цього міфу полягала в тому, що СРСР жив мирним життям, і на нього несподівано, неочікувано і без оголошення війни напав Третій Райх.
Остання теза радянських міфотворців легко розбивається тими аргументами, що війну таки було оголошено. Уночі 22 червня німецький посол у Москві Фрідріх-Вернер фон дер Шулебурґ передав наркому закордонних справ СРСР В’ячеславу Молотову ноту про оголошення війни.
Схожа процедура відбулася і в Берліні, де очільник німецького МЗС Йоахім фон Ріббентроп повідомив радянського посла у Берліні Володимира Деканозова про початок війни та вручив відповідний меморандум.
Отож, якщо питання із «неоголошеною» війною можна одразу вважати закритим, то цікавим залишається питання, чи була вона несподіваною і неочікуваною?
Сьогодні завдяки відкритим в Україні архівам радянських спецслужб ми можемо детальніше висвітлити це питання. На основі нещодавно відкритих матеріалів радянської агентури, розвідзведень та повідомлень прикордонників спробуємо з’ясувати, як же ж було насправді.
Агент «Художник», що був відомим художником
У 1933-му радянською спецслужбою ҐПУ був завербований у якості агента відомий художник, випускник Берлінської художньої школи – Глущенко Микола Петрович. Перший його агентурний псевдонім був не надто оригінальним – «Художник», згодом користувався також псевдонімом «Ярема».
Проживаючи у Франції, а також часто мандруючи Європою, «Художник» мав багато добрих знайомих серед української еміграції, європейської богеми і політичного істеблішменту, тож для радянської розвідки як закордонний агент становив неабиякий інтерес.
Микола Глущенко. Джерело: Архів СБУ
Згодом Глущенко повернувся до СРСР, але як агент мав доволі вільні можливості для виїзду за кордон. Так, у квітні 1940-го він виїхав у складі делегації Всесоюзного товариства культурних зв'язків до Берліна, де здобув дуже цінну для СРСР інформацію. Саме дані Глущенка стануть першим повідомленням про те, що Третій Райх готується до війни із Союзом.
10 липня 1940 р. очільник НКВД СРСР Лаврентій Берія отримав наступну інформацію від Глущенка:
«[…]1. Незважаючи на підписання договору про дружбу із СРСР, німецька влада веде активну підготовку війни проти Радянського Союзу з метою відділення від нього України.
2. Водночас німецька влада використовує всі необхідні заходи, щоб приховати підготовку війни проти СРСР і дуже турбується дотриманням договору про дружбу, щоб запобігти висловленню будь-яких претензій зі сторони Радянського Союзу[…]»
Цій інформації, як знаємо сьогодні, можна було цілком довіряти, адже наприкінці червня 1940-го німецькі війська завершили окупацію Франції та країн Бенілюксу, і вже в той час розглядалась можливість ведення війни проти СРСР. А початок розробки відомого плану «Барбаросса» датується кінцем липня 1940 р. Термін розробки та реалізації цього плану був визначений Гітлером на весну 1941 року.
Якщо ж звернутися до матеріалів радянської розвідки, що працювала на території Генерал-Губернаторства (території сучасної центрально-східної Польщі, – авт.), то одні з перших повідомлень, що фіксували приготування до майбутньої війни та стягування Райхом військ та техніки до кордону із СРСР, почали з’являтися на початку 1941 р.
У них відзначалось, що впродовж грудня 1940-го німецька сторона активізувала будівництво військових об’єктів: казарм, військових укріплень, складів боєприпасів, доріг та залізниці поблизу кордону.
Полковник «Мрувка»
Досить ґрунтовні дані про ймовірний напад Третього Райху на СРСР надав заарештований НКВД у січні 1941 р. учасник польського підпілля, представник «Союзу збройної боротьби» (Związek Walki Zbrojnej – пол.) Леопольд Окуліцький – або, як його називали чекісти, «полковник «Мрувка».
Полковник Леопольд Окуліцький і Броніслава Вислоухова, 1941 р. Джерело: Andrzej Przemyski "Ostatni komendant generał Leopold Okulicki"
Так, зокрема він відзначав:
«[…] концентрацію німецьких сил на території Польщі можна оцінювати як наступальне групування для операції проти СРСР або як оборонне групування у випадку ймовірних наступальних дій з боку СРСР.
Перша гіпотеза здається найбільш правдоподібною. Пояснення цієї концентрації (військ, – авт.) відпочинком і розквартируванням солдатів не витримує критики […]
Можна вважати, що німецьке групування, з якою б метою воно не було зроблене, має в собі зародок улюбленого німецького маневру – двостороннє оточення […]»
Далі Окуліцький писав, що: «[…] ініціатива і надалі знаходиться в руках німців. Для операції вони виберуть такий момент, що буде найбільше підходити, і використають всі можливості для створення п’ятої колони та розколу СРСР із середини.
На даний час вже всі готуються до таких дій / український легіон, грузинські офіцери, польська армія, яку звільнили із таборів, кадри в Литві, Латвії та Естонії, підготовка у Фінляндії.
На мою думку, рішення про операцію проти Росії – це вже доконаний акт. У цей момент відбувається підготовка цієї операції […]»
Завершував полковник «Мрувка» дуже символічно: «…так у загальних рисах виглядає гіпотеза стосовно першої фази операції. Чи є вона справедливою? Це можна перевірити, якщо уважно поспостерігати за будівництвом доріг […] а також за нарощуванням сил у цих регіонах (маються на увазі прикордонні райони із СРСР, – авт.) […]»
Саме слова Окуліцького про дислокацію військ розвідники будуть фіксувати впродовж всієї весни 1941-го, тож полковник мав рацію, розповідаючи про свою гіпотезу ще на початку року.
Спецповідомлення наркома держбезпеки EРСР Мешика П.Я. на адресу першого секретаря ЦК КП(б)У Хрущова М.С. від 9 квітня 1941 р. Джерело: ГДА СБУ. Клацніть на зображення, і воно збільшиться
Розвідка доповідає
Про передислокацію німецьких військ до кордону СРСР радянські розвідники повідомляли не тільки взимку, а й на початку весни 1941 року. Причому відзначалося, що у великій кількості до кордону стягували як військові частини різних родів військ, так і техніку, танки, артилерію та вагони з амуніцією.
За приблизними підрахунками розвідки, станом на початок весни на сході Генерал-Губернаторства було вже 30 німецьких дивізій (якщо брати з розрахунку, що стандартна німецька піхотна дивізія налічувала близько 17 тис. військових, то кількість стягнутих військ до кордону з СРСР справді вражала, – авт.). Все це відбувалося ще впродовж січня-лютого 1941 р.
Цікавими є розвіддані про настрої і розмови серед німецьких вояків, які радянська спецслужба отримала вже на початку квітня. Так, зокрема, фіксувалось, що:
«[…] у м. Белжець (тут і далі назви подаються відповідно до сучасної форми, – авт.) німецький солдат у розмові із селянами заявив: "Німеччина у квітні 1941 завершить війну із Англією, після чого виступить проти Радянського Союзу задля захоплення нафтових багатств і приєднання міст – Львів, Станіслав (Івано-Франківськ, – авт.) і Тернопіль". Для цього вже зараз до кордону з СРСР відправляються ешелонами німецькі війська […]».
Інший солдат, як повідомляли радянські розвідники, «[…] під час проїзду військового ешелону через станцію Краків один із німецьких солдатів звернувся до пасажирів, що стояли на пероні, зі словами: "Чи далеко ще до Москви?" [...]».
Окремої уваги заслуговує також розвідзведення, отримане на початку квітня, про підготовку будівництва залізниці. Як відомо, й у 1941 році, як і тепер, залізничне полотно на території України відрізняється від європейського – останнє є вужчим.
Німецькі митники під час обшуку багажу польських біженців на залізничній станції в Перемишлі. Джерело: polska-org.pl
Для того, щоби забезпечити швидке просування військ, зокрема і з використанням залізниці, німецьке командування проводило наступні заходи:
«[…] разом із переміщенням військових частин до кордону з СРСР також прибувають і залізничники. До м. Перемишля прибула партія залізничників, які мають бути задіяні на залізниці від Перемишля до річки Буг […]
На станції Жешув (Ряшів, 75 км до кордону, – авт.) підготовлено 100 вузькоколійних паротягів. Там же знаходяться 150 німецьких залізничників з необхідним обладнанням, які після вступу німецької армії на територію СРСР повинні переробити залізничні шляхи на вузькі колії […]»
«Пів мільйона німців у концтаборах»
На цьому тлі до радянського керівництва та спецслужби НКҐБ надходили дещо заспокійливі, іноді явно перебільшені «фантастичні розвіддані». Так, станом на 10 квітня 1941 року повідомлялось, що:
«[…] періодичні бомбардування англійською авіацією промислових центрів Німеччини призводять до серйозних матеріальних збитків та великих людських жертв серед цивільного населення. Серед жертв бомбардувань є члени сімей солдатів і офіцерів німецької армії.
Така ситуація і, що важливо, незадоволення продовженням другої імперіалістичної війни підриває значною мірою моральний дух особового складу німецької армії.
Поразницькі настрої серед німецьких солдатів на ґрунті війни, що затягнулася, і поганого матеріального забезпечення виражаються у різних формах: відкриті висловлювання проти війни, зростання дезертирства та самогубств […]».
І якщо це повідомлення справді можна розглядати як правдиве, принаймі певною мірою, то наступне вже дійсно було зі сфери фантастики.
Так, зокрема, повідомлялося, що серед німецьких військових на території Генерал-Губернаторства поширюються комуністичні настрої та багато відповідної літератури. Гестапо різко присікає будь-які прояви такого характеру, а далі найцікавіше: «[…] у концтаборах Німеччини зараз знаходиться близько 400 тисяч німецьких солдатів, що дезертирували із війська […] Освенцімський концтабір, – йшлося далі у повідомленні, – звільнений від поляків і наповнюється заарештованими німецькими солдатами […]».
Брама концтабору Аушвіц-І. Джерело: USHMM
Такі повідомлення на тлі реальної ситуації з підготовки Третього Райху до війни могли і, мабуть, створювали для радянського керівництва інформаційну «теплу ванну» й наводили на думку, що Гітлер лише брязкає зброєю та показує свої мускули поблизу кордону.
А вермахт і далі рухається на схід
Та ніяка «тепла ванна» не могла замінити реальної ситуації на кордоні. Вже у наступних доповідних розвідка відзначала, що:
«[…]станом на 14 квітня 1941 в район міст Люблін, Замосць, Грубешів та Томашув (всі у безпосередній близькості до радянського кордону, – авт.) прибуло близько 4-х дивізій німецьких військ […] а в першій половині квітня в напрямку Томашева було відправлено 3 піхотні дивізії […]».
У цій же доповідній окремо розвідники відзначали будівництво і ремонт аеродромів та злітних смуг поблизу таких міст і сіл, як Ряшів, Ясенка, Ярослав, Журавиця, Замосць, Люблін та ін., що в безпосередній близькості до кордону СРСР.
Окремі вже перевірені розвіддані, що надходили у другій половині квітня, підтверджували передислокацію цілих армій до кордону з СРСР:
«[…] на початку лютого 1941 так звана французька південна армія, що раніше дислокувалася в південній частині Польщі, залізничним транспортом була перекинута на лінію річки Сян в напрямку Перемишля і розквартирувалась на відстані 40 км від кордону із СРСР […]
[…] у першій половині березня 1941 та звана "північно-східна 9-та армія" була перекинута із Франції до Кракова, де пробула два дні, а згодом залізницею перекинута у м. Люблін […]
[…] у першій половині березня 1941 в райони Коросно і Сянок з Німеччини прибула велика кількість свіжих німецьких військ, у переважній більшості баварці із району Рейна […]».
Спецповідомлення наркома держбезпеки EРСР Мешика П.Я. на адресу першого секретаря ЦК КП(б)У Хрущова М.С. від 12 квітня 1941 р. Джерело: ГДА СБУ. Клацніть на зображення, і воно збільшиться
Тривало також і будівництво доріг. Якщо у Кракові німецький солдат жартома запитував, «чи далеко ще до Москви?», то зараз розвідники відзначали, що «[…] дороги Тарногруд-Білгорай, Білгорай-Замосць, Замосць-Томашув перероблені на бетонні автостради. На цих автострадах розміщені таблички із зазначенням відстані до Львова […]».
Таких розвідзведень десятки. З часом до даних розвідки додались і спостереження прикордонників СРСР, що також повідомляли вже про візуальне підтвердження передислокації військ на території не лише Генерал-Губернаторства, а й Угорщини та Румунії. Майже кожен звіт як розвідників, так і прикордонників буквально «кричав» – готується щось серйозне.
Окремо слід згадати важливе повідомлення, що надійшло від закордонного агента «Львовського» наприкінці квітня і лягло на стіл очільнику НКҐБ СРСР Всеволоду Меркулову: «[…] з 22 квітня цивільному населенню (Генерал-Губернаторства, – авт.) заборонено повністю користуватися залізничним транспортом (раніше дозволялось лише по спецперепустках, – авт.), оскільки залізниця переходила у відання військового керівництва […]».
Тобто за два місяці до початку німецько-радянської війни весь залізничний транспорт переформатовувався тільки для військових потреб.
Упродовж травня продовжували надходити все ті ж розвіддані про аеропорти, військові склади, передислокацію військ тощо:
«[…] у лісі поблизу м. Ярослав (32 км до кордону, – авт.) швидкими темпами будуються бетонні укріплення. Там же ж завершено будівництво великого аеропорту, на котрий вже прибули літаки. В цьому ж лісі зосереджена велика кількість військ і встановлена важка артилерія […]».
«[…]німецькі солдати, що прибули у прикордонну зону із окупованих країн – Франції, Норвегії та Данії, поширюють слухи про те, що командування німецької армії має намір захопити Західну Україну […] Наступ німецьких військ проти Радянського Союзу має початися після закінчення дощів, як тільки буде хороша погода […]».
Також розвідники стежили й за Угорщиною, де виявляли активність поблизу кордонів СРСР, зокрема стягування військ та побудову військових складів.
Схема розміщення військових складів на території Угорщини станом на 25 травня 1941 р. Джерело: ГДА СБУ. Клацніть на зображення, і воно збільшиться
Розпочинаючи із 30 травня і до самого початку війни, радянська спецслужба УРСР готувала довідки «Про військові заходи Німеччини» на основі розвідзведень та повідомлень прикордонників майже щодня.
Окрім того, що у цих довідках фіксували щоденні пересування німецьких військ на території Генерал-Губернаторства, Угорщини та Румунії, також називали вже орієнтовні дати початку наступу на СРСР.
Так, у довідці за 6 червня йшлося: «[…] за оперативними даними 91-го Рава-Руського прикордонного загону, в прикордонних населених пунктах Генерал-Губернаторства сконцентрована велика кількість всіх родів військ, […] серед німецьких солдатів поширюються слухи, що ймовірний наступ на СРСР відбудеться в період 10–20 червня […]».
Водночас упродовж червня радянські прикордонники затримували німецьких розвідників, а також дезертирів із вермахту. На допитах вони повідомляли про підготовку наступу Райху на СРСР.
17 червня за 6 днів до початку війни у щоденному зведенні, окрім даних про стягування військ, була зафіксована наступна інформація: «[…] навпроти нашого прикордонного загону в районі Мжиглудь один чоловік, одягнутий в цивільний одяг, спостерігав за нашою територією і, звертаючись до прикордонного загону, крикнув: "…скоро до вас прийдуть німці" […]».
Лічені хвилини до початку
Уже в саму ніч 22 червня радянській стороні надійшло чергове підтвердження про неминучий напад Райху.
У районі Сокаля на Львівщині був затриманий дезертир із вермахту. Ним виявився солдат 221-го саперного полку 15 дивізії вермахту – Лішков Альфред Германович, який ввечері 21 червня 1941 року дізнався від командира роти, що вночі після артпідготовки їхня частина на понтонах та човнах має переправитися через річку Буг.
Будучи комуністом (як стверджувалось у документі, – авт.), він вирішив дезертувати зі своєї частини, перейти кордон та повідомити про запланований наступ радянську сторону.
Це повідомлення було передано до Києва о 3 годині 10 хвилин 22 червня 1941 року, тобто за 50 хвилин до початку повномасштабного наступу німецьких військ. Та реакції все одно не було…
Телефонограма начальника УНКҐБ по Львівській області Ткаченка І.М. на адресу наркома держбезпеки УРСР Мешика П.Я. про затримання Лішкова. Джерело: ГДА СБУ. Клацніть на зображення, і воно збільшиться
То що ж там Сталін?!
Яким чином можна пояснити таку бездіяльність? Тобто від 1940 року вищому керівництву СРСР було відомо про те, що Третій Райх готується до війни. Починаючи із 1941-го, надходили вже серйозні розвідзведення про те, що до кордону стягують війська. Весь червень майже щоденно появляються зведення прикордонників про підготовку до війни. І реакції не було…
Насправді в цій історії маємо багато думок і пояснень такої поведінки.
Про те, що німецькі війська перейшли кордон і бомблять радянські міста, Сталін дізнався близько 4-ї ранку від начальника генштабу Георгія Жукова.
Жуков у своїх мемуарах говорить, що серед ночі зателефонував Йосипу Сталіну, однак тривалий час ніхто не підіймав трубки. Нарешті йому відповів начальник охорони Сталіна і повідомив, що останній спить.
Жуков заявив, що почалася війна і бомблять міста. Тоді до телефону підійшов Сталін, який ніяк не міг повірити в те, що почув. Жуков кілька разів перепитував його, чи той його чує і чи зрозумів. Після довгої паузи Сталін наказав приїхати до нього в Кремль на нараду.
Згодом у підготовленій, але не виголошеній промові на пленумі ЦК КПРС в травні 1956-го Жуков стверджував, що Сталін заборонив відкривати вогонь по ворогу.
Підтверджує ці слова й виступ Микити Хрущова на XX з'їзді КПРС, де останній заявив: "Сталін всупереч очевидним фактам вважав, що це ще не війна, а провокація окремих недисциплінованих частин німецької армії".
Виглядає справді так, що Сталін до останнього не вірив у те, що Гітлер може на нього напасти. Упродовж 1941 року від рядового прикордонника чи агента до керівництва НКҐБ і НКВД та Хрущова і Сталіна – всім було відомо про військові приготування Райху. Однак «вождь народів» на це не зважав…
Ще одним поясненням може бути те, що й сам Сталін планував напад на Гітлера. Історик Шон МакМікін у своїй новій книзі «Війна Сталіна: Нова історія Другої світової» дає підтвердження цій тезі.
Підбиті та захоплені в полон пілоти Люфтваффе у перші дні німецько-радянської війни. Джерело: ГДА СБУ
В інтерв’ю Радіо Свобода він пояснив, що «…головна моя архівна знахідка – це інформація про активне планування наступальних дій і агресивне розгортання Сталіним військових баз на кордоні СРСР із Німеччиною. СРСР вів масштабну військову підготовку, проводив оперативно-штабні навчання.
Останні мобілізаційні плани СРСР травня 1941 включали фразу "випередити противника". Сталін збирався вдарити по німцях, коли ті не були готові. І моє дослідження, і роботи інших істориків не дають відповіді на питання про точну дату запланованого нападу СРСР на Німеччину…»
На підтвердження цієї думки слід процитувати члена-кореспондента Інституту історії РАН академіка Андрія Сахарова: "Основний прорахунок Сталіна і його вина полягали не в тому, що країна не підготувалася до оборони (вона до неї і не готувалася), а в тому, що не вдалося точно визначити момент.
Попереджальний удар врятував би нашій Батьківщині мільйони життів і, можливо, призвів би набагато раніше до тих самих політичних результатів, до яких країна, розорена, голодна, яка втратила цвіт нації, прийшла в 1945".
Та як би там не було, а відповідальність за тотальні провали Червоної армії у 1941 році, що потягнули за собою сотні тисяч жертв, несе на собі повністю і безпосередньо Сталін, а також вище військове командування СРСР.
Зараз, аналізуючи документи радянської спецслужби, можна чітко побачити, що впродовж 1940–1941 років Сталін нагадував мавпочок із відомого малюнка, які нічого не чують, не бачать, а у випадку з отриманням інформації про початок війни ще й нічого не говорять.
А прикрити таку недалекоглядність «вождя» вирішили міфом про «віроломний» напад, який активно почав поширюватися у радянський час та й надалі побутує у Росії.
Горішні ілюстрація: Німецька моторизована частина, червень 1941 р. Джерело: Bundesarchiv_Bild_101I-186-0184-02A
Цей текст можна прочитати також чеською мовою на сайті видання Forum24, який завдяки підтримці Українського посольства у Чеській республіці вийшов у авторському проєкті – "Ukrajina: jiné dějiny"/"Україна: інша історія".
22.06.2021